3. Рекомендації до виконання лабораторної роботи

Тема: Органи, тканини і клітини імунної системи.

Мета роботи: вивчити будову та функціонування органів, тканин і клітин імунної системи, видів імунітету; навчитися готувати фіксований препарат крові, навчитися проводити мікроскопіювання з імерсією, навчитися визначати співвідношення окремих видів лейкоцитів в крові людини або лабораторних тварин (лейкограма, формула крові).

Матеріали та обладнання: світловий мікроскоп, імерсійне масло, предметні скельця, кров людини або лабораторних тварин (або готові препарати крові для підрахунку лейкоцитарної формули), фарба Романовского-Гімзе, фарба Мая-Грюнвальда, етиловий спирт.

Правила роботи і техніки безпеки в лабораторії.

Перед початком виконання лабораторної роботи кожен студент повинен ознайомитися з технікою безпеки у лабораторії і поставити свій підпис у журналі з техніки безпеки.

Виконання лабораторних робіт проводять у чистих халатах, волосся слід підібрати під шапочку.

Кожен студент працює на постійному місці, виконує завдання індивідуально. На робочому місці потрібно підтримувати зразковий порядок. Особисті речі повинні зберігатися в спеціально відведеному місці.

У лабораторії забороняється вживати напої та їжу.

Після закінчення роботи студент повинен упорядкувати робоче місце, здати мікроскоп в належному вигляді, руки необхідно ретельно вимити, а за потреби обробити дезінфікуючим розчином. Слід мати індивідуальний рушник або серветки для витирання, одноразові гумові рукавички.

Основні теоретичні відомості

Імунологія вивчає будову імунної системи та закономірності її регулювання на генетично чужорідні фактори екзогенного чи ендогенного походження, які називаються антигенами. Імунна система захищає організм від проникнення мікробів та пошкоджень, які спричиняють сторонні і змінені власні антигени. Оскільки їх структура є генетично обумовленою, імунна система функціонує заради збереження антигенної сталості і генетичної індивідуальності як кожної окремої особини, так і біологічного виду у цілому.

Латинське слово immunis в сучасному словнику має близько 10 значень. У медичному сенсі цей термін вживали ще до нашої ери в значеннях: недоторканний, чистий, незачеплений хворобою, неушкоджений, що знаходиться під хорошим захистом, стійкий до заразної хвороби. Захист від інфекцій – головне природне призначення імунітету і в нашому розумінні. Але імунітет не єдиний біологічний механізм захисту організму від інфекцій. Є й інші. Визначити саме імунітет, значить виділити його серед інших захисних механізмів як особливий, показати його строго унікальні ознаки, знайти й описати його місце і взаємозв’язок з іншими захисними системами організму.

Як термін immunis вживається в письмових роботах лікаря із Афін V ст. до н.е. Thucydides для характеристики людей, що не хворіють чумою у вогнищі епідемії. Людська практика імунізації відома більше 3000 років. Належить вона, правда, тільки до віспи. У давні часи така лікарська практика була відома в Китаї і називалася «тшангу». Поступово через Індію, Єгипет і Західну Азію до початку XVIII ст. практика щеплень віспи під назвою інокуляції або варіоляціі (від лат. variola – віспа) дійшла до Європи. У Константинополі почали прищеплювати віспу в 1701 р. У Лондоні в 1746 р. був відкритий спеціальний шпиталь, в якому всім бажаючим мешканцям прищеплювали віспу. Треба відзначити, що ця практика не була позбавлена несприятливих наслідків у ряді випадків. З 1756 практика варіоляціі мала місце й на території Росії.

Зараз важко пригадати, хто першим вклав в слово «імунітет» біологічний зміст, але зробила це, безперечно, людина, яка була знайома з юриспруденцією. Справа в тому, що юристи і дипломати здавна називають імунітетом недоторканість особистості, виключне право не підкорятися загальним законам. У римлян так називали звільнення від податків і обов’язків, яке назавжди або на певний час надавалось окремим людям або цілим громадам в пору великих нещасть, наприклад стихійних лих. Логічно задача протиінфекційного імунітету та сама – забезпечити недоторканість особистості, звільнити від «данини» (хвороб), яку хазяїн має нести мікробам.

Таким чином, імунітет – якась захисна біологічна властивість живих багатоклітинних організмів, яка оберігає ці організми від інфекційних хвороб (і не тільки від них).

Природний імунітет історично став первинною ланкою захисту організму від інфекцій. Він є неспецифічним і немає пам’яті (повторна зустріч з антигеном не підсилює імунну відповідь). Імунітет, що створюється анатомічними, фізіологічними, клітинними і молекулярними факторами, які є природними складовими елементами організму, інакше називаються конституційними. Такі фактори не виникають знов при зустрічі з антигеном, тобто вони не є індуцибельними, не здатні зберігати пам’ять про первинний контакт з чужерідністю і в них немає строго специфічної реакції на антигени мікроорганізмів.

Умовно фактори неспецифічного захисту можна поділити на 4 типи: фізичні (анатомічні); фізіологічні; клітинні, які здійснюють ендоцитоз або прямий лізіс чужорідних клітин; фактори запалення.

Фізичні бар’єри. Шкіра людини і ссавців виконує в першу чергу механічну бар’єрну функцію. Крім того, шкіра пригнічує колонізацію і розмноження бактерій, оскільки має низьке значення рН (5,5) за рахунок присутності в потових виділеннях молочної і жирних кислот. Іншим фізіологічним бар’єром є слизові покриви дихальних шляхів і кишково-шлункового тракту. Епітелій цих морфологічних утворень видаляє бактерії, що туди потрапляють. Механічним бар’єром колонізації мікроорганізмів є також секрети слизу, сліз і слинних залоз. Нормальна мікрофлора людини також запобігає колонізації мікроорганізмів, за рахунок конкуренції за субстрати тощо. У безхребетних функцію фізіологічних бар’єрів виконують зовнішній скелет коралів, кальциновані раковини молюсків, а також слиз червів.

Фізіологічні бар’єри. Цей тип захисту включає температуру тіла, рН і накопичення кисню в районі колонізації мікроорганізмів, а також різні розчинні фактори. З часів Пастера відома резистентність курей до збудника сибірської виразки. Стійкість курей до Bacillus antracis обумовлена температурою їх тіла – 41 – 42°С, а у жаб температура тіла нижча ніж оптимальна для збудника.

До фізіологічних бар’єрів належать також кислотність шлунку, наявність лізоциму, інтерферону (ІФН), комплемент сироватки крові. ІФН – білки, які продукуються вірусінфікованими або активованими клітинами. ІФН здатні прямо пригнічувати розмноження вірусів. Комплемент – група сироваткових білків, які циркулюють в неактивній проензимній формі. Ці білки можуть бути активовані різними специфічними і неспецифічними імунологічними механізмами, які конвертують їх в активну форму. Активовані компоненти комплементу приймають участь в ензиматичному каскаді реакцій, результатом дії якого є пошкодження мембрани бактерій.

Отже, фізичні та фізіологічні фактори захисту від різних збудників формують першу зовнішню лінію захисту організму від збудників і зумовлюють резистентність, як видову, так і на рівні всього організму.