Філософія як форма суспільної свідомості.

Назва «філософія» походить від двох грецьких слів — «філос» і «софія», що у перекладі означає «любов до мудрості». Філософія — це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце в ньому людини.

Предметом філософії с: 1) навколишній природний світ; 2) суспільство; 3) внутрішній світ людини. Головні ознаки будь-якої філософської проблеми — це її абсолютність та людиновимірність. Тому іноді про філософію кажуть, що: філософія цікавиться усім. Однак філософія в першу чергу цікавиться будь-якою проблемою тільки для того, щоб знайти відповідь на питання: «Що таке людина?»

Ознаки філософії:

1. Теоретичність — упорядкованість, систем­ність філософського знання, використання філософією для викладу своїх поглядів особливої мови, що складається зі спеціальних філо­софських понять і категорій (субстанція, буття, матерія), доказовість та аргументованість філософських міркувань.

2. Загальність, тобто націленість на розв'язання проблем, що тор­каються не окремих осіб, а всього людства, людини як представника людського роду.

3. Вічність. Проблеми, що виявляються в центрі будь-якого філо­софського роздуму, актуальні, дійсні не в якийсь окремий історичний період, а для всіх народів і у всі часи.

4. Граничність — інакше кажучи, виняткова широта і первинність філософських питань. Тільки відповівши на питання, що таке людина, можна успішно вирішувати конкретні життєві проблеми здоров'я, сім'ї, освіти, матеріальних статків.

5. Універсалізм — прагнення до отримання знання про природу, суспільство та саму людину, виявлення найбільш загальних закономір­ностей, визначення за різноманітністю і мінливістю речей і процесів в навколишньому світі єдиної, стійкої першооснови.

6. Критичність і рефлективність. Властива філософському мис­ленню вимога не приймати беззастережно жодної готової думки, жодної традиції, здатність сумніватися передусім у тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Ця критичність -— не самоціль філософії, не спосіб зруйнувати встановлений порядок речей, чи початковий момент рефлексії — вдумливого пошу­ку ясних і точних підстав.

Структура філософського знання

Через всезагальність та всеохопність філософських проблем, з розвитком філософії виникла потреба у спеціалізації філософського дослідження окремих сфер. Таким чином виникли окремі філософські дисципліни. Процес виділення філософських дисциплін розпочався ще за античних часів завдяки давньогрецькому мислителю Аристотелю і триває до наших днів. Однак відбувається не просто поява нових галу­зей філософського знання, а постійна видозміна його структури. Одні дисципліни висуваються на перший план, інші відсуваються за задній. В давнину більш за все цікавилися світом, у середні віки — Богом, у Новий час — природою, у XIX ст. переважають дослідження людського суспільства і самої людини.

Основні філософські дисципліни:

Онтологія досліджує світ у цілому та його буття. На ранніх ета­пах існування філософії, коли не існувало достеменних наукових знань про світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про ідеальні, надчуттєві основи буття. З переходом до Нового часу набула поширення натурфілософія — філософія природи.

Діалектика – вчення про розвиток.

Гносеологія (епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шляхи, можливості, способи та результати процесу пізнання.

Етика — вчення про мораль.

Соціальна філософія та філософія історії — розділ філо­софії, який вивчає людське суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві.

Естетика — вчення про красу.

Аксіологія — вчення про цінності.

Логіка — розділ філософії, який займається структурами і формами правильного мислення.

Філософська антропологія — розділ філософського знання, який вивчає людину.

Історія філософії намагається встановити основні тенденції виникнення, становлення та функціонування самої філософії.