§ 10.2. Основні форми економічної глобалізації.

Економікам країн стає тісно у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною. Глобалізація економіки у найширшому значені цього поняття означає, що державні кордони та відмінності між світовими фінансовими ринками втратили своє колишнє значення.

Цьому сприяли передусім такі тенденції:

• глобалізація фінансів;

• підвищення ролі ТНК;

• розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;

• міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

• глобалізація третинного сектору (сфери послуг) економіки;

• глобалізація управлінських послуг;

• перетворення туризму на галузь світового масштабу;

• глобалізація проблем навколишнього середовища;

• міжнародна економічна інтеграція.

Форми міжнародної економічної глобалізації:

- глобалізація фінансів. Глобалізація фінансової системи охоплює інтернаціоналізацію трьох складових: - внутрішніх валют – міжнародні ринки валют (переважно у формі євровалюти) почали розвиватися в 1973 р. у зв’язку із запровадженням плаваючих курсів. Євровалюти були банківськими депозитами, на які поширювалося внутрішнє банківське законодавство;

- банківські справи – міжнародні банки відомі людству вже кілька століть. Але в минулому їх було небагато і міжнародна діяльність банків не була інтенсивною. Нинішній етап інтернаціоналізації банківської справи характеризується проникненням банків на зарубіжні території слідом за своїми внутрішньодержавними клієнтами. Водночас з обслуговуванням на нових територіях, своїх старих клієнтів такі банки надають послуги і місцевим клієнтам, зокрема урядам;

- ринку капіталу – інтернаціоналізація ринків капіталу охоплює операції фондових бірж, ф’ючерсні угоди та «податкові гавані» (пільги, які уряди встановлюють на доходи, що мають іноземне джерело).

- транснаціональні корпорації. ТНК сприяють розвитку виробництва й експорту країн, у яких відбувається їхня діяльність. Наприклад, наприкінці ХХ ст. іноземні компанії працевлаштували 45% робочої сили Сінгапуру, забезпечували 63% обсягу виробництва обробної промисловості та 90% експорту її продукції. У Зімбабве ТНК забезпечували 71% обсягу промислового виробництва, а в Аргентині – 35% продукції обробної промисловості.

- прямі зарубіжні інвестиції. Нині на США, Канаду, ЄС і Східну Азію припадає 80% прямих зарубіжних інвестицій.

- міжнародна спеціалізація виробництва. Окрім поняття «міжнародна спеціалізація виробництва» вживають і такі: «географічний поділ праці», «територіальний поділ праці», «міжнародний географічний поділ праці», зокрема в англ. мові є поняття «international division of labour».

Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними.

- глобалізація третинного сектору економіки. Нинішня міжнародна торгівля не обмежується торгівлею товарами, які можна відчути і побачити. Британський журнал Economist якось написав, що послуга – це те, що у процесі купівлі-продажу не зможе впасти й ударити по нозі. Невпинно збільшується торгівля послугами, темпи зростання якої перевищують темпи зростання міжнародної товарної торгівлі. Третинний сектор охоплює консультаційні послуги у сфері права та підприємництва, аудиту і бухгалтерії, реклами, комп’ютерної справи. Також туризм, навчання іноземних студентів, розважальний бізнес тощо.

- глобалізація управлінських функцій. У результаті телекомунікаційної революції президент компанії може знаходитись у Франції, а підлеглі (програмісти, клерки, комп’ютерні оператори тощо) – в Україні.

- глобалізація туризму. В 1975 р. було засновано Всесвітню туристичну організацію (ВТО) (її штаб-квартира розміщується у Мадриді, Іспанія), нині у ній представлені туристичні організації понад 120 країн світу. ООН надала ВТО статус міжурядової. Однією з передумов розвитку міжнародного туризму є прогрес світового транспорту, без якого туризм практично неможливий.

- глобалізація проблем навколишнього середовища. Протягом останніх 10 років на планеті було знищено четверту частину оброблювальних площ і дві третини лісів. Ситуація навколо планетарної води, повітря, флори і фауни загострюється й далі. Людство інтенсивно споживає природні ресурси і високими темпами забруднює навколишнє середовище. Існує реальна загроза того, що економічний розвиток Землі може припинитися в результаті: зменшення притоку енергоносіїв; обмеження ресурсів; деградація довкілля.

