Порошкові сплави
Сплави, отримані з металевого порошку шляхом пресування і спікання, називають порошковими, а спосіб їх утворення – порошковою металургією. Інколи такі сплави порівнюють з металокерамічними, оскільки вони надто вже схожі з керамічними виробами за технологією виготовлення.
Порошкова металургія дає змогу створювати матеріали з особливими властивостями, чого ніяк не вдається досягти іншими способами ( зокрема, пористі самозмащувальні підшипники), отримати сплави з таких несплавлюваних металів, як вольфрам та мідь, виготовляти багатокомпонентні суміші тощо. Вона дозволяє підвищити коефіцієнт використання металів до 0,7 – 0,9, збільшити продуктивність праці та зменшити собівартість деталі порівняно із звичайною технологією , незважаючи на більшу вартість металевих порошків.
Відповідно до призначення порошкові сплави ділять на антифрикційні, фрикційні, пористі, щільні, тугоплавкі, електротехнічні та тверді.
В антифрикційних сплавах пори займають до 20 - 30% об’єму. Часто в сплави вводять 1 -3% С, який заповнює пори і є твердим мастилом. Міцність фрикційних сплавів не дуже висока, тому тонкий шар сплаву з’єднується (здебільшого спікання під тиском) зі сталевою основою (диском, стрічкою). У пористих сплавах об’єм пор сягає 80% загального об’єму виробу.
Через високу вартість прес-форм та іншого обладнання виготовляти деталі машин і приладів методом порошкової металургії доцільно лише за умови масового виробництва.
Неорганічні матеріали
Неорганічним матеріалам належать такі властивості, як висока стійкість до нагріву, хімічна стійкість, непіддатність старінню, велика твердість, хороша спротивливість стискальним навантаженням. Проте вони мають підвищену крихкість, погано переносять різку зміну температур, слабко спротивляються розтягувальним та згинальним зусиллям та мають більшу щільність порівняно з органічними полімерними матеріалами.
Основою неорганічних матеріалів являються головним чином окиси та безкисневі з’єднання металів. Більшість неорганічних матеріалів містять різні з’єднання кремнію з іншими елементами, тому ці матеріали називаються силікатними.
Крім того, застосовують не тільки з’єднання кремнію, але і чисті окиси алюмінію, магнію, цирконію та ін., які мають більш цінні технічні властивості, ніж звичайні силікатні матеріали.
Неорганічні матеріали підрозділяють на неорганічне скло, склокристалічні матеріали – ситали та кераміку.
Всі ці матеріали мають широке застосування в машинобудуванні та інших галузях промисловості.
Методика та порядок виконання завдання
Домашнє завдання передбачає вивчення суті та властивостей неметалічних матеріалів, тому при виконанні першого питання треба описати хімічний склад заданого матеріалу, особливості його будови. Потім треба дати класифікацію матеріалу по всім можливим ознакам, описати його специфічні властивості та можливості застосування.
Друге питання передбачає вивчення технології виготовлення деталей із неметалевих матеріалів, тому треба описати технологічний процес заданого методу отримання деталі. При цьому треба описати обладнання та устаткування, яке застосовується в наведеному технологічному процесі, та його роботу. Обов’язково треба указати, де використовується заданий метод виготовлення деталей та його економічну ефективність.
Домашнє завдання повинно оформлятися на стандартних листах паперу з наданням креслень обладнання та устаткування, які виконуються олівцем. В кінці завдання наводиться використана література. Завдання здається викладачу в окремій папці не пізніше 20 травня поточного року.