Показники гемограми та лейкоцитарної формули здорової людини гемограма

Показник	Значення
Гематокрит (співвідношення формені елементи: плазма)	45% : 55%
Кількість еритроцитів	4 – 5×1012 в 1 л
Кількість ретикулоцитів	2 – 10 на 1 тис еритроцитів
Кількість лейкоцитів	4 – 9×109 в 1 л
Кількість тромбоцитів	180 – 320×109 в 1 л
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)	6 – 12 мм/год
Гемоглобін	120 – 160 г/л

Таблиця 4

Лейкоцитарна формула

Гранулоцити				Агранулоцити
базофіли	еозинофіли	нейтрофіли				лімфоцити	моноцити
		юні	паличко-ядерні		сегменто- ядерні
0 – 1%	0,5 – 5%	0,5 – 1%	1 – 6%		47 – 72%	20 – 40%	2 – 8%

Кількісний склад окремих видів лейкоцитів периферійної крові характеризує функціональний стан кровотворної системи. Зміни в ньому можуть бути обумовлені захворюваннями кровоносної системи і реакцією кровотворного апарату на розвиток різноманітних патологічних станів.

Гемограма та лейкоцитарна формула можуть змінюватися у разі різних захворювань. Ці зміни використовуються для діагностики відповідних хвороб.

Вікові зміни крові. Кількість еритроцитів новонароджених дітей більша, ніж у дорослих, і дорівнює від 6,0×10¹² до 9,0×10¹² в 1 л. Кількість лейкоцитів під час народження дитини також більша і сягає 10 – 30 × 10⁹ в 1л. Відрізняється від дорослих і дитяча лейкоцитарна формула, яка змінюється упродовж 14 – 15 років життя. Ці зміни стосуються співвідношення нейтрофілів і лімфоцитів. (Кількість нейтрофілів: діти до 1 року: 15 – 45%; 1 – 6 років: 25 – 60%; 6 – 12 років: 35 – 65%; 12 – 16 років: 40 – 65%. Кількість лімфоцитів у нормі: діти до 1 року: 38 – 74%; 1 – 6 років: 26 – 60%; 6 – 12 років: 24 – 54%; 12 – 16 років: 22 – 50%). Під час народження дитини відсотковий вміст згаданих лейкоцитів такий самий, як і в дорослої людини, тобто біла кров має нейтрофільний профіль (нейтрофілів більше, ніж лімфоцитів). Далі кількість нейтрофілів починає знижуватися, а лімфоцитів – рости і на 4 – 5 добу постнатального періоду відсоток нейтрофілів і лімфоцитів стає однаковим (приблизно по 45%). Процес зниження кількості нейтрофілів і росту числа лімфоцитів триває упродовж 1 – 2 років, коли стабілізується так звана дитяча лейкоцитарна формула, яка має лімфоцитарний профіль (65% лімфоцитів і 25% нейтрофілів). У наступний період кількість лімфоцитів починає знижуватися, а нейтрофілів зростати, що знову призводить до зрівнювання їхнього відсоткового співвідношення на 4 – 5 році життя дитини. Процес зниження числа лімфоцитів і зростання нейтрофілів продовжується до 14 – 15 років, коли лейкоцитарна формула стає такою, як і в дорослого.

Центральні і периферійні органи імунної системи

До центральних органів імунної системи належать тимус, кістковий мозок, сумка Фабриція (у птахів), в яких стовбурові гемопоетичні клітини диференціюються до лімфоцитів (етап антигенного диференціювання). Центральні органи імунної системи містяться в добре захищених від зовнішнього впливу місцях. Так, кістковий мозок знаходиться в кістковомозковій порожнині, а тимус – в грудній порожнині позаду широкої і міцної грудини. В центральних органах імунної системи лімфоїдна тканина перебуває у своєрідному мікрооточенні. В кістковому мозку таким середовищем є мієлоїдна тканина, а в тимусі – епітеліальна тканина, яка розвивається із ембріональної епітеліальної закладки зябрових кишень.

Кістковий мозок – орган, що містить мультипотентні гемопоетичні стовбурові клітини (СК), які здатні забезпечувати організм всіма типами клітин крові – кровотворні СК (джерело утворення імунокомпетентних клітин). Крім того в кістковому мозку знаходяться клітини лімфоїдного ряду на початкових стадіях свого розвитку, оточені складною ретикулярною системою епітеліальних клітин, які складають специфічне мікрооточення дозріваючим імуноцитам. Саме тут розпочинають своє дозрівання як Т-, так і В-лімфоцити. В подальшому Т-лімфоцити залишають червоний кістковий мозок і мігрують до тимусу, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації цих клітин. Антигеннезалежна диференціація В-лімфоцитів повністю відбувається в червоному кістковому мозку.

Тимус – центральний орган імунної системи, де відбуваються завершальні етапи антигеннезалежної диференціації Т-лімфоцитів. Тимус здійснює синтез низки гормоноподібних речовин пептидної природи, необхідних для дозрівання і диференціювання Т-лімфоцитів: тимопоетин, тимозин, гуморальні та сироваткові тимічні фактори, тимулін. В організмі людини тимус дозріває до періоду статевої зрілості, досягаючи в цей час максимальної активності. Після цього відбувається його вікова інволюція.

Морфологічно в тимусі виділяють медулярну і кіркову зони. З червоного кісткового мозку незрілі Т-лімфоцити прибувають до кіркового шару тимусу, а по мірі дозрівання переміщуються до мозкового. З мозкового шару зрілі Т-клітини залишають тимус й надходять до лімфатичних вузлів різної локалізації. Належні умови для антигеннезалежної диференціації лімфоцитів забезпечуються функціонуванням так званого гематотимічного бар’єру. Слід відзначити, що більшість Т-лімфоцитів, що надійшли до тимусу, гинуть шляхом апоптозу. Виживають тільки ті клітини, рецептори яких мають середній ступінь спорідненості до власних антигенів. Аутореактивні Т-лімфоцити, що надто активно реагують при взаємодії з власними антигенами, і функціонально неповноцінні Т-клітини, нездатні розпізнавати аутоантигени, неминуче гинуть.

Специфічне мікрооточення для дозріваючих тимоцитів складають тимічні епітеліальні та дендритні клітини. Саме вони експресують аутоантигени для відбору функціонально повноцінних, проте безпечних щодо ініціації аутоімунних реакцій Т-лімфоцитів.

Сумка Фабриція – імунологічний орган у птахів, де утворюються і дозрівають В-лімфоцити. У людей поки що такий орган офіційно не встановлено.

Оскільки в центральних органах імунної системи здійснюється антигеннезалежна диференціація (без контакту зі специфічним антигеном), в них формуються хоча і повноцінні з функціонального боку, але абсолютно «недосвічені» клітини (так звані «наївні» лімфоцити). Компетентність вони набувають на стадії антигензалежної диференціації, яка відбувається в периферійних органах імунної сиcтеми.

До складу периферійних органів належать: лімфатичні вузли, пейєрові бляшки, селезінка, кров, апендикс, мигдалики.

Лімфатичні вузли поширені по всьому організму і сполучаються між собою та іншими лімфоїдними органами за допомогою лімфатичних судин. Завдяки існуванню лімфатичних вузлів весь організм поділяється на своєрідні зони, за кожну з яких відповідальна певна група лімфовузлів. Відомо, що міжклітинна рідина перебуває в стані постійного оновлення. Утворюючись шляхом фільтрації з плазми крові, вона відтікає з тканини по лімфатичним судинам, які сходяться в колекторах – лімфатичних вузлах. Така організація обміну тканинної рідини дозволяє імунокомпетентним клітинам лімфовузлів безперервно контролювати антигенний склад міжклітинної речовини своєї зони.

