Вимоги до уроку як основної організаційної форми навчально-пізнавальної діяльності школярів.

Від правильної організації і проведення уроку залежить не лише рівень навчально-пізнавальної діяльності учня, а і його виховання, розвиток, самопочуття та стан здоров'я.

Серед основних вимог до уроку розрізняють: організаційні, дидактичні, психологічні, психотерапевтичні, санітарно-гігієнічні, етичні.

Організаційні вимоги. Передбачають визначення вчителем мети і завдань уроку та шляхів їхньої реалізації в конкретних умовах конкретного класу; забезпечення заняття необхідними навчальними засобами; продумування стимуляційно-мотиваційного комплексу, хронометраж основних етапів уроку.

Дидактичні вимоги. Полягають у забезпеченні належних дидактичних умов для педагогічно ефективної системи навчально-пізнавальної діяльності учня. Це стає можливим за умови чіткої постановки цілей і завдань уроку, правильного відбору та обґрунтованої структуризації визначеного навчальною програмою змісту освіти, плануванні необхідних методів та прийомів пізнавальної діяльності, виявленні шляхів реалізації навчальних принципів.

Психологічні вимоги. Спрямовані на дотримування психологічних закономірностей процесу навчального пізнання, відповідної його мотивації, позитивного ставлення учнів до навчання.

Психотерапевтичні вимоги. Передбачають дотримування вчителем конгруентності у ставленні до учнів. Мається на увазі таке ставлення, яке співвідноситься з позицією педагога, що виражається словами: "Ти мені подобаєшся", а не "Ти мені будеш подобатися, якщо...". На цій основі відбувається звільнення як учнів, так і вчителя від не завжди помітних мікропсихотравм. Створюється на уроці така психологічна атмосфера і використовуються такі психотерапевтичні засоби, які у сукупності допомагають розкрити внутрішній резервний комплекс особистості, що виявляється не лише у розширенні мнестичних можливостей школяра, а й у цілісному стимулюванні його особистості.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Не завжди безпосередньо пов'язані з діяльністю вчителя на уроці, але впливають на перебіг навчальної діяльності. Передбачають відповідні освітленість класу, забезпечення чистим повітрям, належний температурний режим, раціональний розклад уроків, режим навчальної діяльності. Висота парт повинна відповідати віку дітей, оскільки у протилежному випадку порушуватимуться постава та зір дітей.

Гігієна розумової праці потребує впровадження в школах програм розвитку образного мислення (Е.Каструбін), оскільки за умови ,холоду" на яскраві образи, що формуються в основному за участю правої півкулі кори головного мозку, започатковують свій розвиток дидактогенні неврози.

Певні санітарно-гігієнічні вимоги ставляться до використання технічних засобів навчання.

Важливу роль відіграє дотримування чистоти у класному приміщенні.

Етичні вимоги. Передбачають насамперед педагогічну тактовність учителя не тільки під час спілкування з учнями, але й у ставленні до них за рамками класно-урочної діяльності. Важливе значення має також об'єктивна оцінка вчителем знань учнів.

59. Специфіка уроку як основної форми навчальної діяльності з 6-річними школярами.

У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми , у нього з’являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Вчителям, які працюють з шестилітками , необхідно пам’ятати про неприпустимість механічного переносу форм і методів роботи з семилітніми школярами на шестилітніх учнів.

Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну – провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання,яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Шестилітній учень не може одразу прийняти й засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі цих норм. У першокласника знання норм поведінки й оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігається. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої вміння. Шестилітній учень часто зазнає труднощів у ході взаємодії з однолітками. Першокласник емоційно важко переживає власні невдачі, але виявляє ініціативу критиці однолітків.

Виділені основні етапи роботи вчителя з організації навчального співробітництва у першому класі

1. Ознайомлення першокласників зі спеціальними засобами, що допоможуть учням побачити значення маленьких досягнень кожного в загальному просуванню вперед усього класу і в одержанні колективного результату.

2. Створення разом з учнями особливих засобів, що допоможуть шестиліткам зафіксувати шестиліткам новоутворення, які характеризують клас як колективний суб’єкт навчальної діяльності.

3. Створення ситуацій, коли першокласникам необхідне співробітництво з однокласниками.

4. Організація процесу формування норм навчального співробітництва самими дітьми (разом із учнями 3-4 класу)

Уже в перші місяці навчання в класі виникають ситуації, коли під час загальнокласної дискусії учні підхоплюють і розвивають ідеї один одного не звертаючись безпосередньо до вчителя. Для того щоб першокласники побачили і оцінили нове для них уміння брати участь у навчальному діалозі, вчитель фіксує цю ситуацію у вигляді ланцюжка, кожна ланка якого відображає дитячі репліки що приводять весь клас до якісно нового розуміння розглянутої проблеми.

Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя – допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

У роботі з шестилітніми учнями надзвичайно важливо вдале використання унаочнення. Для засвоєння норм ведення навчального діалогу учням пропонується звертатися до спеціальної таблиці, в якій у словесній формі зафіксовуються варіанти конструктивного звертання учнів один до одного (наприклад,” ти правий,…”, “я можу довести, що…”, “ мені сподобалася думка про…”, “ я хочу додати до цього висловлення…” та ін.) Попередньо ці варіанти обговорюються з першокласниками.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета --- частина ігровою ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і не нав’язливо. Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам’ятати і запам’ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і “керівника і підлеглого”. Цінність ігрової діяльності виявляється і втому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактична мета різноманітна:

-   розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

-   розвиток уяви, спостережливості;

-   розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

-   розвиток уміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

-   формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.

Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності

Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов”зково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень. Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об’єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумував цікавий хід у грі, допомагав друзям

Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обмірковувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

60. Шляхи підвищення ефективності уроку.

Шляхи підвищення ефективності уроку. Ефективний урок характеризується за такими ознаками:

1. Керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; володіння методикою вимірювання знань, вихованості, творчих здібностей учнів, їхньої фізичної сили і здоров'я.

2. Напружена, досконало організована і результативна пізнавальна діяльність учнів.

3. Творчий, нестандартний підхід до розв'язання проблемних ситуацій, зв'язок змісту, форм і методів навчання

4. Диференційований підхід до окремих груп учнів.

5. Ефективне використання кожної робочої хвилини уроку.

6. Атмосфера демократизму, гуманізація і гуманітаризація, діловитість, стимулювання дружного спілкування, прогнозування ходу навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запрограмованих результатів.

Головні тенденції розвитку теорії уроку та шляхи його вдосконалення такі:

1. Спрямування кожного уроку на розв'язання головного завдання — забезпечення оптимального розвитку особистості кожного учня: формування гуманізму, загальної культури, широкого наукового світогляду, виховання працелюбства, вимогливості до себе, відповідальності, активності.

2. Посилення філософського звучання і філософського наповнення змісту уроку, вихід на аналіз проблем Природи, Людини, Суспільства.

3. Розширення використаних методологічних знань, знань про знання і на цій основі ширше використання узагальнюючих схем вивчення матеріалу з елементами переносу, передбачення, прогнозування.

4. Чіткість і конкретність цілей уроку, діагностичний підхід до управління процесом засвоєння знань, розвитку і виховання учнів. Визначення цілей навчання для блоку великої теми, що сприяє повнішому застосуванню закономірностей навчально-виховного процесу.

5. Поєднання класно-урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської систем навчання (планування системи уроків, різних видів колективної, групової та індивідуальної роботи).

6. Поєднання раціонального та емоційного в процесі викладу нового матеріалу та протягом усього уроку. Оволодіння методами емоційного впливу на учнів.

7. Варіативність, гнучкість структури уроку, його неповторність і різноманітність.

8. Чітка диференціація змісту уроку, його цілей> методів і форм, урахування індивідуальних відмінностей учнів, їх пізнавальних і життєвих інтересів, різного темпу засвоєння матеріалу, їх задатків і здібностей.

9. Надання методичної допомоги вчителям в організації самоосвіти учнів.

10. Зростання ролі учня як суб'єкта навчання, надання йому допомоги в навчанні в той момент часу, тією мірою, коли і наскільки вона йому потрібна.

11. Застосування активних форм та методів навчання, проведення нетрадиційних уроків (урок-диспут, урок-конкурс, урок-спогад, урок філософського узагальнення, урок-гра та ін.) з метою розвитку творчих здібностей учнів.

12. Розширення програмованого навчання, комп'ютеризація освіти.

13. Широке використання опорних структурно-логічних схем, конспектів, сигналів у навчальному процесі.

14. Запровадження системно-розвиваючого навчання, посилення уваги до формування системи знань.

15. Здійснення міжпредметних зв'язків.

16. Подолання перевантаженості учнів.

17. Пошуки нових методів стимулювання та заохочення навчально-пізнавальної діяльності учнів.

61. Допоміжні форми організації навчання (семінарські заняття, практичні заняття, практикум, факультативні заняття, предметні гуртки, домашня навчальна робота, консультації).