- •Академія адвокатури України Кафедра цивільного, господарського права та процесу
- •I. Історія спадкового права.
- •§1. Римське спадкове право як джерело сучасного спадкового права.
- •§2. Етапи розвитку римського спадкового права.
- •§3 Спадкування за заповітом в римському спадковому праві.
- •§4. Спадкування за заповітом в Київській Русі.
- •§5. Дореволюційне спадкове право Російської Імперії.
- •§6. Історія спадкування за заповітом в срср.
- •Поняття та види заповітів
- •§1. Поняття заповіту.
- •§2. Письмові, нотаріально завірені заповіти.
- •§3. Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.
- •§4. Порядок складання заповітів.
- •Спадкування за заповітом в Україні.
- •§1.Поняття та значення спадкування та спадкового права.
- •§2. Основні поняття спадкового права.
- •§3. Права заповідача.
- •§4. Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту.
- •§5. Право на обов’язкову частку в спадщині.
- •Особливі заповідальні розпорядження.
- •§1. Підпризначення спадкоємця.
- •§2. Заповідальний відказ.
- •§3. Покладання.
- •§4. Виконання заповіту.
- •§5. Розпорядження вкладами.
- •V. Порядок реалізації спадкових прав.
- •§1. Прийняття спадщини.
- •§2.Відмова від спадщини.
- •§3. Перехід права на прийняття спадщини.
- •§4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.
- •§5. Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
- •VI. Актуальні проблеми вдосконалення правового регулювання спадкування за заповітом. Висновок.
- •VII. Рішення судів щодо спорів про спадкове право. Справа №2-2894/10
- •(Заочне)
- •Іменем україни
- •(Заочне)
- •20 Січня 2011 року м. Київ
- •Іменем України
- •Список використаної літератури.
§3. Покладання.
Покладання, як і легат, також є сингулярним правонаступництвом. Покладання - це особливе розпорядження спадкодавця за заповітом, за яким спадкоємець зобов’язується виконати певні дії на користь конкретної особи, або ж виконати дії для загальнокорисної мети. Це визначено в статті 1240 Цивільного кодексу України. Так, за цією статтею Цивільного кодексу України заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житло, зобов’язання надати іншій особі довічне користування певним житлом або його частиною. Право користування зберігається навіть у випадку відчуження майна спадкоємцем і іншими особами в тому числі і за спадкуванням. Також зазначено, що заповідач може покласти на спадкоємця виконання дій для загальнокорисної мети. Це також сингулярне спадкування, але на відміну від довічного користування дії здійснюються щодо невизначеного кола осіб, і строк може бути визначеним спадкодавцем. Прикладом покладення може бути покладення на спадкоємця обов’язку надавати громадськості змогу користування приватною бібліотекою заповідача, його колекцією, виставкою чи експозицією.
§4. Виконання заповіту.
Виконання заповіту - це здійснення останньої волі заповідача призначеною особою-виконавцем. Виконавці не є представниками ні заповідача, ані спадкоємців, а виникають на підставі закону. Функцією виконавців є визначення кредиторів та дебіторів, і, власне, виконання останньої волі заповідача. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним при охороні спадкового майна, і по управлінню цим майном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець повинен представити спадко’ємцям за їх вимогою звіт.
§5. Розпорядження вкладами.
Відповідно до статті 1228 Цивільного кодексу України порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в фінансово-кредитних установах, за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування .
V. Порядок реалізації спадкових прав.
§1. Прийняття спадщини.
Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за заповітом або за законом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то вона, за статтею 1223 Цивільного кодексу України, визнається належною йому з моменту відкриття спадщини. Прийняття спадщини не є обов’язком спадкоємця, а є лише його правом.
Для прийняття спадщини спадкоємець має подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, або фактично вступити у володіння чи управління майном. Фактичний вступ у володіння - це вступ у володіння чи управління спадщиною осіб-спадкоємців, які проживали разом із спадкодавцем. Фактичний вступ у володіння або управління будь-якою часткою майна розглядається як прийняття всієї спадщини. Дії, що свідчать про намір спадкоємця вступити у володіння спадщиною повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.
Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
