7. Історія вивчення клітин

Відкриття і вивчення клітини стало можливим завдяки винайденню мікроскопа та вдосконаленню методів мікроскопічних досліджень. Перший опис клітини зроблено у 1665р. англійським ученим Р. Гуком. Згодом з’ясувалося, що він відкрив не клітини, а лише зовнішні оболонки самих клітин.

З розвитком мікроскопів у ХІХ ст. з’явився прогрес у вивченні клітин. Уявлення про побудову клітини змінилось: за основу клітини бралася не клітинна оболонка, а її зміст – протоплазма. У протоплазмі було відкрито постійний компонент клітини – ядро. Чисельні відомості про тонку будову та розвиток тканин і клітин дали змогу зробити узагальнення. Таке узагальнення запропонував у 1839 р. німецький біолог Т.Шванн у вигляді сформульованої ним клітинної теорії. Він стверджував, що клітини рослин і тварин принципово подібні між собою.

Крім Т.Шванна та М.Шлейдена, співавторами клітинної теорії вважають німецького вченого Рудольфа Вірхова та естонського вченого Карла Бера. Р.Вірхов довів, що клітини утворюються з інших клітин внаслідок їх поділу. К.Бер відкрив яйцеклітину птахів і ссавців і довів, що багатоклітинні організми цих тварин розвиваються з однієї клітини – заплідненої яйцеклітини (зиготи). Клітина є одиницею не лише будови, а ц розвитку організму.

Створення клітинної теорії стала найважливішою подією в біології, одим із вирішальних доказів єдності всієї живої природи. Клітинна теорія сприяла розвитку ембріології, гістології і фізіології. Вона стала основою для матеріалістичного розуміння життя, пояснення суті індивідуального розвитку.

8. Сучасні методи біологічних досліджень організму людини.

9. Обмін речовин, як єдність процесів асиміляції та дисиміляції.

Обмін речовин, як єдність процесів асиміляції та дисиміляції. Реакції, які відбуваються під час асиміляції і дисиміляції, хоча й протилежні, однак у живих організмах тісно взаємозв’язані і невіддільні одні від одних.

Асиміляція (анаболізм) – сукупність усіх реакцій біосинтезу, або пластичний обмін. Усі реакції пластичного обміну відбуваються з поглибленням енергії (ендотермічні). Дисиміляція (катаболізм) – це протилежний процес – розщеплення й окислення органічних сполук у клітині. Його називають ще енергетичним обміном. Всі реакції енергетичного обміну відбуваються з виділенням енергії (екзотермічні)

10. Генетичний код і його властивості.

Генети́чний код — набір правил розташування нуклеотидів в молекулах нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), що надає всім живим організмам можливість кодування амінокислотної послідовності білків за допомогою послідовності нуклеотидів.

У ДНК використовується чотири нуклеотиди — аденін (А), гуанін (G), цитозин (С) і тімін (T), які в україномовній літературі також часто позначаються буквами А, Г, Ц і Т відповідно. Ці букви складають «алфавіт» генетичного коду. У РНК використовуються ті ж нуклеотиди, за винятком тіміну, який замінений схожим нуклеотидом, — урацилом, який позначається буквою U (або У в україномовній літературі). У молекулах ДНК і РНК нуклеотиди складають ланцюжки і, таким чином, інформація закодована у вигляді послідовності генетичних «букв».

Для синтезу білків в природі використовуються 20 різних амінокислот. Кожен білок є ланцюжком або декількома ланцюжками амінокислот в строго певній послідовності. Ця послідовність називається первинною структурою білка, що також у значній мірі визначає всю будову білка, а отже і його біологічні властивості. Набір амінокислот також універсальний для переважної більшості живих організмів.

Експресія генів або реалізація генетичної інформації у живих клітинах (зокрема синтез білка, що кодується геном) здійснюється за допомогою двох основних матричних процесів: транскрипції (тобто синтезу мРНК на матриці ДНК) і трансляції генетичного коду в амінокислотну послідовність (синтез поліпептідного ланцюжка на матриці мРНК). Для кодування 20 амінокислот, а також стоп-сигналу, що означає кінець білкової послідовності, достатньо трьох послідовних нуклеотидів. Набір з трьох нуклеотидів називається кодоном. Прийняті скорочення, що відповідають амінокислотам і кодонам, зображені на малюнку.

Властивості генетичного коду

Триплетність — три послідовно розміщені нуклеотиди кодують одну з 20 амінокислот, які разом утворюють триплет, або кодон.

Безперервність — кодони не розділяються між собою, тобто інформація зчитується безперервно. Кожний з кодонів не залежить один від одного і під час біосинтезу зчитується повністю.

Дискретність — один і той же нуклеотид не може входити одночасно до складу двох або більш кодонів.

Специфічність — кожний кодон може кодувати лише одну амінокислоту. Завдяки цьому генетичний код не перекривається.

Виродженість — одна і та ж амінокислота може кодуватися декількома різними кодонами.

Колінеарність — послідовність кодонів нуклеотидів точно відповідає послідовності амінокислотних залишків у поліпептиді

Наявність термінальних кодонів — беззмістовних, або стоп-кодонів, які не здатні кодувати амінокислоти. Вони виконують функцію роздільника між двома ланцюгами кодонів та переривають синтез поліпептиду.

Універсальність — єдиний генетичний код є, практично, однаковим в організмах різного рівня складності — від вірусів до людини (хоча існують кілька інших, менш поширених варіантів генетичного коду, див. список на сайті NCBI Taxonomy).

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%B4