2.2. Порядок виконання досліджень

Лабораторна робота складається з підготовчої і експериментальної частин [5,6].

Підготовча частина полягає у перевірці правильності заповнення трубки індикаторним порошком і передбачає виконання таких операцій:

1. В один з кінців висушеної індикаторної трубки вставляють стержень, у протилежний кінець трубки вкладають тампон з гігроскопічної вати і доторканням штирка до торця стержня стискують вату. При цьому товщина тампону з вати не повинна перевищувати 2,5 мм.

2. Виймають стержень і через воронку з тонким кінцем засипають індикаторний порошок з ампули, розкритої перед самим дослідженням. Порошок насипають до країв у вільний кінець трубки. При цьому ампулу відразу закривають заглушкою з гумовою трубкою довжиною 25 мм. Постукуванням по стінці трубки досягається ущільнення порошку, після чого вкладають другий тампон з гігроскопічної вати і стержнем піджимають до порошку. Довжина ущільненого порошку в трубці повинна складати 68-70 мм.

3. Правильність заповнення трубки і ущільнення стовпчика порошку контролюється часом ходу штока від верхнього поглиблення в канавці штоку до нижнього. Для цього вибирають шток з позначенням необхідного обсягу прокачуваного повітря відповідно досліджуваній шкідливій речовині. Обсяг прокачуваного повітря визначають за табл. 3.1. Шток вставляють у направляючу втулку, відводять фіксатор і стискують сильфон доти, поки наконечник фіксатора не зайде у верхнє поглиблення штоку, фіксуючи сильфон у стиснутому стані.

4. Вводять підготовлену індикаторну трубку у гумову трубку повітрозаборного обладнання, фіксують час за секундоміром і одночасно натискують на головку штоку, відпускаючи фіксатор.

Якщо час ходу штока між поглибленнями менше вказаного на шкалі, то стовпчик порошку в трубці ущільнений недостатньо, і навпаки. В цьому випадку процес заповнення трубки повторюють, добиваючись збіжності отриманого часу прокачування повітря з вказаним на шкалі або у табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Характеристики парів (газів) основних речовин при дослідженні їх концентрацій

лінійно-колористичним методом

Досліджуваний газ(пара)	Колір фарби індикаторного порошку	Обсяг досліджуваного повітря, прокачуваного приладом, мл	Необхідна трива­лість руху штока приладу до фіксації, хвилин і секунд	Термін часу про­качування досліджуваного по­вітря, хвилин	ГДК.мг/м3 (ГОСТ12.1.005-88)
1	2	3	4	5	6
Хлор	Червоний	350/100	4' 45"-5'30’’/0'20"-0’20"	7/4	1
Оксиди азоту	Червоний	325/150	4'20"-5’30’’/1’20'’-2’10"	7/5	5
Сірководень	Коричневий	300/30	2’20’’ – 3’20’’ /миттєво	5/2	10
Сірчаний ангідрид	Білий	300/60	1’50’' –2’40" / миттєво	5/3	10
Аміак	Синій	250/30	2’20"-2’40’’ / миттєво	4/2	20
Бензол	Сіро-зелений	350/100	4’15’’-4’50’’ /0’20’’-0’23’’	7/4	5
Оксид вуглецю	Коричневий (кільце)	220/60	3’20’’-4’40’’/миттєво	8/5	20
Бензин	Ясно-коричневий	300/60	3’20’’-3’50’’/миттєво	7/4	100
Ацетон	Жовтий	300	3’0’’-4’00’’	7	200

Дані досліджень індикаторної трубки заносять у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Досліджуваний газ (пара)	Обсяг прокачуваного повітря, мл	Необхідний час прокачування повітря, хвилин	Фактичний час прокачування повітря, хвилин	Висновки
1	2	3	4	5

Експериментальна частина досліджень полягає у визначенні газу (пари) шкідливої речовини у повітрі і порівнянні її з ГДК [2].

1. В камеру (колбу) вводять піпеткою досліджувану шкідливу речовину (бензин, ацетон і т.п.).

2. Стискують штоком сильфон повітрозаборного обладнання, з’єднують підготовлену і випробувану індикаторну трубку з гумовою трубкою УГ-2 і вставляють її вільний кінець усередину камери (колби) з парами шкідливої речовини.

3. Відпустивши фіксатор і звільнивши пружину сильфона, прокачують забруднене повітря крізь індикаторну трубку. Після защемлення фіксатора у другому поглибленні штоку, кінець індикаторної трубки продовжують тримати у середовищі шкідливої речовини до вирівнювання тиску усередині і зовні сильфона (див. табл. 3.1), потім трубку звільняють і прикладають до шкали концентрацій.

4. За довжиною пофарбованого стовпчика індикаторного порошку визначають фактичну концентрацію газу (пари) шкідливої речовини у досліджуваному повітрі. За [2] або табл. 3.1 визначають його ГДК.

Результати експерименту заносять у табл. 3.3.

Таблиця 3.3 - Результати визначення забруднення повітря

шкідливими домішками

Досліджуваний газ (пара)	Обсяг прокачуваного повітря, мл	Повний час про­качування повітря, хвилин	Колір індикато­рного порошку	Концент-­ рація шкідливої речовини, мг/м3	ГДК шкідливої речовини мг/м3	Висновки
1	2	3	4	5	6	7

5. Якщо фактична концентрація досліджуваної речовини перевищує ГДК, підбирають відповідні заходи (див. додаток 1) для захисту від шкідливих парів (газів) [1,2,8].