1.3 Планування економічної діяльності на підприємстві

Планування є важливою функцією управління виробництвом на підприємстві . Під ним розуміють сукупність дій колективу працівників підприємства з встановлення усіх необхідних техніко-економічних показників його роботи: розвитку техніки, технології, організації виробництва і праці, випуску продукції, фінансових результатів діяльності, а також результатів, що дають змогу підприємству ефективно функціонувати в умовах ринку. Суперечки навколо питання про те, чи необхідний в умовах ринку план, не мають під собою реальної основ.

За змістом планування на підприємстві поділяють на техніко-економічне та оперативно-виробниче. Перше є комплексним і охоплює усі сторони діяльності підприємства та його структурних підрозділів на плановий період. Воно базується на техніко-економічних нормах і нормативах, матеріальних балансах, результатах аналізу кон'юнктури ринку, інженерно-економічних розрахунках, техніко-економічному плануванні вирішують основні питання, пов'язані з перспективним розвитком виробництва, його технічним переоснащенням, соціальним розвитком, розробляють показники діяльності підприємства та його структурних підрозділів.

Змістом оперативно-виробничого планування є розробка на основі річного плану (техпромфінплану) підприємства оперативних - місячних, декадних, добових, змінних і годинних планів та графіків для окремих цехів, і а всередині цеху - для виробничих дільниць, бригад і робочих місць. З оперативно-виробничим плануванням тісно пов'язані оперативне регулювання ходу виробництва та повсякденний контроль за виконанням планів (диспечерування).

Техніко-економічне планування на підприємстві здійснює планово-економічний відділ за участю інших відділів заводоуправління, а в цехах - планово-економічні бюро або окремі економісти. Оперативно-виробничим плануванням займаються виробничо-диспетчерський відділ і виробничо-диспетчерські бюро цехів.

У дотриманні цих принципів важливу роль відіграють методи планування, а також економічні стимули, що сприяють розробці й реалізації оптимальних планів. Наукової обґрунтованості планів та їх оптимізації досягають при системному підході до дотримання зазначених принципів і вдосконалення таких методів розробки перспективних та поточних планів, як науково-прогнозний, програмно-цільовий, нормативний, балансових розрахунків, графічний, економіко-математичні.

Характерною особливістю програмно-цільового, нормативного та балансового методів є те, що проект планових показників при них найчастіше розраховують на основі аналізу досягнутого рівня, який приймають за базу, та коефіцієнтів його зміни в плановому періоді. Важливою тут є експертна оцінка, що базується на особистому досвіді проектанта та його знанні даного виробництва.

Поширений метод планування на підприємстві - балансовий. Баланси складають насамперед щодо: необхідної за програмою та фактично наявної виробничої потужності; необхідної та наявної кількості матеріально-технічних ресурсів; заявленої та реальної кількості працівників; витрат і надходжень коштів підприємства.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і с координованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передбачає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язків його системі. Системний підхід треба використовувати для Обґрунтування й розв'язування планових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо.

Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістичності планування є забезпечення його безперервності.

Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і організаційних тощо.

Отже,можна зробити загальний висновок ,що прогнозування фінансового стану підприємства є основою для подальшого розвитку та розширення підприємства. На основі прогнозних показників прибутковості, платоспроможності, ліквідності, раціонального розміщення обігових коштів, тощо є можливим формування подальшої стратегії розвитку підприємства та корегування короткострокових планів за рахунок зміни тактичних завдань та цілей. В умовах нестабільності розвитку економіки країни прогнозування дозволяє уникнути втрат прибутку та зниження конкурентоспроможності національних підприємств.