Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Політична еліта та лідерство..docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
34.99 Кб
Скачать

2. Феномен політичного лідерства і його типологія, функції.

Політичний лідер - це особа, яка займає перші позиції в політичних структурах:- державній владі, органах місцевого самоврядування, політичних партіях, групах тиску, тощо.

Н.Макіавеллі вважав політичним лідером володаря, який здатний використати всі доступні засоби для збереження влади і суспільного по­рядку. Т.Карлейль і Р. Емерсон вважали лідера творцем історії, наділе­ного талантом. Ф. Ніцше висунув ідею політичного лідера як «надлюдини», яка здатна нав'язувати свою волю масам. Г.Тард намагав­ся довести, що основним законом соціального життя є дотримання ма­сами стереотипів поведінки політичного лідера, тобто люди схильні дія­ти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство в контексті історичної необхідності і класових інтересів, тобто лідер обслуговує інтереси класу, який висун) його на політичну арену.

Отже, лідерство — це особлива соціально-історична необхідність людей в організації своєї діяльності. В сучасній політичній науці воно не має однозначного тлумачення. Існує декілька підходів до визначення цього феномену: вплив авторитету, влада, контроль над іншими (Едінгер); своєрідне підприємництво, що здійснюється на політичному ринку, де підприємці в конкурентній боротьбі обмінюють свої соціальні програми і способи розв'язання суспільних проблем на керівні посади (Опенгеймер); набір особистісних соціально-психологічних якостей лі­дера (Херманн). Незважаючи на всі розбіжності, названі концепції єднає спільний предмет науково-теоретичних пошуків (політичний лідер) і однозначне його розуміння як індивіда, котрий завдяки особистим якос­тям має вплив на членів соціальної групи

Сутність феномену політичного лідерства відображається в його типології, де існують різні підходи. Однією з перших типологій лідерст­ва є запропонована М. Вебером, в основу якої закладено три типи легі­тимного панування. Виходячи з цього виділяють три типи політичного лідерства:

Традиційне — засноване на звичаї, традиції (вожді племен, мо­нархи), тобто коли особа визнається лідером не завдяки визначним яко­стям, конституції, а завдяки традиційним нормам, спадковості, належно­сті до правлячої династії.

Раціонально-правовий (легальний) тип - грунтується на лідерах, яких обрано демократичним шляхом і які у випадку зловживання вла­дою несуть відповідальність перед своїми виборцями.

Харизматичне лідерство - засноване на вірі в талант лідера, особ­ливий «дар благодаті», визначні якості і здібності, месіанську роль в по­літичному процесі. XX ст. показало, що всі тоталітарні режими опира­лись на цей тип лідерства (Сталін, Гітлер, Мао-дзедун).

Сучасна політична наука намагається типологізувати політичних лідерів за їхніми професійними і соціальними рисами, груповими функ­ціями в контексті політичних ситуацій. За стилем політичної діяльності Г. Ласуел виділив такі типи лідерів: адміністраторів, агітаторів, теорети­ків.

Адміністратори - лідери, які здатні приймати політичні рішення, готові до компромісів.

Теоретики - схильні розробляти програми, проекти, але не бажа­ють займатися практичною політикою.

Агітатори - лідери, які здатні виступати перед публікою, завойо­вувати авторитет, лідери харазматичного типу.

Залежно від політичного режиму виділяють два типи:- авторитар­ний і демократичний.

Авторитарне лідерство передбачає одноособову політичну владу, монополізм у прийнятті політичних рішень, здійснення всебічного конт­ролю над політичними процесами. Авторитарне лідерство пройшло ряд етапів: тиранія, абсолютна монархія, диктаторство в тоталітарних і ав­торитарних режимах.

Демократичне лідерство формується в період античної демокра­тії і функціонує в сучасних демократіях. Демократичний лідер формує­ться в умовах конкурентної політичної боротьби, яка вимагає в нього високих професійних, інтелектуальних і моральних якостей, наявності фінансового потенціалу, авторитетної і мобільної команди.

Представник функціонального підходу до типології політичних лідерів М.Херман, виділяє чотири типи політичних лідерів: прапороно­сців, служителів, торговців, пожежників.

Прапороносців вирізняє власне бачення дійсності. Ідеал, задля здійснення якого вони здатні змінити політичну систему, повести за со­бою маси.

Служителі прагнуть бути виразниками інтересів своїх послідовни­ків, орієнтуються на їх думку, діють від їхнього імені.

Торговці вміло подають свої ідеї, плани, заставляють маси їх «купити» і включитись в процес їхнього здійснення.

Пожежники здатні швидко реагувати на найгостріші проблеми, які виникають в суспільстві. Проте в реальному житті ці типи не зустрічаю­ться в чистому вигляді, а поєднуються в різних варіантах.

По відношенню до влади лідерство поділяють на правляче та опозиційне. За ставленням лідера до пануючих в суспільстві системи цінностей і норм поведінки, на консерваторів, реформаторів, револю­ціонерів. За масштабами лідерства - загальнонаціональний, регіо­нальний, місцевий.

Аналізуючи існуючі в різних теоріях типи політичного лідерства, можна виділити основні риси, критерії оцінки лідера, які відрізняють його від інших політичних діячів. На думку сучасних дослідників це:

— наявність власної, зрозумілої для всіх політичної програми, яка відповідає інтересам більшості суспільства;

— особистісні якості (воля, освіта, культура, цілеспрямованість, наполегливість, глибокі звання);

Дані критерії дають змогу визначити основні функції політичного лідера:

1. Інтеграція суспільства, громадян, довкола спільних завдань, цін­ностей.

2. Пошук і прийняття оптимальних політичних рішень.

3. Захист мас від беззаконня, самоуправства бюрократії,підтримки громадського порядку.

4. Налагодження системи постійного зв'язку з масами.

5. Ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної ене­ргії, мобілізації мас на реалізацію політичних цілей.

6. Легітимізація суспільно-політичного устрою, що на думку полі­толога Ільїна, є однією з аксіом здійснення державної влади.