3 Період середньовіччя та соціологічні погляди

Розпочавшись у V ст., епоха середньовіччя тривала три періоди: раннє середньовіччя (V-XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI - середина XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV - середина XVII ст.). Історичною межею стали розпад античного суспільства, падіння Західної Римської імперії, формування феодальних відносин, які, спричинивши суттєві соціально-політичні зміни, потребували відповідного теоретичного обґрунтування. Головним джерелом знань про світ, природу, людину, суспільні відносини стає релігія, суттєво потіснивши і навіть поставивши собі на службу науку.

Одним з найпомітніших тогочасних мислителів, які взяли на себе місію, був ідеолог католицизму, впливовий релігійний діяч, домініканський монах Фома Аквінський (1225-1274). Широко застосовуючи положення Арістотеля, він виводить ієрархію форм світу: від Бога - чистого розуму - до духовного світу і матеріального, де вищі форми дають життя нижчим. За таким же ієрархічним принципом будується й суспільство: піддані підкоряються царям і світській владі на основі законів, як природних і писаних, так людських і божественних. Людська воля має підкорятися волі Бога, порушення феодальних законів є тяжким гріхом. Виділяючи чотири види законів, Фома Аквінський вибудовує досконалу, на його погляд, систему світового порядку: народ - володар - законолюдський - закон природний - закон божественний - закон вічний.

4 Доба відродження

Синтезом спадщини двох джерел - античності і Середньовіччя - стала оригінальна культура, філософія, соціологія епохи Відродження. У культурі соціально-політичної думки античної цивілізації мислителі епохи Відродження черпали ідеї та концепції, які забезпечували подальший розвиток суспільства, прогрес. Тоді ж до суспільно-політичних, соціальних систем Платона, Аристотеля, Цицерона та інших філософів проявлявся особливий інтерес. Пояснюється це прагненням мислителів використовувати їх концепції держави і права, соціологічні, етнічні та етичні погляди з метою впровадження в практику, задоволення політичних та ідейних запитів Відродження.

В епоху Відродження в філософії та соціологічній думкі виділяється три етапи: гуманістичний (середина XIV - середина XV ст), що протиставляє середньовічний геоцентризм інтерес до людини та її відносин зі світом; неоплатоновський (середина XV - перша третина XVI в) пов'язаний з виникненням проблем буття; натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст), пов'язаний з прагненням застосовувати закони природи до пізнання соціальної дійсності, реальності в суспільстві. Великі гуманісти епохи Відродження Франческо Петрарка, Боккаччо, Пізано, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, ультра фон Гуттен, Сервантес, Томас Мор, Томазо Кампанелла і багато інших відмовляються визнати гріховну тілесну природу людини

У період Відродження співцем свободи людини, її гармонійного розвитку виступає Франческо Петрарка (1304 - 1374 рр.), філософ - мораліст, основоположник гуманізму Відродження. Його збірник з 366 віршів "Книжка пісень" - ліричний щоденник, зразок поетичного самовираження, перейнятого протиріччями між аскетичним середньовічним світовідчуттям і новим баченням світу. Захопившись античною культурою, ідеї якої широко сповідував у нових історичних обставинах, Франческо Петрарка у праці "Про засоби проти щасливої і нещасливої долі" освітив існування двох почав у людині -Добродетели і Долі. Людина неспроможна знайти щастя в багатстві, Видатний історик епохи Відродження і гуманізму Леонардо Бруні (справжнє ім'яАретино) (1370 - 1444 р), засновник гуманістичної історіографії, в працях "Данте", "ЖиттяПетраки", "ІсторіяФлоринтийского народу" і "Записки про події мого часу" шукає способи розкриття сутності історичних явищ і подій, визначення їхніх місця у розвитку людського суспільства, підкреслюючи, що творять історію, їхню взаємодію сприяє повного розкриття талантів кожної людини. оскільки багатство джерело зла, заздрості.

Однією з заслуг мислителів епохи Відродження є розчищення суспільно-політичної думки від теократичних теорій держави й права, схоластики тощо., підготовка грунту політико-правового світогляду. Вони вважали, що основукомплексно-правового світогляду становили положення про те, що божественне право замінюється людським, а держава заміняє у свідомості людей церква