§ 2. Загальна характеристика правових систем сучасності

У сучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. На 2008 р. членами Організації об'єднаних націй є 192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім того, існують так звані невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні. Множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження, що викликало численні спроби класифікувати їх на певні групи, виходячи з тих чи інших критеріїв. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім'ї), а не окремі правові системи.

Класифікації правових систем можуть будуватися на різних критеріях. Зокрема, в основу класифікації покладалися такі критерії: роль правових джерел (Леві-Ульман), національні ознаки (Созе-Алль), зміст права (Армінджон, Нольде та Вольф), специфіка виробничих відносин (Иорсі), ідеологічні та техніко-юридичні критерії (Р. Давид), «правовий стиль» (К. Цвайгерт) тощо. Проте, враховуючи, що класифікації піддаються саме правові системи, правові критерії класифікації повинні бути основними. На наш погляд, правова свідомість та правова культура суспільства мають стати основними критеріями типізації правових систем на правові сім'ї. Форма всіх інших явищ правової системи — правових норм та їх системи, джерел права, особливостей правозастосування тощо — є наслідком певної правосвідомості суспільства. Вони можуть бути додатковими критеріями класифікації.

Отже, правова сім'я — це сукупність правових систем, об'єднаних спільністю правосвідомості та правової культури, структури права та системи джерел права, особливостями правотворчості та правозастосування.

Розрізняють такі основні сім'ї правових систем, як:

• романо-гсрманська правова сім'я;

• англо-американська правова сім'я;

• традиційна правова сім'я;

• релігійна правова сім'я;

• соціалістична правова сім'я.

Романо-германська правова сім'я почала формуватися в континентальній Європі з XII ст. та набула значного поширення в численних неєвропейських державах, що запозичили її основні риси. До цієї сім'ї належать правові системи всіх країн континентальної Європи, а також багатьох латиноамериканських (Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу) та азіатських країн (Індонезії, Тайваню, Філіппін). Подібними до цієї сім'ї за формальними техніко-конструктивними особливостями є правові системи України, Росії, Бєларусі, Болгарії та деяких інших східноєвропейських країн.

Для правових систем романо-германської правової сім'ї характерні такі спільні ознаки.

1. Формування на основі рецепції (запозичення) римського права,яке після розпаду Західної Римської імперії більше семи століть було«мертвим», не чинним правом, та канонічного права.

2. Єдине розуміння сутності права, що склалося завдяки дослідженню і викладанню римського та канонічного права в європейських університетах. Перший з них — Болонський — заснований у 1088 р.,а у XV ст. в Європі діяло вже більше 60 університетів.

3. Єдине розуміння норми права, котра розглядалася як абстрактне,загальне та не персоніфіковане правило поведінки, що може неодноразово застосовуватися до невизначеної кількості випадків та осіб.

4. Основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт,головним з яких в ієрархії, починаючи з XIX ст., є закон. Інші джерела права також визнаються, але мають другорядне значення.

5. За деякими винятками, не визнаються правотворчі повноваження судді та судові прецеденти.

6. Визнається поділ права на публічне та приватне, а також на відносно виокремлені галузі (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.).

7. Усі основні галузі права кодифіковані.

8. Загальний понятійний фонд та термінологія, тобто подібність правових понять і категорій, які використовуються у кожній національній правовій системі.

9. Наявність системи загальних принципів, на яких базується правовий порядок. Деякі з них зафіксовано в законодавстві (наприклад, заборона зловживати правом, порушувати рівноправність чоловіків і жінок).

10. Пріоритет матеріального права над процесуальним.

Англо-американська правова сім'я історично виникла в Англії в XI ст.

До сім'ї загального права, поряд із правовою системою Англії, входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн Британської Співдружності. Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив системи загального права.

Для сім'ї загального права характерні такі спільні ознаки.

1. Загальне право не зазнало значного впливу з боку римського або канонічного права, його розвивали не університети, а юристи-практики,тобто в своєї основі воно є судейським правом.

2. У правових системах, які належать до цієї сім'ї, немає поділу права на публічне і приватне, а також класифікації права на відносно виокремлені галузі.

3. Структура цієї сім'ї складається із загального права, права справедливості та статутного права.

4. Для правових систем, які належать до цієї правової сім'ї, нехарактерна кодифікація, хоча іноді вона зустрічається (наприклад,у США).

5. Найпоширенішим джерелом права у цій правовій сім'ї є судовий-прецедент — рішення за конкретною юридичною справою, яке є взірцем для розгляду аналогічних справ у майбутньому. Це не виключає наявності інших джерел права — статутного права, звичаїв, доктрини тощо.

1. Визнаються правотворчі повноваження судді.

6. Наявність інституту суду присяжних, які, не будучи професіональними суддями, наділені важними повноваженнями при вирішенні справи по суті.

7. Пріоритет процесуального права над матеріальним.

Сім'я традиційного права охоплює національні правові системи, засновані на звичаєвому праві. Традиційна правова сім'я поділяється на два підтипи правових систем — держав Далекого Сходу і країн Африки. До далекосхідної підсистеми належать насамперед правові системи Китаю і Японії, а також деяких інших країн, що розвивалися під їх впливом, — Монголії, Кореї, Малайзії, Індонезії, Бірми. До другої підсистеми входять понад 40 держав, розташованих на африканському континенті, і Мадагаскар.

Розглянемо особливості традиційних правових систем.

