5. Податкова система в інфраструктурі бізнесу

Податковою системою іменують сукупність податків, зборів та інших платежів, що стягуються у встановленому порядку з юридичних і фізичних осіб. Податковий кодекс визначає податок як обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується з організацій і фізичних осіб у формі відчуження приналежних їм на праві власності, господарського ведення або оперативного управління коштів, з метою фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень. Збором вважається обов'язковий внесок, що стягується з організацій і фізичних осіб, сплата якого є однією з умов здійснення в інтересах платників вагомих дій держав­ними органами.

Податки виконують три найважливіші функції:

- фіскальну – вона є головною з погляду суспільної значимості й по­лягає у формуванні фінансових ресурсів держави, які надалі витра­чаються на потреби соціальної сфери й господарства (капітальні вкладення в інфраструктуру, дотації підприємствам і сільському господарству), утримання збройних сил, проведення зовнішньої політики, забезпечення безпеки країни; утримання державного апа­рата, виплату державного боргу;

- розподільну (регулюючу) – вона реалізується через системи пільг і проявляється в зміні об'єкта оподатковування, зменшенні бази опо­даткування, підвищенні або зниженні податкової ставки;

- соціальну – вона полягає у вирівнюванні доходів різних груп насе­лення за допомогою нерівномірного оподатковування різних сум до­ходів.

Принципи оподатковування:

- простота алгоритму розрахунків окремих податків;

- відсутність дублювання;

- простота й економічність збору податків;

- стабільність;

- законодавче регламентування;

- пропорційність податкових зборів вигоді, яку взамін може надати держава;

- прийнятний розмір загального податкового тиску;

- дотримання справедливості по горизонталі (особи, що одержують рівний дохід, повинні платити рівні податки) і по вертикалі (особи, що одержують різний дохід, повинні платити різні податки).

6. Система арбітражу в інфраструктурі бізнесу

Найважливішим елементом регулювання ринкових відносин є госпо­дарський суд (арбітражний), який врегульовує суперечки, що виникають у процесі гос­подарської діяльності (економічні суперечки), або із правовідносин у сфе­рі управління. Предметом розгляду можуть бути конфлікти суб'єктів бізнесу, а також їх претензії до державних органів.

У завдання господарського (арбітражного) суду входять захист законом прав та інтересів організацій і громадян, однакове й правильне застосування законодавства, сприяння зміцненню законності в економічних відносинах.

Право на звернення до господарського суду конкретних суб'єктів пра­вовідносин (право на пред'явлення позову) виникає лише після прийняття сторонами заходів щодо врегулювання суперечки у встановленому порядку. Організація, майнові права якої порушені, повинна до звернення до суду пред'явити претензії противній стороні, щоб та могла розглянути їх та за­довольнити в добровільному порядку, якщо визнає вимоги законними й об­ґрунтованими.

Відмова від права на звернення до господарського суду недійсна. Тому в договорах фізичних осіб-підприємців і юридичних осіб не може бути за­стережень, умов або положень, що обмежують право сторони на звернення до суду у випадку порушення договору або невиконання зобов'язання.

В господарському процесі беруть участь три групи осіб. Першу групу складають судді.

Друга група включає так званих осіб, що брали участь у справі, якими є:

- сторони (позивач і відповідач);

- треті особи, що заявляють самостійні вимоги;

- треті особи, що не заявляють таких вимог;

- прокурор;

- державні й інші органі, що брати участь у процесі в силу покладених на них обов'язків і виступаючі на захист прав і інтересів інших осіб.

До третьої групи відносяться особи, що сприяють нормальному розгля­ду та вирішення спорів, а саме: свідки, експерти, перекладачі, представники організацій і громадян-підприємців.

Згідно із законом заяву в господарський суд можуть подати:

- організації й фізичні особи-підприємці, що звертаються за захистом законом прав та інтересів;

- державні й інші органи у випадках, передбачених законами — у захист охоронених законом прав та інтересів організацій і фізичних осіб — підприємців, державних і суспільних інтересів;

- прокурор — у захист державних і суспільних інтересів.

Судовий розгляд спрямований на те, щоб виробити порозуміння між сторонами. Рішення господарського суду ухвалюються обов'язково з ура­хуванням порозуміння, якщо воно не суперечить закону й фактам, відобра­женим у матеріалах справи. При цьому суд має право:

- вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту охоро­нених законом прав та інтересів організацій і фізичних осіб-підпри- ємців;

- зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню за позовом організації або фізичної особи-під- приємця зі сторони, що порушила зобов'язання;

- відтермінувати виконання судового рішення.

Органами примусового виконання рішень господарського суду є банки, управління юстиції й судові виконавці. Оскільки більшу частину господар­ських постанов становлять рішення про стягнення грошових сум, то най­частіше цей обов'язок лягає на банк.

6