УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЬВІВСЬКА ДУХОВНА СЕМІНАРІЯ СВЯТОГО ДУХА

ФІЛОСОФСЬКО-БОГОСЛОВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Вчення Святого Августина про час, свобідну волю та божественне напередвизначення

(за твором Августина «Сповідь»)

Курсова робота

Студент 2-го курсу: Роман Стойко

Науковий керівник: Петро Гусак,

Доктор філософії

Львів 2015

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

В. Распопов, «Вера в духовной жизни человечества» // Самиздат 36 (2008) -http://zhurnal.lib.ru/r/raspopow_w_w/trimirowyereligii.shtml 20

Аврелий Августин. О предопределении святых, ІІ, 4 - http://www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt. 24

Аврелий Августин, О предопределении святых, - http://www.lib.ru/HRISTIAN/awgustin.txt 28

‘

Вступ: Твір Святого Августина «Сповідь» та його значення для християнської філософії.

«Дивний Бог у святих своїх…» (Пс. 67:36)

От вже шістнадцять з лишнім століть постать св. Августина є одною із найважливіших в Історії Церкви. Його твори проникають у всі глибини людського пізнання і захоплюють глибоким змістом.

В біографії св. Августина ми знаходимо різноманітний досвід, який і витворив його із людини, що блукала по житті в полоні пристрастей, до преображення в нову людину, яка сяяла просвітленням Святого Духа. Цим світлом просвічуємся сьогодні і ми. На мою думку, таємницею його колосального досвіду є те, він перебував у різноманітних життєвих ситуаціях: будучи шанованим ритором, так і простою людиною, як самовпевненим духовним сліпцем, так осяяний Божим просвітленням місіонарем. Через це кожний з нас може через Його життя впізнати себе і свої вчинки, зрештою почерпнути багато для свого вдосконалення. Тому так важливо, щоб не втратити шансу, і, детально розглянувши життєвий досвід автора, не пропустити можливості для власного пробудження і переосмислення свого життя.

Скарб незвичайного життя Святого Августина рівноцінний із величчю скарбу його думок, що викладені у різноманітних працях. Можемо догадуватись, як Святий Августин, написавши «Сповідь», хотів очиститись від колишніх помилок і почати наново пізнавати цей світ вже з розумінням, що він дитина вселюблячого і всепрощаючого Бога. Творчість Августина дивовижно різнобарвна. Вона дає відповідь на ті питання, які в різні епохи задавав для себе кожен свідомий християнин і зрілий філософ. Так – слід пам’ятати, що саме філософія є тією основою, що перемінила затятого противника Християнства в наверненого Божого світича, без якого не обходилось в певній мірі як минуле, так теперішнє світобачення кожного цивілізованого європейця чи просто вірного християнина. Важливо, що відповіді на питання блаженний висвітлює поступово. Спочатку, опираючись на загальні розуміння, доходить до філософського аналізу. Далі, через метафізичне вирішення розглядає відповідь у християнському контексті. Іншою особливістю, що до цінних текстів «Сповіді» доповненням слугують безцінні «багаточисельні цитати і парафрази Святого Письма»¹. Через це без сумніву блаженного Августина можна назвати зачинателем схоластичного способу подачі думки. Особливістю для цієї книги є те, що автор мозаїкою виклав відповіді на велику кількість питань кожної людини. Через це «Сповідь» Августина вартує місця бути у домашній бібліотеці кожного, хто хоче пізнати себе, світ і його Творця.

Чим ще «Сповідь» Августина має велике значення, так це тим, що він руйнує стіну між філософією і богослов’ям. Він доводить, що наші надбання розуму в поєднані з вірою віри є досконалим шляхом до справжнього щастя і спокою. «Розуміємо тепер, що погляди Августина немало доклались до основ філософії і богослов’я латинського світу. Думки, що є у «Сповіді» стали зразком, на який опирались і опираються філософи і богослови по цей день. Особливу роль Аврелій Августин відіграв у розвитку гносеології та онтології. Його вчення мало великий вплив на його і подальші часи»².

У даній курсовій роботі я розгляну такі поняття як свобода волі, концепція часу та Божественна предестинація. Важко сказати, чи ці теми найбільш актуальні в історії східного богослов’я. Однак, блаженний не оминув їх у своїх глибоких розмислах. Тому, користуючись здобутками великого філософа і богослова, ми маємо можливість також пороздумувати над цими питаннями. Важко сказати, де тема часу розкрита краще, ніж у «Сповіді». Звичайно, що для розкриття таких глобальних тем однієї курсової роботи не вистачить. Але для свого першого дослідження спробую хоча б поверхово зачепити основні моменти для можливого подальшого вивчення таких високих і вічних тем.

Частина і: час

Хтось зараз терпить страждання, а хтось насолоджується життям, та всі вони, розуміють це чи ні, бажають чи не бажають, перебувають в часі. І час невпинно продовжує свою течію, завершує одне до кінця, починаючи друге. Так час загадково щомиті записує кожен наш день і все наше життя в книгу загальної історії Божого світу.