1. Провідним джерелом права виступає звичай. На відміну від правових систем країн Заходу, що визнали головну роль держави у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), у традиційних правових системах у формуванні норм права пріоритет належить самому суспільству. Протягом багатьох століть підвалини правового регулювання цих країн становили норми звичаєвого права, що базувалися на традиціях і морально-етичних уявленнях народу. Звичай, який є правилом поведінки, що увійшло у звичку внаслідок багаторазового застосування протягом тривалого часу, регулював практично всі сторони життя суспільства.

2. Негативне ставлення до законодавства. Таке джерело права, як законодавство, вважалося неприродним для суспільства явищем. Негативне ставлення населення до законодавчого права, що сформувалося за багато століть, спричинило надалі відчутні наслідки. У XX ст. після широкої рецепції західного, права, значного поштовху в розвитку законодавства і кодифікації склалася ситуація, коли досить велика частина населення стала ігнорувати ці норми права, а реальні суспільні відносини, як і раніше, регулювалися на підставі традиційних норм.

3. Ігнорування державних структур у процесі реалізації норм права. Визнання звичаєвого права та ігнорування законодавчого права спричинили особливості в процесі реалізації норм права, зокрема в розгляді правових спорів. Протягом століть ці норми забезпечувалися здебільшого за допомогою не державних структур, у тому числі судів, а самокерованих суспільних структур і соціального тиску на їх правопорушників. Люди уникали звернень до судів за захистом своїх прав. Переважна більшість спорів вирішувалася у процесі примирливих процедур за посередництвом шановних членів суспільства на основі норм звичаєвого права.

4. Слабкий розвиток юридичної інфраструктури. Століттями ці країни не знали юридичних фахів — суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів та ін., бо не існувало ні навчальних закладів для їх підготовки, ні правової науки, ні юридичних шкіл, ні видатних учених — носіїв правових знань.

Релігійна правова сім'я містить у собі чотири правові системи: мусульманського, індуського, іудейського та канонічного права.

Характерні риси релігійних правових систем полягають у такому.

1. Нерозривний зв'язок з релігією. Кожна правова система, що входить до цієї правової сім'ї, є частиною певної релігії — ісламу, індуїзму, іудаїзму, християнства. Норми права засновано на релігійних уявленнях і віруваннях, внаслідок чого правові і релігійні норми тісно переплетені, а часто й збігаються. У цих системах не відбулося чіткого виокремлення норм права від інших соціальних норм, насамперед релігійних.

2. Розгляд права як результату божественного відкриття, а не як наслідку раціональної діяльності особистості і держави. Право надано один раз і назавжди, тому завдання людини в такій системі — лише правильно усвідомити і витлумачити божественні норми. Якщо оцінювати реальність, а не церковні догмати, то слід визнати, що зміст норм релігійного права змінювався протягом історії. Це відбувалося шляхом нового тлумачення релігійними діячами священних текстів. Проте такі релігії, як християнство та іудаїзм, визнали власне право створювати нові норми права.

3. Персональний характер дії права. Це означає, що засноване на релігії право поширює свою дію не на певну територію, а індивідуально — на конкретну релігійну громаду. Це одна з принципових відмінностей релігійних систем права від національних, що поширюють свою дію за територіальною ознакою — на всіх осіб у межах кордонів держави — і екстериторіальною — на своїх громадян за межами держави. Релігійні правові системи поширюють свою дію тільки на осіб, які сповідують певну релігію, незалежно від того, де територіально вони проживають. Якщо особа відмовилася від своєї релігії, вона виходить зі сфери дії цієї правової системи, тобто право не поширюється на іновірців та атеїстів.

4. Визнання соціальної цінності права. В усіх релігіях присутня ідея богоугодного характеру права, та воно визнається необхідним елементом справедливого суспільного устрою.

5. Невизнання принципу формальної рівності прав людини. На відміну, наприклад, від романо-германської правової сім'ї, в якій цей принцип визнано як загальнолюдський, такі релігії наділяють людину різним правовим статусом — правами і обов'язками залежно від належності до певної групи, виділеної за різними критеріями — статевим,національним, релігійним або соціальним. Класичним прикладом цього може слугувати кастовий поділ в Індії, який визнаний і захищається індуським правом.

Соціалістична правова сім'я складалася з правових систем Радянського Союзу та інших країн, що йшли соціалістичним шляхом розвитку після Другої світової війни (Польща, НДР, Чехословаччина, Куба, В'єтнам та ін.). Для цієї групи було характерним намагання досягти особливих соціальних та економіко-політичних змін — перехід шляхом революції, повного зламу старої державно-правової організації та встановлення диктатури пролетаріату від капіталістичного суспільства до комуністичного, побудованого на відсутності майнового розшарування та державній власності на засоби виробництва. Право розглядалося виключно у позитивістському сенсі як засіб забезпечення інтересів та волі панівного класу під час здійснення цих перетворень. З відмиранням класів держава і право також повинні зникнути. З формально-юридичного боку соціалістичне право формувалося на здобутках романо-германського права — визнанні нормативно-правових актів основним джерелом права, загальному та неперсоніфікованому розумінні норми права, кодифікації законодавства тощо. З розпадом СРСР та ідеологічною переорієнтацією інших країн соціалістичного табору ця сім'я припинила своє існування. Країни, що залишилися на шляху побудови соціалізму, вже не є єдиною сім'єю та розвиваються незалежно одна від одної.

Процеси глобалізації у сучасному світі призвели до значної конвергенції основних правових систем. Країни запозичують певні правові елементи з різних систем, які можуть засновуватися на зовсім інших ідеологічних, політичних, економічних та правових принципах, що веде до формування «гібридних» правових систем, які складно однозначно віднести до певної правової сім'ї.