Частина ііі: божественне напередвизначення

Думаю, що кожного вірного мало б цікавити питання, наскільки бере участь свобідна воля для осягнення Божого Царства та наскільки помагає нам Божа благодать. Якраз в такі непрості часи, які сьогодні ми переживаємо у нашій Державі та загалом у світі, часто запитуємо себе: як Бог міг таке допустити? Також, коли думаєш про свобідну волю, важко уявити собі, як може існувати Боже провидіння, і навпаки. Для чого щось старатись зробити, якщо вже наперед відомо Богу, що буде далі з нами і взагалі у світі? Тому непросто уявити спільне існування одного і другого. Тому друга і третя частина цього дослідження будуть тісно переплетені.

За всю історію на тему Божого Провидіння завжди відбувалися суперечки й дискусії. Твори св. Августина цікавлять як східних, так і західних дослідників впродовж століть до сьогодні. Та не лише у лоні Апостольської Церкви: також в Протестантизмі, та багатьох релігіях світу, які мають навіть спільності із Августинівським баченням⁷⁸. Цікаво, що зараз ми маємо окреслене бачення Августина щодо співіснування людської свобідної волі та божественного напередвизнаячення завдяки єресі Пелагія, проти якої боровся єпископ Гіппону. Августин написав багато творів для ґрунтовної відповіді для заперечення єресі Пелагія.

Знаємо багато прикладів, особливо у Старому Завіті, де людина через навернення повертала щасливу долю для себе. Про це ми можемо прочитати у книзі Суддів і Царів. І навпаки, у книзі Буття зображено, як Авраам «торгувався» з Богом за спасіння Содоми і Гомори. Якщо б знайшлося там, хоча б десять праведників, не зруйнував би цього краю «і заради десяти» (Бут 18, 33). Тут бачимо, що людина у певній мірі впливає на майбутнє і навіть може змінити Божі плани. Та не дивно, що Августин як західний філософ надає перевагу Божій благодаті. Бо у «Сповіді» він каже, що не раз завдячував Богу, Який врятував його. Він був свідком Божої сили, яка пройшла крізь його життя⁷⁹. Саме через це, за Августином, свобідної волі не достатньо, щоб жити у добрі. Ми потребуємо допомоги Небес. Єретик Пелагій же такого досвіду не мав. Він як послушний монах не мав такої внутрішньої боротьби як Августин, тому його вчення вкрай хилилося до свобідної волі та не визнавало доктрини щодо первородного гріха Адама, за що він був з часом критикований Августином. За Пелагієм, благодать ділилася на природну, що характеризує людські можливості, старозавітню, за допомогою якого люди жили у праведності через виконання Закону, та новозавітню, що включає Євангеліє та приклад життя Христа. Дію Святого Духа у житті людини Пелагій сприймав лише як другорядну допомогу⁸⁰. Навіть навернення апостола Павла він пояснював тим, що це навернення він заслужив своїм ревним служінням єврейському закону.

Те, що він був єретиком, також свідчило його сприйняття віри лише як теорії та наголос на ділах⁸¹. Він відкидав всяку внутрішню благодать, що впливає на нашу волю. Робити зло було для нього повнотою свободи. Августин же говорить про те, що людина при творінні не була досконала, адже лише один Бог досконалий. А місія людини – уподібнюватися Богу через щоденне вдосконалення. Для цієї місії Господь дає людині свою благодать⁸². Цікаво, що Августин, на відміну від Пелагія, описував зло з філософської та богословської точки зору, через що дав ширше розуміння як зла, так і свобідної волі, а відтак і Божественного напередвизначення. За Августином, зло не є самодостатнім. Воно є неповнотою та недосконалістю всіх речей, які є під впливом зла. Тому Августин вважає злом відсутність добра. Чи ця думка є у повноті вірною? Можна її порівняти із античною думкою Сократа і Платона, що зло це незнання, чи думкою сучасного філософа Д. фон Гільдебранда, що зло це свідоме, свобідне та цілеспрямоване знищення добра. Але думаю, що така тема заслуговує грунтовного наукового дослідження, тому на разі залишу це питання.