- міжнародна економічна інтеграція.

Для довідки: Боротьба за світове панування та ворожнеча між провідними країнами світу призвели до загибелі першої моделі глобалізуючого світу, що виникла на початку ХХ ст. (після Першої світової війни та серії руйнівних революцій), для попередження нових катаклізмів була організована Ліга Націй. Вона була створена у 1919 році за ініціативою країн-переможець у війні Франції та Великобританії. До неї увійшли більше 30 країн. Проте США не увійшли до цієї організації, Німеччина й Італія вишли з неї в 1934 році, вже готуючись до майбутньої агресії. Після виходу фашистських держав СРСР увійшов у Лігу Націй, але в 1939 році був виключений з неї за агресію проти Фінляндії. Ліга Націй не виконала своєї мети і фактично припинила своє існування. Почалася Друга світова війна.

Після її закінчення держави-переможці знову зробили спробу створення міжнародної організації, здатної регулювати відносини між країнами і вирішувати світові проблеми. В 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН), а роком раніше на Бреттон-Вудській конференції був організований Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. На сьогодні в системі міжнародних організацій налічується більше 4 тис., з яких більше 300 – міждержавні.

Співробітництво між країнами у сфері охорони природи здійснюється через такі організації як Європейський Союз (ЄС), Європейське агентство з навколишнього середовища, ООН у рамках “Програми ООН з навколишнього середовища” (ЮНЕП — UNEP), Університет ООН, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Регіональний екологічний центр для Центральної та Східної Європи, екологічні центри відповідних країн, «Друзі Землі», “Green Peace”, Світова рада церков тощо.

Провідна роль у розв’язанні питань, пов’язаних з охороною біосфери, належить ООН. Усі головні органи та спеціалізовані установи ООН — Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), регіональні економічні комісії, ЮНКТАД, ЮНІДО, МОП, ФАО, ЮНЕСКО, МБРР, Світова метеорологічна організація, Програма ООН з розвитку (ПРООН), Комітет з природних ресурсів (КПР), Міжурядова морська організація, МАГАТЕ та інші приділяють багато уваги проблемам навколишнього середовища.

Починаючи з 1949 р. ООН періодично проводила конференції, присвячені стану природи на планеті, а 15 грудня 1972 р. на Стокгольмській конференції була прийнята резолюція № 2997 (ХХVII) «Організаційні та фінансові заходи з міжнародного співробітництва у сфері навколишнього середовища» та був заснований новий міжурядовий орган з питань охорони навколишнього середовища в рамках ООН — «Програма ООН з навколишнього середовища» (UNEP). За час існування UNEP був проведений ряд важливих заходів у сфері охорони навколишнього середовища. Ця організація сприяла організації моніторингу за станом біосфери, створила систему природоохоронних об’єктів, у тому числі біосферних заповідників, взявши під свою опіку понад 100 міжнародних територій, які знаходяться під особливою охороною.

Найбільшою міжнародною неурядовою організацією є Міжнародний Союз Охорони Природи і Природних Ресурсів (МСОП), створений у 1948 р. у Франції, членами якого є як уряди різних країн, так і окремі державні структури, установи, громадські об’єднання і т.ін. МСОП готовить та видає міжнародну «Червону Книгу», яка містить інформацію про види тварин і рослин, що потребують охорони. В рамках МСОП працює Комісія екологічного права, яка розробляє основи міжнародного екологічного права. Правовими питаннями у сфері охорони природи займається також Міжнародна рада з права навколишнього середовища, створена 26 листопада 1969 р. в Індії. Аналітичною діяльністю у сфері дослідження основних тенденцій розвитку людської цивілізації та природи займаються члени «Римського клубу». Урядові та неурядові організації працюють паралельно і часто доповнюють один одного. Так, у зв’язку з необхідністю реалізації ідей, викладених у «Порядку денному на ХХІ сторіччя», була створена Комісія ООН зі сталого розвитку. Одночасно виникла неурядова організація, призвана вирішувати ті ж проблеми, — «Рада Землі», яка вважає себе «екологічною совістю» людства тощо.