Лекція 4

Тема 4. Організація інфраструктури бізнесу

План

1. Елементи інфраструктури бізнесу

2. Організація банківської інфраструктури бізнесу

3. Біржова інфраструктура в бізнесі

4. Митна система в інфраструктурі бізнесу

5. Податкова система в інфраструктурі бізнесу

6. Система арбітражу в інфраструктурі бізнесу

1. Елементи інфраструктури бізнесу

Інфраструктура — це сукупність організаційно-правових форм, що опосередкують ділові відносини, та по­годжують ці відносини, різноманітні й різносуб'єктні, в одне ціле.

У відносини між підприємцями, найманими робітниками та спожива­чами існує величезна кількість проміжних структур, що встановлюють ці відносини та допомагають названим суб'єктам реалізувати ділові інтереси. Елементами інфраструктури бізнесу є:

- кредитна система і комерційні банки;

- емісійна система та емісійні банки;

- організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

- аукціони, ярмарки та інші форми організаційного позабіржового по­середництва;

- система регулювання зайнятості населення й центри сприяння зайня­тості (біржі праці);

- інформаційні технології та засоби ділової комунікації;

- податкова система та податкові інспекції;

- система страхування комерційного, господарського ризику й страхові (державні й недержавні) компанії;

- спеціальні рекламні, інформаційні агентства та засоби масової інфор­мації;

- торговельні палати, інші суспільні й добровільні державні суспільні об'єднання ділових кіл;

- митна система;

- професійні союзи працюючих за наймом;

- комерційно-виставочні комплекси;

- система вищої та середньої економічної освіти;

- консультаційні (консалтингові) компанії;

- аудиторські компанії;

- суспільні й державно-суспільні фонди, призначені для стимулювання ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництва.

2. Організація банківської інфраструктури бізнесу

Банківська система в ринковій економіці виконує триєдину роль. По-перше, розгалужена структура комерційних банків управляє платежами. По-друге, поряд з іншими фінансовими посередниками банки вкладають заощадження населення в розвиток ви­робництва, надаючи позики суб'єктам бізнесу, що гарантують їхнє оптимальне використання. По-третє, комерційні банки, приводячи в життя грошово-кредитну політику, що установлюється центральними державни­ми емісійними банками, регулюють кількість грошей, що перебувають в обі­гу.

Нижній рівень банківської системи представлений, насамперед, широ­кою мережею комерційних банків, які забезпечують кредитно-розрахунко­ве обслуговування суб'єктів бізнесу.

Комерційний банк — це установа, створена для залучення грошових засобів і розміщення їх від свого імені на умовах зворотності, платності й терміновості. Основне призначення комерційного банку — здійснювати по­середництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Поряд з банками переміщенням коштів на ринках займаються й інші фі­нансові й кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові ком­панії, брокерські, дилерські фірми тощо.

Але банки як суб'єкти фінансового ринку мають дві істотні ознаки, що відрізняють їх від усіх інших суб'єктів.

По-перше, для банків характерний подвійний обмін борговими зобов'я­заннями: вони розміщають свої боргові зобов'язання (депозити, вкладні свідоцтва, ощадні сертифікати та ін.), а мобілізовані на цій основі кошти вкладають у боргові зобов'язання й цінні папери, випущені іншими.

По-друге, банки беруть на себе безумовні зобов'язання з фіксованою су­мою боргу перед юридичними й фізичними особами, наприклад, при пере­міщенні коштів клієнтів на рахунки та у вклади, при випуску депозитних сертифікатів.

Центральні емісійні банки в більшості країн виконують роль «банку бан­ків» і касира держави. Допомога центрального банку проявляється в різних формах. Центральний банк звичайно виступає в якості «кредитора остан­ньої інстанції», тобто до його послуг удаються, коли інші операції, наприклад міжбанківські, уже не спрацьовують. Комерційний банк може отримати гроші шляхом переобліку комерційних векселів у центральному банку або шляхом продажу йому частини портфеля цінних паперів. Аналогічні прийоми використовуються центральними банками для проведення кредитно-грошової політики.

Основними завданнями Національного банку України є:

- регулювання грошового обігу;

- забезпечення стійкості національної валюти;

- проведення єдиної грошово-кредитної політики;

- організація розрахунків і касового обслуговування;

- захист інтересів вкладників банків і інших кредитних установ;

- здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Банки вправі здійснювати наступні операції:

- залучати вклади (депозити) і надавати кредити за узгодженням з по­зичальниками;

- проводити розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспонден- тів та їх касове обслуговування;

- відкривати та вести рахунки клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі іноземних;

- фінансувати капітальні вкладення за дорученням власників і розпо­рядників коштів, що інвестуються, а також за рахунок власних коштів банку;

- випускати, продавати, купувати й зберігати платіжні документи й цінні папери, виконувати інші операції з ними;

- видавати поручительства, гарантії та інші зобов'язання за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі;

- здобувати права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийма­ти ризики виконання таких вимог та інкасувати такі вимоги (фор­фейтинг), а також виконувати ці операції з додатковим контролем за рухом товарів (факторинг);

- купувати й продавати наявну іноземну валюту;

- купувати й продавати дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, вико­нувати інші операції із цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

- вести трастові операції із коштами клієнтів;

- виконувати брокерські, консультаційні послуги, здійснювати лізин­гові операції;

- здійснювати інші операції й угоди з дозволу Національного банку.