I. Історія спадкового права.

§1. Римське спадкове право як джерело сучасного спадкового права.

Цивільне право як наука було започатковано ще в часи Римської Імперії. До того ж часу і відноситься виникнення спадкового права як галузі права. У системі римського права інститут спадкового права був нібито незалежним, він не зв’язаний з іншими галузями майнових прав. Він не входить в систему речових прав, не є яким-небудь типом зобов’язального права але дуже тісно зв’язаний з цими галузями. Римськими юристами були розроблені основні поняття спадкового права, механізми спадкування за заповітом і за законом. Ще в римському праві були розроблені основні поняття спадкового права та саме визначення спадкового права. Так в римському праві спадковим правом називали сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Був розроблений принцип « nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest », що означало що не може бути спадкування в одній частині майна за заповітом, а в іншій - за законом.

§2. Етапи розвитку римського спадкового права.

Римське спадкове право пройшло довгий шлях розвитку, в процесі якого надбало ряд рис, відповідних до характеру римської власності та сім’ї. Розвиток свободи заповідальних розпоряджень був обумовлений посиленням приватної власності по мірі звільнення її від пережитків сімейної.

В багатовіковій історії римського спадкового права можна відмітити чотири етапи :

а) спадкування за давнім цивільним правом;

б) спадкування за преторським едиктом;

в) спадкування за імператорським законодавством;

г) спадкування за правом Юстиніана.

Спадкування за давнім цивільним правом (hereditas) регламентувалося Законами XII таблиць, які вже передбачали спадкування за заповітом та спадкування за законом. Основним типом спадкування все таки було спадкування за законом. Але вже закони XII таблиць признають спадкування за заповітом переважною формою спадкування.

Спадкування за преторським едитом (bonorum possessio). Було значно ослаблено формалізм при складанні заповітів. Було введено таке поняття як спадкоємці за законом першої та другої черги.

Спадкування за імператорським законодавством. В цей період спадкування далеко відійшло від старого цивільного спадкування. В цей період відбувся значний розвиток спадкового права, але воно ще не стало чіткою, закінченою системою. До часу правління Юстиніана римське спадкове право, особливо спадкування за законом, було доволі складним та заплутаним інститутом. У такому вигляді воно й було представлене в кодифікації Юстиніана через те, що він не був на той час готовим реформувати спадкове право.

Спадкування за правом Юстиніана. У 542 році новели 115, 118, 127 приводять спадкове право до чіткої системи, тим самим завершивши становлення римського спадкування, створивши чіткий правовий інститут, в якому були враховані нові соціально-економічні умови римського суспільства. Так всіх родичів померлого Юстиніан розділив на п’ять класів (черг). Було встановлено черговість наслідування за класами.