- •Тема 1 Основні ознаки живого. Рівні організації життя. Елементний склад організмів. Неорганічні сполуки в організмах
- •Основні ознаки і властивості живого
- •Рівні організації живої матерії
- •Класифікація хімічних елементів за їхнім вмістом в організмах.
- •Наслідки недостатнього або надлишкового надходження в організм людини хімічних елементів (I, f, Fe, Ca, k) та способи усунення їхньої нестачі
- •Поняття про ендемічні хвороби
- •Роль води, солей та інших неорганічних сполук в організмі
- •Гідрофільні сполуки. Гідрофобні сполуки
Тема 1 Основні ознаки живого. Рівні організації життя. Елементний склад організмів. Неорганічні сполуки в організмах
План
Основні ознаки живого.
Рівні організації життя: молекулярний, клітинний, організмовий, популяційно-видовий, екосистемний, біосферний.
Класифікація хімічних елементів за їхнім вмістом в організмах.
Наслідки надлишкового надходження в організм людини хімічних елементів.
Поняття про ендемічні хвороби.
Роль води, солей та інших неорганічних сполук в організмі.
Гідрофільні сполуки. Гідрофобні сполуки
Завдання: джерела мікроелементів; фізичні і хімічні властивості води (у вигляді таблиці); водний і кислотно-лужний баланс; тестові завдання.
Основні ознаки і властивості живого
Живі організми мають ознаки і властивості, які відсутні у більшості неживих систем. Переважна більшість із них окремо трапляються й у неживих системах. Однак, лише разом узяті, вони характеризують особливу форму руху матерії – життя.
Єдність хімічного складу. 98% їхнього хімічного складу живих організмів припадає на чотири елементи: Карбон, Гідроген, Оксиген, Нітроген (органогенні елементи). У складі живих організмів переважають органічні сполуки.
Дискретність і цілісність. Будь-яка жива система складається з окремих, але взаємозалежних і взаємодіючих частин, що утворюють структурно-функціональну єдність, тому вона являє собою єдине ціле.
Обмін речовин і перетворення енергії. Жива система являє собою відкриту систему, оскільки через неї проходять потоки речовин та енергії. Живі організми мають здатність отримувати, перетворювати й використовувати енергію навколишнього середовища – у формі органічних речовин, або у вигляді енергії сонячного випромінювання. У результаті своєї життєдіяльності вони повертають у зовнішнє середовище продукти розпаду і перетворену енергію у вигляді тепла.
Саморегуляція. Здатність живих організмів підтримувати сталість свого хімічного складу в нескінченно мінливих умовах середовища існування.
Самовідтворення. Оскільки життя окремого організму як біологічної системи обмежене певним часом, існування кожного виду забезпечується розмноженням окремих особин. Основа – процес реплікації ДНК на основі матричного принципу.
Конваріантна редуплікація. Можливість спадкової передачі дискретних відхилень від вихідного стану, тобто генетичних змін (явище мінливості).
Здатність до росту та індивідуального розвитку. Ріст – збільшення маси і розмірів особини (до певної межі). Розвиток – якісні зміни.
Подразливість. Ця властивість пов’язана з передачею інформації із зовнішнього середовища живим організмам і виявляється в їхніх реакціях на зовнішні впливи.
Пристосованість до середовища існування. Адаптація – особливість будови, функцій і поведінки організму, яка відповідає його способу життя і здатності до відтворення у певних умовах середовища.
Здатність до історичного розвитку (філогенезу). Історичний розвиток супроводжується утворення нових видів, їх пристосуванням до середовища і прогресивним ускладненням життя шляхом природного добору.
Енергозалежність. Живі тіла є відкритими для надходження енергії, тобто стійкі лише за умови безперервного доступу до них енергії і матерії ззовні.
