Сучасна економіка як господарська діяльність включає в себе різні галузі матеріального і нематеріального виробництва, і являє собою дуже складний організм, який постійно забезпечує життєдіяльність всього суспільства і кожної людини окремо.

Основні питання економіки.

Перше питання – що виробляти?

Друге питання – з яких засобів?

Третє питання – для кого виробляти?

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:

матеріальне;

нематеріальне.

Під суспільним виробництвом, економісти розуміють процес відтворення, який включає в себе чотири ланки (стадії):

створення матеріальних благ (послуг);

розподіл;

обмін;

споживання.

Форми:

• натуральне

• товарне (просте й капіталістичне). За простого товарну продукцію привласнює виробник, за капіталістичного – власник засобів виробництва.

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою, змінюючи водночас власну сутність.

Ця взаємодія людини з природою означає процес праці, який містить три основні складові: 1) праця людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.

Предмети праці — речовини природи, на які людина діє у процесі праці, піддаючи їх обробці. Предмети праці поділяються на:

1) дані самою природою;

2) ті, що підлягають попередній обробці.

Засоби праці — річ або сукупність речей, якими людина діє на предмети праці.

Людина у системі виробництва – це головний і вирішальний елемент продуктивних сил.

Виробництво – це процес взаємодії людини з природними речовинами з метою створення матеріальних благ для існування та розвитку суспільства.

Ресурси, які приймають участь в процесі виробництва товарів та послуг представляють собою фактори виробництва. До них відносяться:

1) природні (матеріально-сировинні)

2) праця (людські ресурси);

3) капітал (інвестиційні ресурси) у вигляді форм засобів виробництва;

4) інформаційні ресурси;

5) підприємництво.

Потре́ба — стан живого організму, людської особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому, що виражає необхідність у чомусь, залежність від об'єктивних умов життєдіяльності і є рушійною силою їхньої активності.

Види потреб:

Матеріальні.

Духовні.

Соціальні.

Базовий постулат економіки: Потреби безмежні, а ресурси обмежені.

Обмеженість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі.

Причинами обмеженості можуть бути природні (запаси копалин поступово вичерпуються) або виробничі (не всі сфери виробництва здатні забезпечити безмежні потреби людини).

Купуючи щось за гроші, ви одночасно втрачаєте якусь іншу можливість (позбавляючись альтернативи). Тим самим ви несете витрати втрачених можливостей, або альтернативні втрати. Альтернативними їх називають тому, що гроші на товари та послуги, які ви придбали, можна було б витратити на інші блага.

На рисунку наведені гіпотетичні дані про гармати та ячмінь, які можуть бути вироблені із обмежених ресурсів при певному рівні.

Крива виробничих можливостей

Якщо гіпотетична економіка відмовиться від виробництва гармат, то вона може виробити максимум 18 т ячменю з наявних у її розпорядженні ресурсів [точка А (0; 18)]. Якщо економіка не виробить ячменю, то в неї буде можливість побудувати 5 гармат (точка Е (5; 0)).

Виробничі можливості – це комбінації максимально можливих рівнів випуску різних товарів, які можна виробити за допомогою певної кількості ресурсів і за певного розвитку технологій.

1. Основними є фонди підприємства, які використовуються протягом тривалого періоду і поступово переносять свою вартість на вартість випущеної продукції. Цю перенесену частину вартості називають амортизацією.

Знос – втрата об’єктом основних засобів первинних властивостей в процесі експлуатації. Буває фізичний (частковий або повний) та моральний.

Статтею 145 Податкового кодексу передбачено п'ять основних методів нарахування амортизації основних засобів:

01 Прямолінійний метод амортизації.

02 Метод зменшення залишкової вартості.

03 Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

04 Кумулятивний метод амортизації.

05 Виробничий метод амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості застосовується згіднo з ПсБО 7 так: cума амортизації визначається як дoбуток залишкової вартості об'єкта нa початок звітного періоду тa норми амортизації за цей же період.

Приклад. Початкова вартість об’єкта ОЗ – 10 000 грн., амортизація щоквартальна (4 рази на рік), ставка амортизації 5% на квартал (табл.). Всього амортизація за рік складе 500+475+451,25+428,69 = 1854,94 грн. на рік.

Період амортизації	Сума, що амортизується	Амортизація 5%	Залишкова вартість
1	10000	500	9500
2	9500	475	9025
3	9025	451,25	8573,75
4	8573,75	428,69	8145,06

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Оборотні фонди поділяються на ряд груп:

1. Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства.

2. Незавершене виробництво (продукт, який ще недоопрацьований)

3. Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що будуть погашені в майбутньому).

Фонди обігу існують паралельно з оборотними фондами у сфері обігу і до них відносяться:

1. Готова продукція на складах підприємства.

2. Готова продукція, яка відвантажується або знаходиться в дорозі.

3. Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.

4. Грошові кошти у незавершених розрахунках.

5. Готівка в касі.

