3. Психологічне:

а) облік психофізіологічних вимог при конструюванні пультів та інших засобів управління машинами, механізмами, системами;

б) облік психофізіологічних вимог людини при виборі професії;

в) розробка і втілення заходів по створенню сприятливого психологічного мікроклімату в колективі.

4. Естетичне:

а) дотримання вимог виробничої естетики при оформленні інтер’єрів, розміщенні обладнання;

б) дотримання вимог технічної естетики – художнього конструювання машин, обладнання, інструментів.

3. Основні положення Закону України «Про охорону праці».

В Україні – у перший серед країн СНД – 14 жовтня 1992 р. був прийнятий Верховною Радою Закон «Про охорону праці» введений в дію з 24 жовтня 1992 р.

Цей Закон, а також «Кодекс законів про працю України» є основною законодавчою базою охорони праці. Їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про О.П. – це стандарти, правила, норми, положення, статути, інструкції та інші документи, якім, надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон «Про охорону праці» складається з преамбули та 8 розділів.

Розділ I «Загальні положення» ст. 4 мовиться, що основними принципами державної політики в галузі О.П. є пріоритет життя та здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, соціальний захист людини, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці, встановлення єдиних нормативів з О.П. для всіх підприємств, незалежно від форми власності і видів їх діяльності.

Розділ II «Гарантії прав громадян на О.П.» передбачено інформувати працівника про умови праці, компенсувати за шкідливі умови праці. Вперше в історії держави працівникам надано право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

В розділі II також передбачено забезпечувати, соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з фонду соціального страхування);

- відшкодувати власником шкоду, заподіяну працівникові на виробництві;

- відшкодувати моральної шкоди;

- нова система фінансування О.П.;

- формування системи страхування від нещасних випадків і профзахворювань;

- права громадян на О.П. при укладанні трудового договору;

- права на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Розділ III «Організація О.П. на виробництві». В цьому розділі говориться про обов’язкове створення органів управління О.П. на підприємстві для виконання керівництва, нагляду і навчання із питань О.П.

В ст. 20 йдеться про обов’язкове навчання і інструктаж з О.П. перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників небезпечних професій, 1 раз на 3 роки для всіх посадових осіб за переліком, встановленим Держгірпромнагляд.

В ст. 21 мовиться про фінансування О.П., про створення фондів О.П.

В розділі III передбачено (ст. 26) створювати на підприємствах комісії з питань О.П. – рішення комісії носять рекомендаційний характер.

Ст. 27 передбачає інформацію про стан О.П., яка повинна доводитись до всіх працівн6иків підприємства, а також обов’язків звіт перед статистичними органами держави.

Розділ IV «Стимулювання О.П.»

Економічне стимулювання О.П. здійснюється згідно з колективними договорами та законодавством.

Відшкодування збитків від порушень О.П. – державі і громадянам – згідно з діючим законодавством.

Штрафні санкції та розмір штрафу (максимальний), що може стягуватись з організацій, - 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства.

Штраф стягується за кожний нещасний випадок і профзахворювання, а за приховування нещасного випадку – штраф 10-кратний.

Розділ V «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про О.П.» – переглядаються у разі потреби, але не рідше 1 разу на 10 років.

Розділ VI «Державне управління О.П.» перелічує органи державного управління О.П та визначає їх компенсацію:

- Кабінет Міністрів;

- Держгірпромнагляд;

- Міністерства та держкомітети;

- місцева держадміністрація;

- місцеві Ради народних депутатів.

Розділ VII «Державний нагляд і громадський контроль за О.П.»

Державний нагляд за додержанням законодавства про О.П. здійснюють:

- Державний комітет по нагляду за О.П.;

- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України;

- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України.

Вищий нагляд здійснює Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори.

Громадський контроль за додержанням законодавства про О.П. здійснюють трудові колективи – через уповноважених; профспілки – через вибраних представників.

Розділ VIII «Відповідальність працівників за порушення законодавства про О.П.»

Працівники зобов'язані також дотримуватись норм закону. У статті 49 Закону України «Про охорону праці» зазначається, що у разі порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст.147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівника має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний та громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У ст.130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лишє за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Власник підприємства чи уповноважена особа несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з порушенням законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин - власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.