3.3. Досвід управління якістю в різних країнах світу

1. Американська стратегія щодо досягнення якості

У більшості країн світу зростає роль нецінової конкуренції, оскільки в ринкових умовах споживачі стають все більш вимогливими до якості товарів. З врахуванням національних та економічних особливостей різних держав, формувалися специфічні підходи до управління якістю продукції на мікро рівні. Найбільше відомими є американська комплексна система управління якістю (TQC) та японська (CWQC) – управління якістю в межах фірми.

Після Другої світової війни Сполучені Штати Америки домінували на світовому ринку з величезним відривом від інших країн світу. Однак, з середини 60-х років їх конкуренти, а в першу чергу Японія, стали постачати на ринок продукцію вищої якості. Це виявилось результатом того, що уся система управління в цій країні стратегічно переорієнтувалась в напрямку підвищення якості.

США є батьківщиною концепції управління і керівництва якістю, викладених в ідеях В.Шухарта, Е.Демінга, Дж.Джурана.

У США під час Другої світової війни військова промисловість значною мірою сприяла впровадженню стандартів і поліпшенню якості продукції. Значні інвестиції в забезпечення якості дали позитивні результати. Ця інформація набула поширення і стала приводом для впровадження в інших галузях промисловості.

Процесу перебудови мислення сприяли і великі збитки, пов’язані з використанням невідповідних виробничих методів і проведенням дорогих заходів щодо забезпечення якості.

Значний вклад у розвиток системи забезпечення якості внесло страхування. Збитки, що з’являлися в наслідок низької якості, змусили страхові компанії створити регулюючі нормативи, яких повинні були дотримуватися всі застраховані фірми.

Система якості, розроблена Е.Демінгом, яка не знайшла спочатку визнання на батьківщині, згодом лягла в основу теорії тотального управління якістю (TQМ), що набула значного поширення. Це особливо яскраво виявилося на прикладі автомобільної промисловості.

Наприкінці 70-х років на внутрішньому автомобільному ринку США масово стали з’являтися японські автомобілі, якість яких була краща за американську, а ціна нижча.

Отже, післявоєнний відрив США в галузі продуктивності був величезним. В той час, коли у більшості європейських країн виробничі потужності були зруйновані, в промисловості панував хаос, людські ресурси частково були знищені. Продуктивність праці складала лише 30-40% від рівня США, а в Японії – 14%. Американські продуктивні сили не лише не постраждали, навіть були освоєні нові технології, споживчий попит зріс у чотири рази. На підприємствах США було сконцентровано 80% світового виробництва автомобілів, 52% чавуну, більшість електропобутової техніки [ ].

Щорічні темпи зростання продуктивності праці складали 3,2%. При таких темпах зростання доходів населення подвоювалися кожні 20 років. Здавалося що роки стабільного розвитку будуть продовжуватись вічно.

Американці не звернули уваги на те, що за ці роки продуктивність праці в європейських країнах (ФРН і Франції) щорічно зростала на 5-6%, в той час, як у Японії – на 8-10%. За 20 років темпи росту в США знизилися з 3,2 у 1965 році до 0,8% у 1986 році.

У 70-80-х роках багато американських фірм спробували застосувати японську концепцію „гуртків якості”. Однак результати її виявились надто скромнішими, ніж у Японії. До 90-х років загальна кількість гуртків якості, які діяли в США, перевищувала 300 тис., їх адаптація до американських умов проявлялася по різному. В одних компаніях гуртки були дуже ефективними, в інших – не прижилися.

Незважаючи на те, що американська практика все-таки була деякою мірою корисною і повчальною, у цілому гуртки якості в США не змогли забезпечити вирішення проблем щодо підвищення ефективності управління підприємством в цілому. У той же час корисним виявилось те, що в результаті виник широкий рух в галузі управління якістю в масштабах усієї нації. Активну роль в цьому процесі відіграли Філіпп Кросбі, Джеймс Харінгтон та інші відомі американські вчені.

Для американської системи характерним є делегування всіх питань, пов’язаних із забезпеченням якості, певному адміністративному підрозділу, що спеціалізується на аналізі якості продукції і контролі. Всі ці функції забезпечуються спеціалістами даного підрозділу.

Відома американська компанія ІБМ використовуючи більшою частиною японський досвід, стала провадити починаючи з 80-х років політику 100%-го рівня якості. Відтоді в результаті цієї політики в 90-х роках контракти Міністерства оборони США на розробку і постачання суперкомп’ютерів незмінно надається саме компанії ІБМ.

Американська стратегія в досягненні якості за рядом напрямів стає універсальною. Компанії „Ейвон”, ”Дженерал моторз”, ”ІБМ”, ”Полароід” розробили єдині для них десять напрямів в галузі управління якістю:

• досягнення зацікавленості вищого керівництва;

• створення керівної ради з вдосконалення якості;

• залучення всього керівного складу;

• забезпечення колективної участі в підвищенні якості;

• забезпечення індивідуальної участі;

• створення груп вдосконалення систем, регулювання процесу;

• більш повне залучення постачальників в боротьбу за якість;

• заходи забезпечення якості функціонування систем управління;

• короткотермінові плани і довготермінова стратегія покращення роботи;

• створення системи визнання досягнень.

Заходи, що були задіяні в США, спрямовані на постійне підвищення якості продукції, не уповільнили вплинути на ліквідацію розриву в рівні якості між Японією і США, що підсилювало конкурентну боротьбу на світовому ринку, поступово перетворюваному на єдиний, глобальний ринок.