§ 3. Наступність у правовій системі суспільства

Однією із передумов формування правової системи є додержання в процесі її розвитку принципу наступності. Формування національної правової системи України, розвиток юридичної практики, правової ідеології, тобто всього того, що входить до правового поля держави,неможливі без урахування наступності. Будь-які істотні перетворення в правовій системі не можуть здійснитися водночас. Нове, заперечуючи попереднє, разом з тим зберігає в ньому те, що є корисним для сучасності. Саме в цьому полягають сутність наступності у праві, її стабілізуюче значення. Наприклад, після розпаду СРСР постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих законодавчих актів Союзу РСР» встановлювалося тимчасове збереження попередньої форми і змісту законодавчих актів, які були прийняті на підставі Основ законодавства Союзу РСР, за умов, що вони не суперечать новій Конституції.

Наступність — це є сприйняття у формі збереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства.

Наступність має закономірний, об'єктивний характер, спрямована на збереження і відтворення якості правової системи та засвоєння правових цінностей. Сутністю наступності є «сприйняття» правового матеріалу. Термін «сприйняття» є основним у визначенні форм процесу наступності, оскільки за його допомогою здійснюються зв'язки у процесі розвитку правової системи. Ці зв'язки виражаються у формах (способах) «збереження», «утримання», «засвоєння» та «використання» того матеріалу із минулого, що може стати потенціалом подальшого розвитку та оновлення.

Наступність у праві виражається як у збереженні позитивного із попередньої спадщини без істотних змін (у цьому разі термін «утримання» відображає кількісну характеристику), так і у корегуванні перенесених у новий якісний стан елементів у процесі розвитку. Корегування здійснюється шляхом його засвоєння («засвоїти» — переробити для себе, зробити його звичним) та використання.

Межі наступності — це можлива міра сприйняття правовою системою нових елементів. Межі містяться у самій природі права і залежать від рівня розвитку економічної і політичної систем суспільства, особливостей правової культури, традицій та менталітету народу. Межі наступності можна розглядати залежно від конкретних видів юридичної діяльності: у законодавчій чи правореалізуючій діяльності.

У процесі наступності її суб'єкт (законодавець, правозастосувач) повинен не тільки оволодіти сумою готових правових норм і вимог, які сприймаються з минулого досвіду, а й узгодити їх з сучасним підґрунтям, нормами та вимогами суспільства (перш за все з Конституцією). До меж наступності в царині міжнародних відносин слід віднести імунітет держави від підпорядкованості дії законодавства іншої держави, здатність протистояти тиску на національну правотворчість з боку іноземних держав.

Наступність слід відмежовувати від близьких понять «правовий досвід», «правова спадщина», «правові традиції», «повторювальність»,«правонаступництво», але необхідно враховувати і використовувати при наступності.

Правовий досвід являє собою колективну соціально-правову пам'ять, що забезпечує нагромадження, систематизацію, збереження і передання правової інформації, фіксування і відтворення всього, що накопичено в правовій системі. Це сукупність висновків, понять, зв'язків, відносин щодо процесу правової діяльності або окремих його фрагментів.

Правова спадщина сучасної України є результатом правового досвіду її народу. Вона знаходиться у розпорядженні сучасного покоління як здобутки минулого. До її складу слід віднести правові норми, інститути, юридичні терміни, форми тощо. Будь-яка правова система базується на правовій спадщині і одночасно поступово формує спадщину для майбутнього. Вона є одним із показників правової культури суспільства. Правові елементи зберігаються і використовуються як в результаті критичного переосмислення (оцінки) правової спадщини, так і внаслідок об'єктивної неможливості відмовитися від традицій, що склалися.

Правові традиції передаються з покоління в покоління і зберігаються у суспільстві. Вони охоплюють об'єкти правової спадщини (матеріальні та духовні блага), процес соціально-правового успадкування, його способи. Правовими традиціями є конкретні правові настанови, норми, ідеї, звичаї, обряди та ін. Вони відображаються у таких джерелах права, як конституції, кодекси, правові прецеденти, правові договори, релігійно-правові норми, проявляються в правових принципах, аксіомах, презумпціях, правовій термінології, правовій процедурі.

У деяких випадках наступність ототожнюється з повторюваністю. Повторюваність — це повернення через деякий проміжок часу того, що вже було втрачено на попередніх етапах правової системи суспільства. Ззовні вона виглядає як наступність, коли сприймаються цінності права, що вже були втрачені власною державою. При наступності це новий якісний стан того, що було втрачено на попередніх етапах розвитку держави, повернення до якого зумовлено прогресивним правовим досвідом. Точніше сказати, це повернення до власних традицій.

Поняття «правонаступництво» та «наступність у праві» — взаємопов'язані, але не є тотожними. Правонаступництво і наступність у праві виступають як відносно самостійні юридичні категорії. Правонаступництво — передання прав і обов'язків від одного суб'єкта іншому (права і обов'язки залишаються, змінюється тільки суб'єкт правових відносин), а наступність — сприйняття норм права та інших елементів правової системи в процесі її розвитку і оновлення.