До 1944 р. на основі золота

1944-1976 Рр. На основі долара сша

З 1976 р. на основі СДР (валюта МВФ)

За офіційним валютним паритетом здійснюються розрахунки між національними банками та міжнародними валютно-фінансовими організаціями

Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. На практиці під валютним котируванням розуміють встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою. Розглядають пряме і непряме котирування. Пряме котирування — це вираження одиниці іноземної валюти у національній, непряме котирування — це вираження одиниці національної валюти в іноземній.

Курс продавця

Курс покупця

Різниця між ними – маржа – прибуток банків

Крос-курс – обмінний курс двох валют, розрахований на базі курсу кожного з них до третьої валюти (наприклад, $ США)

Валютні операції — це угоди з купівлі та продажу іноземних банкнот, казначейських білетів і монет, платіжних документів, виписаних в іноземній валюті (чеків, переказів, векселів, акредитивів тощо), а також операції із золотом.

Валютні операції:

• Спот - курс – курс обмін на протязі не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату;

• Форвард – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження;

• СВОП – із зобов’язанням провести зворотну операції через певний строк за поточним курсом.

Як правило, виділяють:

- поточні валютні операції(перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування процентів, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

- валютні операції, пов’язані з рухом капіталу ( прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо).

У своєму історичному значенні валютний арбітраж - валютна операція, що сполучає покупку (продаж) валюти з наступним здійсненням контругоди з метою одержання прибутку за рахунок різниці в курсах валют на різних валютних ринках (просторовий арбітраж) чи за рахунок курсових коливань протягом визначеного періоду (часовий арбітраж).

Основний принцип валютного арбітражу - купити валюту дешевше і продати її дорожче.

Розрізняються:

I. простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами,

складний (із трьома і більш валютами);

II. на умовах наявних

термінових угод.

§ 7.2. Валютна зона та складові валютної політики. Валютні ринки, їх види і структура.

До ознак, що допомагають зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони. Валютна зона — це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угруповання, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Особливості валютних зон:

• підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

• зміна курсів своїх національних валют по відношенню до інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;

• зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;

• вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

• вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до третіх країн;

• зосередження зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і єврозона.

Функціонування та розвиток світової валютної системи в значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття валютна політика. На наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси й на конкурентоспроможність національного виробництва.

До заходів, що входять у валютну політику, відносяться:

• девальвація;

• ревальвація;

• валютна інтервенція;

• валютний демпінг;

• валютна блокада;

• валютні обмеження тощо.

Девальвація — це офіційне (здійснюване законодавчим шляхом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Девальвація, як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції й пониження життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної валюти після того, як таке зниження відбулося стихійно.

Ревальвація (ревалоризація) — це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іноземну валюту. Цей захід використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і для стримування зростання активного сальдо платіжного балансу. Лід ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.

Валютна інтервенція — це втручання держави (через центральний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить короткий проміжок часу.

Валютний демпінг — це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів. Які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.

Валютна блокада — це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:

• регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;

• заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

• обов’язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

Валютні ринки, їх види і структура. Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Система валютних ринків служить механізмом, за посередництвом якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі. на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі. Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні.

Основні принципи формування валютних ринків:

• розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

• створення світової валютної системи;

• розповсюдження міжнародних розрахунків;

• розвиток фінансових відносин між банками різних країн;

• розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.

Особливості функціонування валютного ринку:

• посилення фінансових взаємозв’язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

• безперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

• застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

• розвиток валютних операцій, пов’язаних із страхуванням;

• зростання кількості спекулятивних валютних операцій;

• нестабільність курсів валют.

З світовими валютними ринками тісно пов’язані світові ринки золота.

Світовий ринок золота — це система відносин купівлі-продажу золота разом з сукупністю центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом, в основному для промислово-побутових цілей, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризику, спекуляцій, придбання необхідної іноземної валюти для міжнародних розрахунків. Основним джерелом пропозиції золота на ринку є його нове добування (до 80%).

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку :

I. Державні установи , основне місце серед яких займають:

• центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

• казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи , зайняті у різноманітних сферах

зовнішньоекономічної діяльності:

• компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта , а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

• компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

• приватні особи – неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

• комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

• валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

• валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Помічено тенденцію до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (більше половини усього золота), електроніки, стоматології, для виготовлення монет і медалей. Широко поширені у світі приватні тезаврації. Тезаврацією називають процес нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також приватного нагромадження золота як скарбу. Найбільше приватні нагромадження золота зосереджені в Індії, а ще більше у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій).

У світі функціонує понад 40 міжнародних центрів торгівлі золотом. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні, на долю яких припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних центрів торгівлі золотом. З внутрішньонаціональних центрів перше місце за обсягом угод займає Париж. До великих міжнародних центрів з торгівлі золотом відносяться ринки Женеви, Брюсселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Дубая, Карачі, Бомбея, Калькутти, Токіо, Йокогами, Бангкока, Сінгапура, Маніли, Касабланки, Дакара, Джібуті, Торонто, Вінніпега, Каракаса, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. За останні 20 років помітно розвивається торгівля золотом в містах США — в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Бафало, Сан-Франциско.

Структура валютного ринку:

За суб’єктами

• Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

• Клієнтський

• Біржовий

• Торгівля через валютну біржу

• Торгівля деривативами

За терміном операцій

• Спот ринок (поточний)

• Форвардний ринок (терміновий)

• Своп ринок

За функціями

• Обслуговування міжнародної торгівлі

• Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

За валютними обмеженнями

• Вільні

• Обмежені

За застосуванням валютних курсів

• З одним режимом

• З кількома режимами

За об’ємом і характером валютних операцій

• Глобальні (світові)

• Регіональні (міжнародні)

• Внутрішні (національні)

За територіальною ознакою:

1.Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

2.Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

3.Азіатський – Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн.