3. Загальнонауковий рівень методології

Особливості ненаукового і наукового пізнання

Наука - сфера людської діяльності, результатом якої є нове знання про об'єктивно існуючі дійсності, яке відповідає критеріям відносної істинності, які вдосконалюються і конкретизуються в міру розвитку методів наукового пізнання. Історія розвитку науки дозволяє зробити висновок про те, що знання не може бути абсолютним. Наукові уявлення про різні явища постійно доповнюються, уточнюються, а іноді - в періоди «наукових революцій» - радикально перетворюються.

Поряд з науково обгрунтованими знаннями, кожна людина є носієм і ненаукових знань. Не будь-яке знання може бути визнано науковим чи науково обоснованним.

На які форми пізнання навколишнього світу спирається людина?

Людина (і людство) в пізнанні навколишнього світу спирається на різні форми пізнавальної діяльності. Умовно можна виділити чотири основних джерела знань, на які різною мірою спирається людина, орієнтуючись в навколишньому світі і пізнаючи його.

Буденне, наївне пізнання: отримується в повсякденних формах взаємодій з предметним світом та іншими людьми переважно індуктивним шляхом, часто спирається на одиничні, неузагальнені факти, одержувані в індивідуальному життєвому досвіді; основується на суб'єктивної статистиці збігів або на обмеженій кількості спостережуваних подій; знання неповні і не систематизовані, недостатньо рефлексивно і усвідомлені; знання некритично заімствуються на основі безпосередніх прагматичних або емоційно-ціннісних уподобань.

Релігійно-містичне пізнання, часто має гипотетико-дедуктивний характер, може будуватися на системі взаємопов'язаних постулатів і мати видимість достатньої обгрунтованості і систематизованості ; опирається на віру, апелює до віри; грунтується на відвертості - безпосередньої даності окремим «ізбранним» особистостям; принципово не підлягає емпіричної верифікації.

Емоційно-ціннісне пізнання: спирається на досвід емоційних переживань суб'єкта і емоціонально-оціночних відносин до навколишньої дійсності; результати суб'єктивні і не можуть бути зафіксовані однозначно, але можуть виражатися в об'єктивних творах мистецтва; передбачає багатозначність інтерпретацій подій і явищ з позицій емоціональних узагальнень і ціннісних відносин.

Наукове пізнання: спирається на ретельно організованні і сплановані методи отримання знань, предполагает постійну верифікацію отримуваних знань общечеловеческой практикою і експериментом. Мета наукового пізнання - опис, пояснення і передбачення подій і явищ у навколишньому світі на основі відкриваємих законів. Результати наукового пізнання можуть максимально однозначно транслюватися і при їх використанні забезпечують отримання однакових результатів різними людьми.

Які особливості характеризують світогляд «ідеального» вченого?

Загальнонауковий рівень методології спирається на ряд положень, які можуть бути сформульовані як общенаучние принципи «класичного» природничо-наукового дослідження.

• Мир реальний і об'єктивний. Події в світі відбуваються незалежно від нашого знання про них, незалежно від нашої присутності і спостереження (виключаючи деякі явища в мікросвіті: в області біології, соціології та психологіі).

• Простір, в якому відбуваються події, за своїми фундаментальними властивостям однорідно (изотропно): у будь-якій області простору явища, об'єкти і процеси підпорядковуються одним і тим же природним законам.

• Час безперервно і направлено від минулого в майбутнє. Події незворотні; слідства не можуть бути раніше причин.

• Явища в об'єктивному світі взаємопов'язані, підчиняються причинно-наслідковим зв'язкам і не можуть протікати абсолютно ізольовано один від одного.

• Закони (причинно-наслідкові зв'язки), яким підчиняются всі явища і події в світі, об'єктивні і пізнаваємі.

На зазначеній системі припущень стихійно або сознательно базується світогляд сучасних вчених, які виступають представниками природознавства.

Із зазначених світоглядних позицій випливають і вимоги до одержуваних в ході наукової діяльності знання. Науковий результат повинен бути інваріантним відносно простору, часу, типу об'єктів і типу субєктів дослідження.

В даний час вчені часто обговорюють проблему методологічної кризи в сучасному природнонаучном пізнанні. Це пов'язано з тим, що в науці відбуваються швидкі і глобальні зміни. Зростає кількість методів дослідження, які набувають все більш опосредствованний характер. Збільшується складність і кількість теорій і гіпотез, підтвердження яких стає все більш опосередкованим і непрямим. Дослідження ведуться в міждисциплінарних областях і охоплюють все більш віддалені від повсякденного життя явища (квантова механіка, космологія). Формулюються нові критеріі «науковості» у соціальних і гуманітарних областях по-пізнавальної діяльності . З кожним роком зростає кількість знаково-символічних засобів, в яких різними способами фіксуються результати наукового пізнання. Таким чином, сучасні наукові знання стають все менш однорідними з точки зору традиціних критеріїв «науковості».

Як диференціюються наукові знання?

Традиційно наукові області класифікують по ряду підстав, відповідно до яких здійснюється і диференціація наукових знань.

За відмінностей в об'єкті і предметі розмежовують:

• природничі науки, які вивчають природні (естественние) явища;

• гуманітарні та суспільні науки, які вивчають людину і суспільство;

• технічні науки, спрямовані на «конструювання» штучних об'єктів людської культури з природної речовини на основі відомих законів природи;

• точні науки, спрямовані на «конструювання» знаково-символічних засобів, а також правил їх преобразованія та використання, які забезпечують логічну і кількісну точність, а також виступають средствами моделювання в процесах фіксування результатів різноманітних досліджень.

Спираючись на знаково-символічній системі, розробленні в точних науках, вчені отримують можливість коротко, точно і відносно однозначно описувати, пояснювати і прогнозувати різні властивості і особливості явищ.

За загальним характером цілей наукові дослідження умовно ділять на: • Фундаментальні наукові дослідження спрямовані на глибоке пізнання реальності без урахування практичного еффекта від подальшого застосування знань, на аналіз нових природних явищ та пошук нових пояснень (тео¬рій).

• Прикладні наукові дослідження спрямовані на використання наявних наукових знань з метою побудови технічних об'єктів і вирішення різноманітних практичних проблем, що постають перед людством.

На які загальнонаукові методи пізнання явищ навколишнього світу можуть спиратися вчені у своїй діяльності?

виділяють два підходи в науковому пізнанні явищ:

• спрямованість пізнання на спостереження і опис унікальних, неповторних подій і явищ, а також на реєстрацію їх особливостей.

Це идеографический підхід, на який спираються, наприклад, історіографічні науковці. Такий підхід може використовуватися і в психології для опису унікальних явищ або результатів неповторних клінічних спостережень ;

• спрямованість пізнання на узагальнення і пошук закономірностей, яким підкоряється безліч подій іявленій в світі. Це номотетіческій подход, що найбільш характерний для природничих наук (наприклад, сучасна фізика).

При реалізації номотетического підходу в ісследованії явищ корисно розрізняти ряд загальнонаукових логіко-гносеологічних методів наукового пізнання.

Індуктивний метод природно-наукового пізнання був розроблений і сформульований Ф. Беконом. Суть методу - послідовне максимально широке отримання досвідчених даних з їх подальшим узагальненням. Цей метод отримання наукових знань дозволяє зафіксувати і описати результати спостережень, вимірів, експериментів, але не позволяє вказати внутрішні, приховані від безпосереднього спостереження причини подій і явищ.

З того моменту, коли вчені в певній галузі знань починають ставити питання, спрямовані на пояснення спостережуваних подій і явищ, потрібно інший метод пізнання - гипотетико-дедуктивное пізнання.

Гіпотетико-дедуктивний метод природно-научногопознанія і його ефективність були продемонстровані науковому співтовариству Галілео Галілеєм і Ісааком Ньюто¬ном. Метод спирається на ряд процедур: а) висування гіпотез (і побудова моделей), що дозволяють пояснювати і прогнозувати спостережувані події та явища; б) планування і проведення експериментальних досліджень, що дозволяють перевіряти прогнози, які випливають з сформульованих гіпотез; в) інтерпретація отриманних даних, на основі яких робиться висновок про підтвердженні або спростуванні гіпотез. Підтвердженні гіпотези набувають статусу наукових теорій.

В точних науках (математика, геометрія, логіка) використовується аксіоматичний метод пізнання, який заснований на умоглядному конструюванні (постулювало) символічних об'єктів з наступним приписуванням їм визначенних властивостей і на розробці правил їх перетворення.

У сучасних дослідженнях вчені можуть тією чи іншою мірою спиратися на всі методи отримання наукового знання, використання яких залежить від поставлених задач. В даний час вчених згуртовує в наукове сообщество не тільки проходження будь-якої теорії або ідеї, а й прихильність єдиній системі методів отримання нового знання. При цьому потрібне:

• чітко фіксувати мета, предмет, об'єкт та результати дослідження;

• чітко фіксувати засоби дослідження: методологію, теорії, гіпотези, методи, методики;

• орієнтуватися на потенційну воспроизводимость отриманних іншими дослідниками результатів при організацїі досліджень в аналогічних умовах або при створенні певних експериментальних ситуацій.