Витрати виробництва гірничої промисловості. Витрати виробництва — це витрати економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції.

Поняття собівартості вугілля та руди. Собівартість вугілля – це повна сума витрат, здійснених підприємством у зв’язку із добичею вугілля. Собівартість однієї й тієї ж продукції може мати різну величину у залежності від етапу виробництва, на якому її розраховують. Це технологічна, дільнична, виробнича, повна собівартість.

Під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Методи калькуляції:

• позамовна;

• попроцесна;

• проста.

У вугільній промисловості застосовується простий метод обліку витрат та калькулювання собівартості з елементами попроцесного методу.

Кошторис витрат на виробництво за первісними економічними елементами – це побудова обліку операційних витрат підприємства за економічними елементами.

Складання кошторису регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку "Витрати". Згідно з цим Національним стандартом бухгалтерського обліку в Україні передбачене таке групування витрат на виробництво:

— матеріальні витрати;

— оплата праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

— інші операційні витрати.

Отже, кошторис витрат складається на весь обсяг продукції (робіт, послуг), а калькуляція – на одиницю продукції.

Кошторис і калькуляція витрат на добичу вугільної продукції поєднані у єдиному документі – формі 10-П, який складає бухгалтерія підприємства.

Приклад дивимося у таблиці 1.1.

Табл. 1.1.-

Номенклатура статей витрат у калькуляції собівартості продукції

Ціна і її види. Ціна продукції – це сума, за яку продається одиниця цієї продукції. Залежно від порядку ціноутворення, рівня втручання держави і прав суб'єктів господарювання у встановленні цін виділяють такі види цін: вільні, фіксовані та регульовані ціни.

Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Він є частиною вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва.

Кількісне визначення прибутку - це різниця між загальним доходом (валовим виторгом) підприємства від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.

Бухгалтерський прибуток - це частина доходу фірми, який залишається від загального виторгу підприємства за вирахування явних, зовнішніх витрат виробництва. За такого підходу обраховуються лише явні (зовнішні) витрати виробництва і ігноруються неявні (внутрішні) витрати фірми.

Економічний прибуток - це загальний дохід підприємства за вирахування усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включно і з прихованими витратами). В західній економічній літературі економічний прибуток ще називають чистим прибутком.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток.

Балансовим прибутком називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.

Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком.

Сутність прибутку як економічної категорії розкривається через функції, які він виконує у господарський діяльності. Основні з них такі: облікова, розподільча, стимулювальна.

Облікова функція прибутку полягає в тому, що він необхідний елемент ціни товару. Отже, як і ціна, прибуток є засобом обліку суспільно необхідних витрат праці, що потрібні для забезпечення розширеного відтворення. Саме такий облік дає змогу визначити оцінку ефективності господарської діяльності підприємства. Тобто, прибуток є економічним показником оцінки господарської діяльності підприємницьких структур. Економічне значення прибутку полягає у тому, що він відображає кінцевий виробничо-фінансовий результат.

Розподільча функція прибутку полягає в тому, що через прибуток здійснюється регулювання розподілу ресурсів і доходів між суб'єктами господарської діяльності та галузями економіки.

Стимулювальна функція прибутку полягає в тому, що прибуток використовується як в інтересах суб'єктів підприємництва, так і в інтересах їхніх працівників. Прибуток одночасно є і кінцевим фінансовим результатом господарської діяльності підприємства, і основним елементом його фінансових ресурсів, які необхідні для забезпечення розширення виробництва, науково-технічного і соціального заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо. Саме прибуток спонукає підприємницькі структури впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, які призводять до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності.

Прибуток спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв'язків з державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.

Другим напрямом використання чистого прибутку є формування фонду нагромадження. Його створюють з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об'єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства.

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд споживання. Кошти цього фонду використовуються за двома напрямами:

1) на матеріальне заохочення працівників (додаткові виплати; оплата додаткових відпусток працівників, у тому числі жінок, які виховують дітей; тих, хто виходить на пенсію, матеріальну допомогу, соціально-побутові пільги, що мають індивідуальний характер, індексацію грошових доходів працівників);

2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об'єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).

Крім зазначених напрямів, у господарських товариствах і колективних підприємствах частину чистого прибутку спрямовують на виплату дивідендів.

Рентабельність продукції – економічна категорія, що характеризує ефективність реалізації продукції (товарів, робіт та послуг). Визначається як відношення чистого прибутку від реалізації до собівартості продукції у відсотках:

                          (1)

де Пр – прибуток від реалізації за певний період, грн.;

Ср – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Рентабельність гірничого підприємства показує економічну ефективність діяльності за певний період і знаходиться по формулі:

(2)

де Пч – чистий прибуток підприємства за рік, грн.

ОФ – середня величина основних фондів за рік, грн.

ОК – середня величина оборотного капіталу за рік, грн.

На зміну рівня прибутковості впливають дві групи факторів: