1.5 Грецька колонізація Північного Причорномор’я.

Давньогрецькі (елінські) міста на північних берегах Понта Евксінського (Чорне море) та Меотіди (Азовське море) виникли в середині VII ст. до н.е. Грецька колонізація носила мирний характер, без війни з місцевим населенням. Початкові невеликі торгові факторії розростаються в укріплені міста - поліси. Причинами переселення були: демографічна, воєнна, аграрна, сировинна, внутрішньополітична боротьба у митрополії. Античні рабовласницькі держави на території Північного Причорномор'я існували протягом тисячі років (VII ст. до н.е. - III ст. н.е.).

На першому етапі свого існування (VII - І ст. до н.е.) міста-держави були незалежними утвореннями, а на другому (І ст. до н.е. - III ст. н.е.) - вони занепали і підкорилися Риму.

Першою грецькою колонією на території сучасної України була Борисфеніда на сучасному острові Березань Очаківського району Миколаївської області). Пізніше в пониззі Дністра виникли Тіра (Білгород-Дністровський), Ольвія (гирло Пд. Бугу), Ніконій, Офіусса, у Західному Криму - Херсонес Таврійський (Севастополь), Кєркінітіда, Калос Лімен, на сході Криму Пантікапей (Керч), Феодосія, Фанагорія, Ґорґіппа (Анапа), Гермонаста (ст.Таманська), Тірітака, Кіммерік. Назви міст перекладаються як: Калос-Лімен - «Прекрасна Гавань», Ольвія – „щаслива”, Пантикапей – „рибний шлях”, Тіра – назва Дністра (Тірас), Херсонес – „півострів”. Ольвію (VI ст. до н. е. - 370-ті рр.), Пантикапей (VII ст. до н. е. - 370-ті рр.), Тіру (VI ст. до н. е. - 370-ті рр.) заснували вихідці із Мілету. Херсонес (422 рр. до н. е. - ХV ст.) заснований переселенцями з Гераклеї Понтійської та Делосу. У часи розквіту (кінець IV ст. до н.е.) площа міста Ольвія сягала 55 га, а кількість жителів - 15-20 тис. чоловік.

Грецька колонія складалася з центра - поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Греки використовували дві форми власності на землю - колективну (державну) та індивідуальну (приватну). Місто мало чітко сплановану забудову, райони, що поділялися на квартали. У центрі міста знаходилася головна площа - агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка - теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар-некрополь. Грецькі міста були благоустроєними, мали керамічні водогони. Міста були оточені мурами та мали укріплений замок – акрополь.

Вищим органом державної влади були народні збори чоловіків (екклесія), в брали участь чоловіки-громадяни після 25 років. Компетенція народних зборів була широкою: прийняття законів, вибори посадових осіб, укладання договорів. Народні збори обирали Раду 500 (герусію, ареопаг). Виконавча влада належала окремим колегіям (найвища - колегія архонтів, військова - стратегів) або окремим посадовим особам, які регулярно переобиралися через рік. Місто очолювали базилевси та архонти. Окрім громадян, які мали всі права, в полісах мешкали особисто вільні, але обмежені в правах - метеки, периеки, вільновідпущені, а також безправні раби. Жінки та іноземці не користувалися політичними правами. Право приватної власності на землю мали лише чоловіки-громадяни поліса, які одержували громадянство завдяки своєму походженню від громадян.

Із 480 р. до н.е. до IY ст. на Таманському та Керченському півостровах існувало Боспорське царство із столицею у Пантикапеї (Керчі). Спочатку держава являла собою союз 20 грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. Правлячими династіями були Археанактіди та Спартокіди. Державний устрій Боспорського царства - рабовласницька монархія. Земля в Боспорському царстві була державною власністю, і розпоряджатися нею міг лише цар. Землі належали також храмам. Всі інші землевласники могли користуватися землею, яка надавалася у володіння царем за умови виконання певних повинностей стосовно царя. Основною робочою силою були раби, які поділялися на приватновласницьких і державних.

У 107 році у ньому відбулось повстання рабів під керівництвом Савмака, придушене з допомогу до царя Понтійського царства Мітрідата VI Євпатора. Римська держава розгромила Понтійське царство і підкорила грецькі колонії. У 60-ті роки 1 ст. н. є в Північному Причорномор'ї розміщуються римські гарнізони, виникла римська фортеця Харакс на південь від Ялти. З початку III століття н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх античних міст, і вони були знищені двома хвилями варварів (III ст. н. е. - готи, IV ст. н. е. - гуни).

У IV столітті у Криму з'являється Візантійська імперія, як спадкоємиця Римської імперії. Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії. Херсонес (Корсунь руських літописів), існував до XV століття. У III ст. у грецьких колоніях з’явились перші християни на території України. Візантія зуміла втримати свої позиції на узбережжі Криму до середини VII ст.н.е.

Провідними галузями господарства були виробництво зерна (пшениця, ячмінь, просо, жито), виноградарство, садівництво і городництво. Розвинулось тваринництво, було поширене залізоробне, ювелірне, склоробне виробництво, будівельна справа та гончарство (амфори). Значну роль відігравали у них солевидобування і рибний промисел.

Міста карбували власну монету (Ольвія у вигляді дельфіна).

У колоніях з самого початку їх створення була широко розвинута грамотність. Значну роль у культурному житті поселенців відігравали театр, музика, література, мистецтво. Громадяни Херсонеса складали присягу, текст якої знайдений археологами.

Релігія також була грецькою, в своїй основі політеїстичною, особливо популярним було вшанування Аполлона, Артеміди, Зевса, Афродіти, Діоніса-Вакха.

Чорне море греки називали Понт Евксинський, Азовське море – Меотида, Дунай – Істром, Дністер – Тірас, Дніпро – Борисфен, Дон – Танаїс.