Поняття форми держави

Форма держави об’єднує три компоненти: форму державного правління, форму державного устрою і державний режим.

Державне правління – це спосіб організації і здійснення вищої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми державного правління:

1. монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і, звичайно, передається у спадок;

2. республіка – форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк.

Державний устрій – це поділ території держави на певні складові й розподіл влади між нею і цими складовими. Історично склалися дві форми державного устрою:

1. унітарна держава – це держава, окремі складові якої не мають суверенітету, всіх ознак державності;

2. федерація – це союзна держава, яка складається з державних утворень, які мають певну самостійність.

Політичний (державний) режим – це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

У сучасних умовах державні режими класифікують так:

1) демократичний режим – це режим, що характеризується децентралізацією, розосередженням влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів, це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління та прийняття рішень відповідно до волі більшості;

2) авторитарний режим – це режим, що характеризується значним зосередження влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян і їх об’єднань, строгою регламентацією їхньої активності, різким скорочення повноважень демократичних інституцій;

3) тоталітарний режим – це режим, що характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Механізм та апарат держави: поняття, структура

Механізм держави - це цілісна ієрархічна структура державних органів, закладів, підприємств, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів. До механізму держави належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, контрольно-наглядові органи, збройні загони людей (армія, флот, поліція, спеціальні війська), установи примусу (тюрми, колонії), спеціальний пропагандистський апарат (засоби масової інформації - преса, радіо, телебачення).

Ознаки механізму держави:

• наявність особливої групи людей, яка виокремилася із сус­пільства і займається, головним чином, управлінням цього суспільства;

• існування структурного елементу механізму держави, дер­жавних органів, підпорядкованих один одному, що утворюють спе­цифічну структуру — апарат держави, де кожен орган наділений владними повноваженнями;

• можливість реалізації функцій і завдань держави організа­ційними, фінансовими та матеріальними засобами примусу;

• наявність у державних органів, підприємств і установ своїх повноважень як правової основи їхньої діяльності.

Державні органи - група осіб або одна особа, що наділена юридично визначеною державно-владною компетенцією для вико­нання функцій і завдань держави.

Структура механізму держави:

• апарат держави - органи, наділені владними повноваженнями для управління суспільством із метою виконання функцій і завдань держави;

• державні підприємства - самостійні господарюючі суб'єкти, які мають самостійний баланс та права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну діяльність для одержання відповідного прибутку;

• державні установи - такі державні організації, які здійс­нюють безпосередню практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах: економічній, соціальній, культурній, охо­ронній, керуючись у своїй діяльності статутом, наділені правами юридичної особи і мають визначену, характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.

На відміну від державного апарату, підприємства створюють матеріальні цінності, задовольняють суспільні інтереси, здійснюють інші економічні функції (заводи, фабрики, хлібопекарні, комбінати). Для державних установ характерна невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, освітньо-культурної, навчально-виховної діяльності (школи, лікарні, музеї, театри).

Принципи організації і діяльності державного апарату - це основні ідеї, напрями, вихідні положення, визначальні підходи формування, розвитку і діяльності державних органів.

До основних принципів слід включити такі:

• принцип демократизму, який передбачає широке залучення громадян до активної участі у формуванні та організації діяльності органів державного апарату. Демократизм забезпечує рівні умови участі людей в управлінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

• законності - під час реалізації цього принципу в суспільстві створюється такий режим, при якому всі державні органи і громадяни зобов'язані суворо дотримуватися всіх законів держави й організо­вувати свою діяльність відповідно до них. Тлумачення та застосу­вання нормативно-правових актів на всій території держави повинно бути єдиним;

• професіоналізму і компетентності — за його допомогою створюються сприятливі умови для підбору і розстановки у держав­ному апараті найбільш кваліфікованих кадрів. Залучення високопрофесійних працівників, належна організація праці забезпечать ефек­тивну діяльність державного апарату;

• розподілу влади - цей принцип передбачає поділ державної влади на: законодавчу, виконавчу, судову. Основні напрями діяль­ності державного апарату (законотворча, організаційно-виконавча, судочинство, нагляд і контроль) чітко розмежовуються між відповід­ними спеціалізованими системами органів - різновидами влади. Завдяки цьому створюється механізм, який протидіє свавіллю, безза­конню з боку органів державного апарату;

• пріоритету прав і свобод людини. За цим принципом перед­бачаються обов'язки державних органів і службовців визнавати, реалізовувати й охороняти права і свободи громадян. Людина є найвищою цінністю суспільства, і тому держава відповідальна перед кожною особою за створення умов для гідного її розвитку;

— принцип ненасильства передбачає, що у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам. Метод примусу має допоміжне та другорядне значення.

Юридична наука визначає ряд інших принципів, зокрема гласності, національної рівноправності, легітимності, науковості, обліку і контролю, соціально-політичної справедливості, суверенності тощо.

Специфічні ознаки державних органів:

• здійснюють свої функції від імені держави;

• мають відповідну компетенцію;

• наділені владними повноваженнями:

• характеризуються відповідною організаційною структурою.

Крім того, діяльність державних органів здійснюється затериторіальним принципом, вони формуються державою чи насе­ленням, встановлюютьвзаємовідносини з іншими державними орга­нами й організаціями.

Поняття та основні ознаки (принципи) правової держави

Народ - це джерело публічної влади держави. Він формує державну владу і контролює її діяльність, безпосередньо створює право. Призначення держави - формулювати конкретні правові відно­сини, звичаї та норми, створені суспільством, в юридичних норма­тивних документах й охороняти право від порушень з боку окремих громадян. Громадяни володіють природними невід'ємними правами і свободами, які є проявом самообмеження держави.

Право панує у суспільстві, воно відображає як загальні інтереси, так й інтереси окремих осіб. Правові норми формуються на широкому соціальному грунті, вбирають у себе цінності, що існують у суспільстві, формально відображають і охороняють їх за допомогою держави.

Саме у такому контексті правовою можна вважати державу, якій притаманні такі ознаки:

1) система права, заснована на нормах загальнолюдської моралі та принципах справедливості (віддання кожному належного за добро і зло);

2) правові норми, які відповідають інтересам усього або переважної частини суспільства, закріплюють природні права і свободи людини й встановлюють відповідність між правами та обов'язками;

3) верховенство права - неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, громадянами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян тощо, виконання взаємних обов'язків як державою, так і особою, забезпечення взаємної відповідальності держави та громадян;

4) відсутність «білих плям» і колізій у правовій системі;

5) наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду;

6) здійснення державних функцій переважно ненасильницькими методами;

7) забезпечення населенню такого життєвого рівня, за якого можливе задоволення необхідних матеріальних і духовних потреб; ліквідація безробіття;

8) здійснення функцій із виховання у громадян моральних принципів, поваги до праці, надбань попередніх поколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища;

9) відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (торгівля зброєю, порушення прав найманих працівників, дітей, позики під високі проценти тощо).

Звичайно, держав, які б відповідали всім цим ознакам, не існує. Однак, у будь-якій державі поступова реалізація їх - це рух до нової держави.