Першій частина, яка присвячена часу в розумінні Августина, цілком виправдовує судження про святого Августина як філософа. Аврелій не звузив розуміння часу до декількох визначень, а пішов далі у всі можливі глибини розуміння. Наприклад, Августин припускає можливість, що час сам собі ставить межі. Цього Плотін не передбачив. Напевно, ніхто до Августина ще так завзято і докладно не розглядав питання часу. Все ж і сам Августин відносить час до чогось загадкового і неосяжного.

Одинадцята книга великою мірою присвячена такому всім відомому і водночас такому таємничому Божому творінню, як час. Які питання зачіпає у «Сповіді» святий Августин, коли говорить про час? Як нам відомо, час і тимчасовість були двома основними характеристиками часу, що змінюється. Так само, як і питання: «Що Бог робив перед створенням неба і землі?»³. Оскільки Августин був противником маніхейців, то це ще більше мотивувало його поринути у глибини розуміння часу, щоб дати відсіч їх критиці. «У цьому творі Августин піднімає три основні питання: 1) про відношення часу до буття і про початок часу; 2) про пізнання часу; 3) про вимір часу»⁴.

На перше питання Августин відповідає: «Перед створенням природи не було ніякого часу»⁵. Тому час існує лише із творінням. А Бог як Творець, є поза часом: «Ти царюєш над усією прийдешністю, бо ж вона прийдешність, а як тільки прийде, стане минулим, тоді як “Ти завжди Той Самий, а Твої літа не проминають (Пс 102, 28)”»⁶. У творі «Про Тройцю» говориться, що минуле у Бога ніяк не закінчилось, а майбутнє вже закінчилось. Це означає, що в Бога все перед очима.

Тому очевидно, що час не може бути виміром вічності: «Час ніколи не зійдеться і не замінить вічність, як творіння ніколи не стане рівне Творцю»⁷. Час можна назвати одним із кордонів, що розділяють нас і Бога. Таким чином, св. Августин критикує ранньохристиянську думку, що все творіння було сотворене в часі, а не з часом. Августин говорить про те, що безглуздо запитувати, що було до створення світу, адже тоді не було ніякого ні буття, ні часу. «Ні час, ні простір не можуть самі по собі бути без речей, функціями яких вони є»⁸. Тому Августин припускає, що час почав існувати зі створенням світу. Очевидно, що світ був створений не в часі, а разом з часом, тому нема сенсу питати «що було» ще до створення світу.

Наступним питанням для Августина є сумніви щодо існування часу. Адже минулого вже нема, а майбутнього ще нема. Теперішній час також по суті є переходом майбутнього в минуле. І якщо теперішнє не переходило би в минуле і стояло б незрушно, тоді теперішність була би вічністю (11, 14). Все ж, святий Августин мусить визнати існування часу, адже ми можемо його вирахувати, передбачувати, споглядати: «Якщо б минуле було нічим, то не можна було б його бачити. Отже, прийдешність і минувшина напевно існують»⁹. «Отже ми маємо право сказати, що час «існує» хіба тільки тому, що він прямує в небуття»¹⁰.

Після розгляду існування часу логічним продовженням є його вимірювання. «Якщо ж припустити, що міра часу чи не знаходиться в сьогоденні, бо ми її вже вибрали в якості міри, то незрозуміло, як може існуюче вимірюватися тим, чого вже немає»¹¹. «Коли час проминає, тоді його можна помітити й виміряти, коли ж він уже проминув, то він уже невимірний, бо його вже нема»¹². Як один з прикладів, святий Августин наводить вимірювання часу голосу. Вимірюється він від початку і до кінця, поки він звучить. Після цього звук опиняється в минулому, а тому – в небутті. Виходить, що неможливо ні вимірити час, поки він звучить, ні коли він вже закінчив звучати. Та все ж, ми вираховуємо час. Тому Августин робить висновок, що бачення часу нема ніде, хіба у нашому розумі. Так само вимірювання часу можливе тільки в душі людини, що спостерігає цей час: «Це в тобі, Душе мій, я вимірюю час»¹³. Та це твердження не заперечує об’єктивного існування речей поза нашим духом, та їхніх часових змін. «Години не проходять безслідно по наших почуттях. Вони вершать у нашій душі дивні діла»¹⁴. Критики недарма називають Августина першим психологом, який долучив вимірювання часу до внутрішньої властивості душі людини, чого ніхто до нього не робив серед християнських філософів і богословів¹⁵, а саме у поглядах зачатки релятивізму та суб’єктивізму. «Отже, прийдешність недовга, бо ж вона не існує; довга прийдешність – це сподівання прийдешності, що розуміє її як довгу; минувшина довга не тому, що вже не існує. Довга минувшина – це спомин минулого, який уявляє її собі довгою»¹⁶.

