Історичні типи світогляду

1. Міфологічний світогляд виникає в епоху формування родового ладу, коли із природи виділяється не окрема людина, а рід, родова самосвідомість людини. За сучасними уявленнями, міфологія (від давньогрецьк. «міф» — «переказ») — це низка фантастичних історій, в яких зафіксовано уявлення, а не знання справжніх причин, первісних людей про світ.

Міфологія — система поглядів, заснована не на теоретичних доказах і міркуваннях, а на емоційно-художньому переживанні нав­колишнього світу. Основні риси міфологічної свідомості:

1. Синкретичний характер: єдність світовідчуття і світорозуміння, знань, вірувань, художньої діяльності тощо.

2. Конкретно-чуттєвий характер, тісний зв'язок із природою, сприйняття її як живої, мислячої істоти. перенесення характеристик людського роду на природу, людина емоційно відчувала світ як своєрідного людсь­кого двійника. Звідси – не причинне пояснення дійсності, а доцільність.

3. Описовий та індивідуалізований підхід до подій, явищ процесів: замість того, щоб роздумувати про сутність явищ, пояснюючи і узагальнюючи, первісна людина про них просто розповідала.

4. Ототожнення образа і предмета, слова і предмета, суб’єктивного і об’єктивного, внутрішнього і зовнішнього, частини і цілого та уявлення, що “все у всьому”.

5. Між природою і людьми – (боги) духи. Але вони є не надприродними, а особливими природними істотами.

6. Уявлення про циклічність часу: ідеал – це минуле. Хоча є і уявлення про майбутнє, але воно ніби змикається із минулим.

Отже, смисл міфології – пояснити походження світу і його розвиток. Світ виникає не з порожнечі, а із реального початку – хаосу. В цьому розумінні, міфологія не ідеалістичний, хоча і фантастичний світогляд.

Причини існування міфології. Міфологічна свідомість проіснувала тривалий час з двох основних причин:

• вона відповідала конкретно-чуттєвому характеру мислення первісної людини, здатної, подібно до маленької дитини, лише споглядати навколишню дійсність, а не осмислювати її на теоретичному рівні за допомогою абстрактно-логічного мислення;

• вона органічно поєднувалася з особливостями функціонуван­ня первісного суспільства, архаїчної соціальної організації, заснованої на замкненому колі табу, законів і звичаїв, такого ж незмінного, як схід і захід сонця, зміна часів року, які підлягають безумовному виконанню і ніколи критично не осмислюються.

Історична доля міфології. З появою філософії міфологія поча­ла відсуватися на задній план. Але у ХІХ-ХХ ст. має місце феномен «відродження міфології» — у вигляді історичних, рекламних міфів і міфів засобів масової інформації. Головна відмінність сучасної міфоло­гії від давньої—її усвідомлений характер.

2. Релігійний світогляд характеризується виділенням індивіда із суспільства і одночасним віддаленням його від природи. Зосередження його на своєму внутрішньому світі. Особливості:

1. Віра у надприродне, в існування Вищої сили, що стоїть над законами матеріального світу і не підкоряється їм.

2. Остаточне розділення матерії і духу (бог – духовна сутність), панування духовного над тілесним (надприродне = духовне).

3. Ідея рівності всіх людей перед богом.

4. Ідея майбутнього (час розпрямляється): спасіння, царство боже.

5. Прилучення до колективних форм діяльності: страждання, терпіння як форма діяльності, а церква виступає у ролі посередника.

6. Неподільність віри і культу.

Отже, основне у релігійному світогляді – протиставлення матеріальної і духовної діяльності. Світ виникає завдяки фантастичному духовному началу, а існуючий світ розглядається як дещо неповноцінне, “створене із нічого”.

3. Філософсько-науковий світогляд є новим історичним типом світогляду. Філософія замість міфологічної і релігійної картини світу дає логічне науково-теоретичне пояснення дійсності і раціонально обґрунтовує систему духовних цінностей людини. Цей світогляд склався в період між 800 і 200 роками до н.е. в пізніх центрах цивілізації – Китаї, Індії, Ірані, Палестині та Греції.

У філософії рано виявилися два основних комплекси проблем, що визначили напрямок філософських досліджень. Філософія

1. дає узагальнену картину світу, вивчає об’єктивне буття.

2. розробляє уявлення про людину, її призначення, про смисл життя та його цінності.

Таким чином,

• міфологічний світогляд дає фантастичну, виражену у символах картину світу,

• релігія наділяє людину вірою у надприродне і розкриває загальнолюдські моральні цінності,

• філософія (наука) озброює її точними знаннями, закріпленими у спеціальних поняттях, законах, теоріях.

Специфіка філософського знання в тому , що воно:

1. ширше будь-якого наукового експерименту. Філософське знання

• будується на гранично широкому узагальненні, джерелом якого у кінцевому рахунку є універсальний досвід людства;

• має справу з найбільш загальними категоріями і законами розвитку природи, суспільства і мислення, які діють на самому високому рівні еволюції світу, в усіх науках і сферах діяльності людини.

2. має справу з питаннями вічними (Що таке світ? Чи може людина пізнати його? В чому сенс життя? Що таке свобода, щастя, любов тощо?) Такі питання людство осмислює знову на кожному новому етапі і виносить нове рішення. Більше того, кожна людина, користуючись філософським знанням, повинна самостійно розв’язувати ці проблеми, повертаючись до них неодноразово протягом життя.

3. має тенденцію до об’єктивації – втіленню в діяльності, вчинках людей, а отже таким чином і у речовому чи знаковому світі культури. При цьому філософські ідеї можуть стати величезною не лише духовною, а й матеріальною силою, якщо будуть сприйняті людством як переконання.