Лімфатичні вузли здійснюють затримання й елімінацію антигенів із тканинної рідини та лімфи від периферії до грудної протоки. Людина має 500 – 1000 лімфовузлів розміром від 2 до 8 мм. Лімфовузол складається з трьох шарів: зовнішнього – кіркового; внутрішнього – мозкового і розташованого між ними – паракортикального шару. Кірковий шар – це в основному В-зона. В кірковому шарі містяться декілька фолікулів – так званих В-залежних зон, в яких перебігають процеси проліферації і диференціації В-лімфоцитів. Первинні фолікули кіркового шару містять В-лімфоцити у стані спокою. Вторинні фолікули утворюються за умов активації В-лімфоцитів антигеном, що потрапив у лімфовузол із первинного фолікула. Вторинні фолікули є місцем утворення В-клітин пам’яті та клітин антитілопродуцентів. В міжфолікулярному просторі містяться як В- так і Т-лімфоцити, макрофаги. Паракортикальний шар – це Т-залежна зона. В цій зоні інтердигітальні дентритні клітини експресують значну кількість молекул МНС класу ІІ і здійснюють презентацію тимусзалежних антигенів Т-лімфоцитам. Мозкова зона містить Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини та макрофаги.

У лімфатичних вузлах відбувається розвиток як клітинної так і гуморальної імунної відповіді. Вони відіграють важливу роль у реакціях гіперчутливості сповільненого типу та реакціях трансплантаційного імунітету.

Селезінка – периферійний орган імунної сиcтеми, що поєднує функцію імуногенезу з функцією елімінації старих формених елементів крові. За образним порівнянням Р.М. Хаїтова, селезінка є своєрідною «митницею» організму, яка здійснює контроль антигенного складу об’єктів, що надійшли на слизові оболонки або до системного кровообігу.

Селезінка складається з білої та червоної пульпи. Зовнішньо селезінка вкрита сполучною тканинною капсулою, від якої відходять сполучнотканні тяжі (трабекули), які пронизані капілярними судинами. До складу червоної пульпи входять макрофаги, які здійснюють фагоцитоз відпрацьованих формених елементів крові, а також різних патогенів, що перебувають у плазмі крові. Біла пульпа являє собою лімфоїдні фолікули, в яких в основному знаходяться малі лімфоцити тимусного і кістковомозкового походження. При цьому Т- і В-лімфоцити локалізуються в певних зонах лімфоїдних фолікулів. Т-лімфоцити локалізуються в периартеріальних зонах, а В-лімфоцити знаходяться в перифолікулярних зонах. Між лімфоїдними фолікулами та червоною пульпою знаходиться маргінальна зона, в якій знайдено Т- і В-лімфоцити, плазматичні клітини, ретикулоцити. Строма селезінки складається із таких типів ретикулярних клітин: незрілі стовбурові клітини, дендритні клітини, фагоцити. Морфологічно лімфоїдні клітини селезінки диференціюються на малі, середні, великі лімфоцити, лімфобласти, плазмобласти, плазматичні клітини. В селезінці немає лімфатичних судин, клітинний обмін між лімфоїдною тканиною та кров’ю відбувається через трабекули і ретикулярну тканину. Лімфоїдна тканина селезінки приймає участь в імунних реакціях гуморального типу. При внутрішньовенному введені антигенів продукція антитіл головним чином відбувається в селезінці.

У складі слизових оболонок містяться скупчення лімфоїдних елементів (апендикс, пейєрові бляшки тощо), які складають морфологічний субстрат так званої лімфоїдної тканини, асоційованої зі слизовими оболонками, яка функціонує до певної міри автономно від системного імунітету. Пейєрові бляшки – це скупчення лімфатичних фолікулів в підслизовому шарі стінки тонкого кишківника. Вони являють собою скупчення окремих зародкових центрів, що оточені компактними скупченнями лімфоцитів, які подібні лімфоцитам коркового шару сумки Фабриція. Лімфатичні судини виходять із ворсинок кишківника і лімфа, що відтікає від кишківника потрапляє в систему грудного протоку. На сьогоднішній день немає однозначної відповіді про статус пейєрових бляшок – чи це центральний орган імунної системи, чи периферійний.