3.3.2. Основні напрями підходу до якості в Японії

З числа розвинутих країн з ринковою економікою розуміння всієї важливості проблеми якості на сучасному рівні відбулось спочатку в Японії.

В Японії наукова школа управління якістю була заснована американськими спеціалістами в галузі якості Дж.Джураном, і Е.Демінгом. В середині 50-х років Дж.Джуран склав прогноз темпів розвитку провідних країн світу, який став класичним в теорії управління якістю. В цьому прогнозі було сформульовано положення про те, що основні економічні показники діяльності підприємства знаходяться в пропорційній залежності від якості виробленої продукції. Якість продукції, в свою чергу, може бути оцінена витратами на неї. Проаналізувавши структуру витрат на якість підприємств провідних країн світу, Дж.Джуран прийшов до висновку, що до середини 70-х років Японія стане провідною державою світу за темпами економічного і науково-технічного розвитку. Таким чином, він попередив «економічне чудо» Японії. Це видно з рис.3.4. , який Дж.Джуран змоделював у своєму прогнозі.

В 70-ті роки продуктивність праці в промисловості Японії майже в 3 рази перевищила аналогічний показник в США. Саме за рахунок підвищення продуктивності праці був досягнутий значний приріст валового внутрішнього продукту Японії в 1973 – 1980 роках. На початку 80-х років середній вік промислового обладнання в Японії складав приблизно 10 років (в США – 16-17 років, в ФРГ – 12 років). При цьому, за оцінками американських експертів, японські заводи за ступенем новизни і досконалості обладнання випереджували середні заводи США 15 – 25 років. Усе це сприяло тому, що вже на початку 80-х років в основному за рахунок високої якості виробленої продукції японські компанії захопили 40% світового ринку копіювальної техніки, 20% американського ринку автомобілів, 90% американського ринку мотоциклів, 50-60% американського ринку радіотоварів, більше 50% американського ринку звукозаписувальної апаратури.

Японські підприємства значно випередили своїх конкурентів в США і Західній Європі в галузі продуктивності праці і якості продукції. Коефіцієнт використання виробничих можливостей в компанії “Toyota” був в 1,5 рази вище, ніж в компанії “Ford”. Кожен із вироблених в Японії і доставлених в США автомобілів середнього класу коштував приблизно на 7% дешевше, ніж аналогічна американська модель. Витрати на збирання кольорового телевізора в Японії були удвічі нижчими, ніж в США.

В той же час Японія зайняла лідируючі позиції в світі в галузі організації, фінансування і використання наукових досліджень і розробок.

За одностайними поглядами експертів, успіхи науково-технічного і економічного розвитку японської промисловості зумовлені використанням передових форм і методів управління. Керівники японських фірм пред’являють надто високі вимоги до своїх працівників до якості виробленої ними продукції. Японські виробники постачають продукцію, яка не лише відповідає існуючим вимогам, але і перевищує їх, надаючи новий рівень відповідним галузям промисловості. Як показав досвід, вироби, що не відповідають вимогам стандартів, обходяться дорожче під час виробництва, і споживачі не хочуть купувати їх навіть за зниженими цінами. Один з засновників руху за якість професор Каору Ішікава вказував, що не можливо заощаджувати на якості, оскільки, „якість сама є економією”.

Таким чином, фірми, що безперервно випускають високоякісну продукцію, постійно мають потрійну вигоду у вигляді:

• значно нижчих виробничих витрат;

• вищих чистих доходів;

• більших часток ринку.

Для японської системи характерною є постійна участь в діяльності, пов’язаній з управлінням якістю, всіх підрозділів і всіх працівників фірми. Усі працівники, від президента до робітника, зацікавлені в досягненні високих результатів. Всі вони навчаються методам управління та вмінню застосувати їх в практичній діяльності в гуртках якості, куди залучаються також субпідрядники, посередники та працівники дочірніх компаній. Японська концепція якості ґрунтується перш за все на виключенні самої можливості виникнення браку на всіх етапах виробництва, на широкому застосуванні статистичних методів контролю, пріоритеті профілактики дефектів над їх виправленням, а також на розробці загальнонаціональних програм з контролю якості.

Отже, основні напрями підходу до якості в Японії є такими:

• залучення в діяльність по забезпеченню якості виконавців, робітників в співробітництві з контролем якості на робочому місці;

• статистичні методи - доступні кожному японцю;

• впевненість кожного працівника, що якість – проблема кожного японця.

Була створена модель управління якістю в якій всебічний контроль якості являє собою єдиний процес забезпечення якістю всюди на підприємстві; цей процес здійснюється усім персоналом від президента до робітника.

Особливості японської системи управління якістю можна охарактеризувати декількома основними рисами:

• всеохоплююче управління якістю на рівні фірми, участь в ній всіх співробітників;

• підготовка і підвищення кваліфікації кадрів в галузі управління якістю;

• діяльність гуртків якості;

• інспектування і оцінка діяльності з управління якістю;

• використання статистичних методів;

• загальнонаціональна програма з контролю якості.

В Японії персонал багатьох підприємств має дуже високу кваліфікацію, робітники знають основи вищої математики, ряд інших дисциплін, що вивчаються в більшості країн світу тільки в вищих школах. Такий рівень компетенції разом з високою технічною дисципліною забезпечує найвищий рівень якості.