Тема: Входження України до складу срср

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося 6 радянських республік — РФ, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки — Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали. Відносини між ними будувалися на системі двосторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву «договірної федерації».

Спеціальна комісія на чолі з наркомом національностей Йосифом Сталіним (у квітні 1922 р. Сталін зайняв посаду Генерального Секретаря ЦК РКП(б)) розробила «план автономізації», який передбачав включення республік на правах автономій до складу Російської федерації.

В Україні з критикою цього плану активно виступили голова уряду Х. Раковський та нарком внутрішніх справ М. Скрипник. А перший секретар Центрального Комітету КП(б)У Д. Мануїльський підтримав Сталіна. Х. Раковського у 1923 р. було замінено на посаді голови уряду УСРР Власом Чубарем, а 1936 р. — репресовано.

Переміг план В. Леніна, за яким усі республіки на рівних правах входили до складу Союзу РСР, зберігаючи за собою право вільного виходу. На основі ленінського плану І з’їзд Рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), куди увійшли Російська Федерація, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Формально кожна республіка мала право виходу зі складу СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено. Права центру переважали над правами республік.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР, яка позбавила союзні республіки права на зовнішню політику і торгівлю, вирішення питання щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республік обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпе-ченням. Але і ці повноваження обмежувалися керівництвом РКП(б), яке визначало внутрішню і зовнішню політику в цілому і кожної республіки зокрема.

IX Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції УСРР, законодавчо закріпивши входження республіки до складу СРСР.

Україна втратила рештки державного суверенітету й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.

Тема: Громадсько-політичне життя 1920-30рр.

1. Утвердження тоталітарного режиму.

2. Масові репресії.

1. Головним змістом суспільно-політичного життя в Україні в 1930-ті рр. було утвердження сталінського тоталітарного режиму. Цей процес супроводжувався створенням культу вождя, „мудрого й улюбленого батька народів”. Будувалися численні монументи, писалися картини, де фігурував вождь в оточені „щасливих” робітників і колгоспників. У лютому 1933р. в Москві відбувся І Всесоюзний з’їзд колгоспників – ударників під сталінським гаслом „Зробити всіх колгоспників заможними”. Саме в цей час в України лютував небачений за масштабами голод, а селяни одержували мізерну натуральну плату. Вершиною сталінського цинізму стали слова: „Жити стало краще, жити стало веселіше”, проголошені в умовах масових репресій.

Надзвичайний VІІІ з’їзд Рад 5 грудня 1936р. ухвалив нову Конституцію СРСР. У ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство, а Комуністична партія є керівним ядром усіх суспільних і державних організацій.

30 січня 1937р. була прийнята Конституція УРСР. Проголошуючи демократичні свободи, нову виборчу систему, Основні закони України та СРСР ніяк не забезпечували їхнє втілення в життя.

2. У 1930-х рр. в Україні розгортаються масові політичні репресії, які торкнулися мільйони людей і досягли апогею у 1937-38 рр. Їх напрями:

1) Наприкінці 20-х – першій половині 30-х років репресії були спрямовані проти «буржуазних спеціалістів», “шкідників” на виробництві. Найбільш гучними процесами цього періоду були “шахтинська справа” (1928 р.), процес “Трудової селянської партії” (1929 р.), “Промпартії” (1930 р,).

2) Боротьба з «українським буржуазним націоналізмом». Першим ударом по українській інтелігенції став процес Союзу Визволення України у 1930р., на якому були засуджені кілька провідних діячів Української Академії Наук. Протягом 1930-х рр. УАН фактично була розгромлена.

1929р. почали переслідувати академіка М. Грушевського. У березні 1931р. його вислали з Києва до Москви, а потім заарештували як керівника міфічного „Українського національного центру”, проте невдовзі звільнили. Грушевський помер 25 листопада 1934р. у м. Кисловодську під час операції.

Кульмінаційними в розгромі українського культурного життя були 1933-1934р. У 1933 р. влада заарештувала поета, прозаїка і драматурга М. Ялового. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий. За обвинуваченням у причетності до „Української військової організації” було заарештовано О. Вишню та ще147 чол. Протягом 1934-1938рр. за грати потрапило більше половини членів Спілки письменників України.

4) Припинив існування експериментальний театр „Березіль”, а його творець Л. Курбас загинув у таборі. З прокату були вилучені фільми О. Довженка. Понад 300 кобзарів, яких скликали на з’їзд у Харків, були арештовані і розстріляні.

5) Планомірно знищувалася українська культура, ліквідовувалися українські школи і навчальні заклади національних меншин. У 1933р. згорнута українізація.

6) Репресовано керівництво Компартії та комсомолу України, команду-вання Київського (І.Якір) та Харківського (І. Дубовий) військового округів, багато військових кадрів. Це стало однією з причин поразок на початку війни.

7) Друга п’ятирічка оголошена п’ятирічкою ліквідації релігії. Жертвами реп-ресій стали сотні діячів церкви. Закриваються церкви. У 1930 р. ліквідовано УАПЦ.