§ 2. Публічна влада і нормативне регулювання в первісній общині

Первісне суспільство охоплює період від виникнення на землі людини (два мільйони років тому) до утворення держави (п'ять тисяч років тому). Воно проходить у своєму розвитку три етапи: 1) ранній етап — праобщина (стадія становлення); 2) середній етап —родова община (стадія зрілості); 3) пізній етап — протоселянська община (стадія розкладання).

Залежно від способів господарювання вирізняють два головні періоди в розвитку первісного суспільства: 1) період збиральної (присвоювальної) економіки, коли люди одержували готові продукти від природи шляхом полювання, збирання плодів, рибної ловлі; 2) період виробничої економіки, коли людство переходить до землеробства, тваринництва, металооброблення, керамічного виробництва тощо.

Первісне суспільство (як і будь-яке суспільство) було певним чином організоване. Його структуру становили сім'ї, роди (20-30 чоловік), фратрії (декілька родів), племена, союзи племен. Родова община — це колектив людей, об'єднаних кровнородинними зв'язками, спільністю майна і праці. Спільна праця породжувала спільну власність. У спільній власності первісної общини були певна територія, знаряддя праці, житло, а вироблені продукти розподілялися порівну між її членами. Відсутність додаткового продукту унеможливлювала використання чужої праці. Рівність соціального становища зумовлювала єдність інтересів і згуртованість членів роду.

Первісній общині були притаманні і владні інститути, органи управління. Соціальна влада при первіснообщинному ладі існувала у формі потестарної влади (лат. роіекіш — влада, могутність) і не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей та державно-політичних форм. її джерелом і носієм була вся община, а способом реалізації — первісне самоврядування.

Управління в первісній общині здійснювалося: загальними зборами дорослих членів роду (воїнів), які вирішували питання життєдіяльності роду і водночас виступали своєрідною судовою інстанцією, розглядали справи про релігійні злочини, вбивства серед членів роду, спори між окремими особами; старійшинами (радами старійшин), влада яких ґрунтувалась на їх авторитеті, шануванні, досвіді, мудрості; воєнними вождями (радами воєнних вождів), жрецями. Залежно від стану суспільства використовував більш доцільний інститут прийняття рішень. Так, під час стоянок (осілого способу життя) значну частину управлінських функцій брали на себе загальні збори; рухомий стан суспільства потребував оперативного вирішення питань радами старійшин, а воєнно-похідний стан основним суб'єктом управління робив воєнного вождя. Потестарна влада не мала спеціальних примусових установ, але була здатна до ефективного примушування за порушення існуючого порядку і правил поведінки. Рід забезпечував захист своїх членів від зовнішніх ворогів за допомогою воєнної сили і звичаю кровної помсти. Крім воєнної, потестарна влада виконувала функцію перерозподілу суспільного продукту, організуючу функцію (поступове введення ієрархічної системи управління), контрольну (контроль за ресурсами, обміном, торгівлею) тощо.

Життя первісної общини, незважаючи на його примітивний характер, потребувало впорядкування. Воно здійснювалося за допомогою певних соціальних норм, на основі яких люди організовували спільну працю, розподіл продуктів, встановлювали процедури вирішення спорів, правила ведення міжплемінних війн, засади функціонування потестарних органів та ін. Єдині, загальні для всіх правила поведінки того періоду в літературі іноді називають мононормами (від грец. monos — єдиний, лат. norma — правило). Найчастіше вони мали форму табу (заборон) — обов'язкових і незаперечних приписів надприродного походження, які супроводжувалися магічними санкціями і виступали важливим способом виховання людей, стандартизації їх поведінки. Мононорми виражалися у ритуалах, обрядах, міфах, звичаях тощо.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент робився на зовнішній формі їх виконання, і ця форма була суворо канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну та виховну функції.

З виникненням мови з'являються міфи; вони передавали інформацію про те, як слід діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючу частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства), ідеологічну (міфи були керівництвом до дій, якого слід додержуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу стали звичаї — правила поведінки, які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і набули всезагального характеру внаслідок їх багаторазового повторення. Звичаї як вид соціальних норм первісної общини відрізнялися тим, що:

• регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, які склалися протягом тривалого періоду;

• виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;

• втілювали авторитет всього суспільства;

• були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

• не шали поділу на права і обов'язки.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони стали пояснювати їх раціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення). Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі, священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро, а що є зло. Вони не нав'язувалися ззовні, а були засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх додержання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, зумовили незначне поширення у ньому норм моралі.

Отже, нормативна система первісної общини була спрямована на підтримання добувної економіки, гармонійного існування і відтворення людей у природному середовищі. Ритуали, обряди і звичаї, що існували тоді були обов'язковими для всіх, виконувалися людьми свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність і не потребували для свого забезпечення жорстких санкцій і особливого апарату управління і примусу, відокремлених від суспільства.