Інші питання, що турбують Августина, це – як можна передбачити майбутнє (тобто те, чого ще немає), і як минуле і майбутнє породжується вічністю, яка завжди перебуває в «теперішності». Тут Августин пояснює такі речі здібністю нашої пам’яті. «Пам’ять містить у собі математичні числа, правила вимірів, незрозумілі для чуттів»¹⁷. Минувшина вже є не дійсністю, а збереженими пам’яттю образами і символами. Подібно, ми не передбачуємо майбутнє, а символи і образи можливого майбутнього. Делез говорить про ідею «припущення і можливості, закладеної в сутності третього часу, майбутнього, яке забезпечує повернення»¹⁸. Коли є задум певної дії, то ця дія ще не є теперішністю. «Коли ж ми почнемо виконувати задумане, то наші дії вже будуть не прийдешнім, а теперішнім»¹⁹.

Надзвичайно важко вияснити таємниці часу. Все ж, Августин розвіює світову теорію і переконує, що час не полягає в русі космічних тіл, чи в якомусь іншому русі, адже вони самі перебувають в часі. Вони можуть бути мірилами часу для інших тіл, але не загальними мірилами часу. Він вважає, що час є певною «протяжністю», хоча до кінця невідомо, чого.

Висновком аналізу трьох часів будуть такі слова Августина: «Ні прийдешність ні минувшина не існують. Отже, неправильно казати: «Є три часи: минулий, теперішній і майбутній»; краще вже б сказати так: «Є три часи: теперішній минувшини, теперішній теперішності і теперішній майбутності»»²⁰. «Теперішність речей минулих – пам’ять; теперішність речей теперішніх – їх пряме бачення; теперішність прийдешності – це сподівання»²¹. Думаю, що ці слова найкраще коротко пояснюють питання часу за Августином. З часом образ речі переходить в річ, а образ Бога – в самого Бога. Тобто майбутнє – ще не час, а можливість часу. Можна ще трактувати, що теперішність є такою короткою частинкою часу, де майбутнє перетворюється в минуле: «Всяка прийдешність проганяє минуле…»²². Це означає, що тривалий – лише час теперішності. Якщо читати уважно тексти, і взяти до уваги, що св. Августин не має жодного наміру переконати когось в тому, у що він вірить (як гіпотези про час), а лише поділитися результатами особистих пошуків, то це заслуговує достойної поваги за чесність. «Саме так подвійно спрямовані ритми «Сповіді»: один круг – від минулого до майбутнього, другий – з майбутнього в минуле, до початку творіння, яке таким чином вплітається в твоє, єдине, тимчасове життя, а твоє життя занурюється в надра вічного початку»²³.

Ще один абзац присвячений роздумам святого Августина про час як «заставу» від Бога, щоб ми отримали вічність. Розуміємо, що люди не так вже й цінують час. А він є тією можливістю досягнення щасливої вічності. Читаючи роздуми святого Августина про час, бачимо як він шкодує втрату своїх молодих безбожних років і радий би був вернутись в той час для присвяти його Богові: «Пізно я полюбив Тебе, Красо, така споконвічна й така нова, пізно я полюбив Тебе»²⁴. «Життя – це дарований нам час для насадження на землі безсмертя, які ми повинні скуштувати в житті вічному; витрачати дні в постійному безсоромному безділлі, гайнувати їх на пусті веселощі – означає не жити, а ходити тільки з живими, а насправді бути мертвим, подібно як висохле дерево, що тримається ще на коріннях, та плодів вже більше не дає»²⁵. Так само св. Августин говорить про скороминущість часу і швидкоплинність світу: «Стародавні народи! вас немає більше; і ви, каміння, жахливі руїни, сумні залишки жител зниклих племен, що складали колись храми і будинки для живих, – що ви тепер?..»²⁶. «Благочестивий християнин не нарікає ні на час, ні на життя, ні на смерть: він тихо і спокійно продовжує свій шлях, не порушуючи законів природи»²⁷. Святий Августин пояснює, як правильно використовувати час. Він говорить про те, як Господь об’єднав приємне з корисним використанням часу. Коли нудота нас перемагає, варто поспішити взятись за корисне заняття. Августин звернув увагу на те, що Божа любов відбувається незалежно від порядку часу. «Години не проходять безслідно по наших почуттях. Вони вершать у нашій душі дивні діла».²⁸ Тому не можна сказати, що всім керує час. Так само вирішення проблеми відбувається не завжди коли воно хотілося би відбутись; буває, що позитивні зміни відбуваються коли ми навіть не могли уявити. Але в жодному разі бездіяльність ніколи не є виходом. Варто вміти правильно використати час, не чекати на випадкову перемогу чи чужі здобутки. Бо так можна прогайнувати все життя, нічого не дочекавшись. Все що відбудеться і відбулося, у Бога як на долоні, але попри це людина вибирає собі майбутнє зі свого бажання. Та й не так гріє душу чужий здобуток, як свій. Ми ж покликані радіти зі своїх подарованих «талантів», з якими дано працювати. «Середньовічна філософія орієнтована в майбутнє, і не тільки в силу того, що з майбутнім пов’язана надія на спасіння за порогом земного життя, але тому, що майбутнє повертає можливості й орієнтоване на нове»²⁹.