Проблема виникла в тому, що вчення Пелагія було прийняте на Карфагенському синоді, що був скликаний 411 р. Б. Це спричинило більше суперечок щодо хрещення дітей та походження людської душі. І щоб врегулювати непорозуміння, єпископ Гіппону Августин пише працю «Про кари за гріхи та їх відпущення, і хрещення дітей». Окрім цього твору проти єресей Пелагія, Августин писав інші твори, одині з яких: «De peccatorum meritis et remissione et de baptismo parvulorum ad Marcellinum» («Про покарання і відпущення гріхів, а також про хрещення немовлят, до Марцеліна»), «De Spiritu Et Littera Ad Marcellinum» («Про дух і букву до Марцеліна») та інші твори. В них він описує про початковий стан безгрішної людини, здатність протистояння гріху, свободу волі, осягнення спасіння, Боже відкуплення, взаємодії душі та тіла, про першість душі, Божі дари та інші вчення, що суттєво відрізняються від Пелагієвого вчення⁸³. Остаточно в 416 році вчення Пелагія було визнане єретичним. На Карфагенському Соборі 418 році була стверджені такі думки: смерть приходить через гріх; через первородний гріх потрібно христити дітей; Божа благодать потрібна для подолання гріхів в майбутньому та й взагалі без неї неможливо спастися⁸⁴. Це один із прикладів, коли скликаний Собор для заперечення єресей, водночас визначає чіткі догми, які стають правдами віри.

Одне з важливих питань, на яке зумів відповісти Августин, це народження дитини з первородним гріхом. Якщо вдуматись, тоді виходить, що Бог сам робить шкоду людині. Але Августин прийняв теорію традуціонізму (передання певного спадку з покоління в покоління), а саме що людина отримує душу і тіло в часі народження, саме так передається первородний гріх. Хоча Августин не згідний, що в спадок передається душа.⁸⁵ Августин хотів сказати, що гріх увійшов у природу Адама, тому цей гріх передався з природою всім іншим. Через це душевна гармонійне природнє бажання добра зникає, зникає благодать, людина втрачає уміння легко отримувати знання, втрачає рай, з’являються пристрасті, фізична смерть⁸⁶.

Ще раз повернемось до того як Пелагій твердив, що людина має достатньо сили, що опиратися гріху. Августин заперечував це тим також, що людина здатна залежати від гріха, тому не може сама вийти з цього полону⁸⁷. Так само людина може завжди згрішити, тому досконалої свободи від гріха вона не має, що доказує те, що самостійно не може ніяк перебувати у святості.

Та основним аргументом залишиться завжди Святе Письмо. Апостол Павло говорить про Божу благодать, що робить нас дітьми Божим: «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі» (Рим 8.14). Так само говорить в першу чергу про заслуги Божої благодаті в його житті: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (І Кор 15, 10).

За блаженним Августином, є такі дії благодаті на свобідну волю людини:

• Підготовча благодать (gratia praeveniens). Коли людина із даними знаннями про гріх, бажає надолужити злі вчинки.

• Діюча благодать (gratia operans). Коли людина бажає добра і робить його.

• Співдіюча благодать (gratia cooperans). Сильна воля бореться із залишками зла та набуває чеснот.

• Кінцева благодать (gratia perficiens)⁸⁸.

Та все ж, якщо все Богом продумано, людина своїми ділами не спасеться, а Божу благодать неможливо заслужити, тоді який сенс щось старатись змінити? На це питання Августин відповідає в трактаті «Про благодать та свобідний вибір». В цьому творі він делікатно удостоює і свобідну волю і Божественну благодать для спасіння людини»⁸⁹. Він наголошує на те, що Божа благодать дається людині, лише коли вона своєю волею захоче цей дар прийняти. І саме коли людина погоджується на добро, то через Божественну благодать це добро стається. Саме Божественна благодать направляє людську волю в правильний бік і тоді цю людську волю можна назвати доброю.

