Гумові матеріали
Гумою називається продукт спеціальної обробки (вулканізації) суміші каучуку і сірки з різними домішками.
Гума – пластмаса з рідкосітчастою структурою, в якої пов’язівним являється полімер, який знаходиться у високопластичному стані. У гумах пов’язівним являються каучуки природні або синтетичні. Каучуки мають високу пластичність, яка обумовлюється особливостями будови їх молекул. Чистий каучук повзе при кімнатній температурі і особливо при підвищеній, добре розчиняється в органічних розчинниках. Такий каучук не можна застосовувати в готових виробах. Для підвищення пружних та інших фізико-механічних властивостей в каучукові формують рідкосітчасту молекулярну структуру. Це здійснюється вулканізацією – шляхом введення у каучуки хімічних речовин – вулканізаторів, які утворюють поперечні хімічні зв’язки між ланками макромолекул каучуку. В залежності від кількості поперечних зв’язків отримають гуми різної твердості : м’які, середньої твердості, тверді.
Як технічний матеріал гума відрізняється від інших матеріалів високими еластичними властивостями, які зберігаються в широкому діапазоні температур.
В результаті сукупності технічних властивостей гумових матеріалів їх застосовують для амортизації і демпфування, ущільнювання і герметизації в умовах повітряних та рідинних середовищ, хімічного захисту деталей машин, у виробництві тари для зберігання мастил і пального, різних трубопроводів та ін. Номенклатура гумових виробів складає близько 40000 найменувань.
Матеріали для клеєння
Клеями називаються колоїдні розчини плівкоутворюючих полімерів, які здатні при затвердненні утворювати міцні плівки, які добре прилипають до різних матеріалів.
Клейові з’єднання в порівнянні з іншими видами нерознімних з’єднань ( заклепування, зварювання) мають ряд переваг: можливість з’єднання різних матеріалів (металів і сплавів, пластмас, скла, кераміки та ін.) як між собою, так і у різних сполученнях; стійкість до дії атмосфери та корозії клейового шву; герметичність з’єднання; можливість з’єднання тонких матеріалів; зниження вартості виробництва; економія маси і значне спрощення технології виготовлення виробів.
Недоліком клейових з’єднань являється відносно низька тривалість теплостійкості (до 350˚С), яка обумовлена органічною природою плівкоутворюючого; невисока міцність склеювання при нерівномірному відриві; часта необхідність проведення склеювання з підігрівом; схильність до старіння.
Лакофарбові матеріали
Лакофарбові матеріали належать до групи плівкоутворюючих. Після нанесення у рідкому стані на поверхні, що фарбуються, вони утворюють плівки. Плівки, які висохли, називаються покриттями.
Лакофарбові матеріали призначаються для захисту металів від корозії, а неметалічних матеріалів (деревини, пластмас та ін.) – від зволоження та загнивання. Вони придають поверхні спеціальні властивості (електроізоляційні, теплозахисні та інші), а виробам також декоративний зовнішній вигляд.
Захист виробів від впливу зовнішнього середовища лакофарбовими покриттями являється найбільш доступним і широко застосовується в машинобудуванні. За допомогою захисних покриттів строк експлуатації апаратури, обладнання, різних металевих конструкцій збільшується в декілька разів.
До лакофарбових матеріалів пред’являються наступні вимоги: висока адгезія до поверхонь, які захищаються; теплостійкість та хімічна стійкість; водонепроникність; світлостійкість; гладкість; твердість та еластичність плівки; хороші захисні властивості.
Компонентами лакофарбових матеріалів являються плівкоутворюючі речовини:
смоли – для збільшення адгезії, придання плівці твердості та блиску;
розчинники (скипидар, спирт, ацетон) і розбавителі (бензол) – для розчинення плівкоутворюючого та інших компонентів;
пластифікатори (дибутілфталат та ін.) – для збереження еластичності покриття, зниження його займання і поліпшення морозостійкості;
затверджувачі термореактивних плівкоутворюючих (аміни);
пігменти та фарбники – для придання визначеного кольору і захисних властивостей;
наповнювачі (тальк, каолін) – для збільшення в’язкості матеріалу і зниження блиску покриттів;
спеціальні домішки – для стабілізації властивостей.
По складу лакофарбові матеріали підрозділяються на лаки, емалі, грунти та шпакльовки.
По плівкоутворюючій речовині вони можуть бути смоляними, ефіроцелюлозними і такими, що містять мастило (бітумні, каніфольні).