4. Гігієнічне нормування шкідливих речовин.

Для уникнення гострих та хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Стан повітряного середовища в виробничих приміщеннях і на робочих місцях повинен відповідати вимогам ГОСТ 12.1.005 -88.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини ділять на 4 класи небезпеки:

ГДК

I Надзвичайно небезпечні менше 0,1 мг/м³

(свинець, ртуть, озон)

II Високонебезпечні 0,1 мг/м³ – 1,0 мг/м³

(хлор, фенол, їдкі луги)

III Помірнонебезпечні 1,1 мг/м³ – 10 мг/м³

(спирт метиловий, толуол, ксилол)

IV Малонебезпечні більше 10 мг/м³

(аміак, бензин, ацетон, гас)

Гранично-допустима концентрація – це така концентрація, яка при щоденній роботі впродовж зміни і впродовж усього трудового стажу не викликає у робітника захворювань або порушень здоров’я як в період роботи, так і в подальшому житті.

Наприклад, для підприємств харчування:

- цукровий,борошняний, крохмальний пил - 6 мг/м³ ;

- акролеїн - 0,2 мг/м³ ;

- аміак - 20 мг/м³ ;

- ацетон - 200 мг/м³ .

Для деяких речовин, що досить часто потрапляють у повітря робочої зони виробничих приміщень, встановлюються середньогодинні допустимі концентрації (СДК).

Наприклад сдк для оксиду вуглецю:

50 мг/м³ – при тривалості роботи до 1 години;

100 мг/м³ – при тривалості роботи до 30 хвилин;

200 мг/м³ – не більше 15 хвилин.

Для запобігання створенню і попаданню у повітря виробничих приміщень шкідливих речовин необхідно:

- суворо дотримуватися технологічних процесів приготування страв;

- забезпечувати повне згоряння палива при експлуатації газових плит, а також плит, працюючих на вугіллі і дровах;

- операції, пов'язані з просіюванням борошна, цукрової пудри та інших сипучих продуктів, треба виконувати на робочих місцях, обладнаних місцевою витяжною вентиляцією.

Заняття 7. Тема №7.

Газове, парове та пилове забруднення повітря робочої зони виробничого приміщення

ПЛАН

1. Особливості газового, парового та пилового забруднення повітря.

2. Методи контролю вмісту шкідливих газів та пари в повітрі робочої зони.

3. Методи визначення запиленості повітря.

1. Особливості газового, парового та пилового забруднення повітря.

Газові та парові забруднення повітря, як правило не визначаються візуально і в багатьох випадках вони не мають запаху – тому є небезпечними.

Деякі гази мають питому вагу, більшу за питому вагу повітря і накопичуються у низьких ділянках приміщень (підвалах, шахтах, підземних галереях) досягаючи значних концентрацій. Це дуже небезпечно, бо може привести до отруєння, а в разі горючого чи вибухового газу – до вибуху або пожежі.

Харчові підприємства мають справу з процесами, які пов’язані з утворенням або використанням таких газів, як діоксид вуглецю (СО₂), аміак (NH₃), сірчаний водень (Н₂S), діоксид сірки (SO₂) та ін.

Особливо небезпечним є СО₂, який утворюється внаслідок бродіння сировини, а також при горінні різних видів пального.

В середовищі чистого СО₂ настає миттєва смерть внаслідок паралічу дихального центру, а концентрація СО₂ вище 60 %, дуже небезпечна.

Показником насиченості повітря СО₂ є гасіння полум’я при концентрації 8 % об. При концентрації більше 2 % об. полум’я свічки має червоне забарвлення.

Значення ГДК=0,5 % об. або 9000 мг/м³. Перевищення ГДК має місце в зачинених не вентильованих приміщеннях при великій скупченості людей.

Велику небезпеку становить для людини оксид вуглецю СО. Це типовий представник побутових транспортних та промислових забруднень повітря. Він утворюється при спалюванні пального в умовах недостатньої кількості повітря для повного утворення СО₂, а тому міститься в багатьох відхідних газах, в димових газах котельні та ін.. Згідно с санітарними нормами , ГДК СО становить 20 мг/м³ . Він має специфічний запах, безбарвний. Отруюча дія базується на здатності створювати з гемоглобіном крові стійку комплексну сполуку – карб оксигемоглобін, що перевищує більше ніж у 200 разів здатність гемоглобіну приєднувати кисень. Присутність СО призводить до кисневого голоду організму, що при значних концентраціях СО в повітрі і тривалому часі може спричинитися до серйозного захворювання або смертельного наслідку.

З-поміж парів треба визначити пару етилового спирту (С₂Н₅ОН), 4-й клас небезпеки, яка є наркотиком, призводить до збудження, а при великих концентраціях – до паралічу центральної нервової системи. При тривалому часі дії може призвести до захворювання нервової системи, органів травлення, серцево-судинної системи, печінки. Крім отруючої дії пара етилового спирту вибухонебезпечна.

Діоксид сірки SO₂ – безбарвний газ з гострим запахом, 3-й клас небезпеки, подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів. Призводить до подразнення шкіри, а також може визвати запалення нирок.

Пилове забруднення повітря.

Пил – основний шкідливий фактор на багатьох харчових та переробних підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів.

Уражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю (розміром) частинок пилу, їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею і т.п.

Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперсність (ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційні межі вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін.. Знання усіх цих показників дає можливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, пожежо- та вибухонебезпеку. Дисперсний склад характеризує пилові частки за розміром і значною мірою обумовлює властивості пилу. Для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок пилу. Частинки зазубреної колючої форми небезпечніші за сферичні, бо подразнюють шкіру, легеневі тканини та слизові оболонки, даючи змогу просмоктуватися в організм інфекційним мікроорганізмам, що супроводжують пил або знаходяться в повітрі. Це призводить до атрофічних,гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін слизових оболонок, бронхів, легень, шкіри, що веде до катару верхніх дихальних шляхів, виразкового захворювання носової перетинки, бронхиту, пневмонії, кон'юктевиту, дерматиту та іншим захворюванням. Довгострокове вдихання пилу, що попадає в легені викликає пневмоконіоз. Найбільш небезпечна його форма – силікоз – розвивається при систематичному вдиханні пилу, що містить вільний діоксин кремнію SiO₂. Борошняний, зерновий пил та інший може викликати хронічний бронхіт.

Деякі види пилу(свінцовий, миш'яковий, марганцевий і т.п.) обумовлюють отруєння і ведуть до функціональних змін ряду органів і систем. Отрути, що надходять до організму через дихальні шляхи, створюють підвищену небезпеку, тому що потрапляють безпосередньо у кров.

Задимленість повітря робочої зони несе особливу загрозу здоров'ю людини за рахунок того, що в легені потрапляють окрім димового пилу ще й токсичні гази СО та СО_2. Небезпечність пилу для людини може бути дуже великою, якщо пил має радіоактивне забруднення. Запиленість шкідлива також і для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить з ладу.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

- за походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний пил), неорганічний (мінеральний, металевий пил), змішаний (присутність частинок органічного та неорганічного походження);

- за способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т.п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить), конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

- за отруючої дією на організм людини – нейтральний (не токсичний для людини пил), токсичний (який отруює організм людини).

Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1...0,2 мг/м³; в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м³, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м³.

Значення ГДК для нейтрального пилу, не мають отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м³.