Особливий наголос на благодаті Августином спричинило нове поняття – предестинацію (напередвизначення). В самому слові розуміється про те, що Господь наперед визначив тих, хто осягне спасіння⁹⁰. Августин, бачачи своє життя, зробив висновок, що зіпсута воля людини не може самостійно прожити досконало. Тому спасуться лише ті, кого вибрав Господь. Адже від Нього сходить всяке спасіння⁹¹. Так само люди всі грішні, отож всі заслуговують на покарання. Тому Божа ласка в цьому випадку є справедлива. Щодо тих, хто засуджені на вічні муки, то вони заслуговують через те, що зі свобідною волею самі обирають зло. На таку тверду думку щодо Божественного напередвизначення можливо й вплинула антична уява. У давніх греків за долю людини відповідали три міфічні мойри, які були богинями долі. Перша пряла нитку життя людини, друга тягнула нитку по долі життя, а третя перетинала нитку разом із життям людини. Давні греки вірили, що неможливо втекти від долі, яку визначають мойри. Вернемося до питання, який сенс спастися, якщо Господь знає всіх, хто спасеться (бо Він – всезнаючий). Тут важливо наголосити, що лише Господь це знає, тому старання не втрачають сенсу. Також знаємо, що численні біблійні події із вибраним народом, патріархами, суддями, царями та іншими особами є на користь предестинації Августина.

Собор в Оранжі закінчив цю полеміку. Як святий Флавст так і св. Касіан спростували переоцінку і предистинації так і людської волі. Св. Касіан «порівнює вільну волю з «таким собі малим гачком», яким витягується і захоплюється благодать, – образ, невідповідний для того, щоб заспокоїти строгих августініан, які наполягали на абсолютній «попереджуючій благодаті»⁹². Св. Флавст говорить як Божа благодать завжди допомагає нашій волі, яка вершить добрі діла, тому в першу чергу заслуга – благодаті⁹³. Послідовником думки св. Флавста став св. Кесарій. В результаті думка Августина була зм’якшена, та навіть тоді позиція східних богословів не набула авторитету.

Найбільше обговорювались думки Августина на V Константинопольському соборі в 553 році, де зустрілося багато отців Заходу і Сходу, де звичайно єпископа Гіппону визнали отцем Церкви⁹⁴. Ця тема ще довго обсуджувалась усіма гілками Церкви. На разі Захід ослабив строгість предистинації. «А для східних «старовірів» це вчення залишилось до тепер чужим і мало зрозумілим»⁹⁵. Протестанти навпаки розвинули тему цієї Божої ласки. Звичайно, що на цьому спірні питання щодо Божественного наперед визначення не завершилися. Але, якщо нас зараз цікавить саме погляди Августина, то інших дискусій зачіпати не будемо.

На мою думку, ці спірні питання не доведуть до чогось доброго. Варто згодитись, що це антиномія, яку у повноті не дослідиш. Не потрібно сперечатись за одну та іншу річ яка дійсно спільно існує, правда, невідомо як. Бачимо, що фанатизм до одного чи другого приводить до схизм чи сумніву щодо ортодоксальної науки Церкви. Маємо приклад, коли повно людей чи цілих спільнот хочуть «захопити» Боже Провидіння і дізнатись, коли буде кінець світу, дата смерті, крах держави, та чи будуть успішні стосунки з тою чи іншою особою. Також тим самим вони принижують себе і свою свобідну волю, адже вірять, що незалежно від їх дій все буде тільки так, як написано, наприклад, в гороскопі чи як скаже той чи інший «провидець». Як ми пам’ятаємо з першої частини про час, що для Бога минуле ще не пройшло, а майбутнє вже закінчилося. Тому саме Йому збагненна ця таємниця спільного існування свобідної волі та Божого Провидіння.