Моп об’єднує 171 країну. Україна була (з 1954 року) і залишається членом цієї організації, але ще не всі документи підписано. Основні завдання моп:

• регламентація робочого часу;

регламентація набору робочої сили;

• боротьба з безробіттям;

• гарантії заробітної плати, які забезпечують нормальні умови життя;

• захист робітників від професійних захворювань і нещасних випадків на підприємстві;

• захист дітей, підлітків і жінок;

• регламентація питань соціального страхування і соціального забезпе­чення;

• організація професійно-технічного навчання.

Саме завдяки діяльності МОП пом'якшилась і ослабла дискримінація трудящих-мігрантів. Більшість держав світу в тій чи іншій формі включили до своїх законів положення, які відповідають духові конвенції МОП.

Керівні органи МОП:

а) Генеральна конференція – це вищий орган, що збирається раз на рік;

б) Адміністративна рада – головний виконавчий орган, який вибирається на Генеральній конференції на трьохрічний термін;

в) Міжнародне бюро праці – постійно діючий секретаріат МОП. Штаб-квартира знаходиться в м. Женеві (Швейцарія).

Основні функції МОМ:

1. розробка довгострокових програм у сфері регулювання міграційних процесів;

2. надання допомоги у питаннях організації міграції;

3. розвиток технічного співробітництва в області міграції;

4. запобігання імміграції та рееміграції;

5. надання експертних послуг.

Регулювання ММРС на інтеграційному рівні здійснюється за допомогою угод, договорів, правил, які приймаються країнами-учасницями з питань:

а) безвізового пересування їх населення в рамках інтеграційного угрупо­вання;

6) створення загальних інформаційних систем з міграції робочої сили;

в) укладання спільних угод щодо боротьби з нелегальною міграцією;

г) прийняття спільних технічних проектів для провадження контролю над іммігрантами.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Насамперед, в основному виграють самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого економічного становища, що їм зрештою і вдається. Позитивним цей процес є для підприємців, які наймають на роботу іноземців (логіка тут проста: якби їм не було це вигідно, то вони цього б не робили). Вони отримують дешеву робочу силу, яка, до того ж, не має профспілкового захисту, а, якщо іммігрант ще нелегальний, то й ще дешевше.

Виграє від міжнародної трудової міграції і країна-імпортер трудових ресурсів:

• країна отримала готових спеціалістів;

• отримала дешеву, як правило, молоду робочу силу;

• прискорення економічного зростання;

• зростання державного бюджету.

Має неабиякий виграш і країна-експортер трудових ресурсів:

• експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому випадку: це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, яка правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, а, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі ж за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а то й більші. Серед них: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина.

• експортом трудових ресурсів країна ослаблює проблему безробіття;

• ротаційний характер еміграції, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших, призводить (з часом) до того, що кваліфікація і досвід місцевих спеціалістів загалом зростають.