Тема 4. Найтиповіші науковаі тексти.

4. 1. Поняття про текст.

4. 2. Тези.

4. 3. Конспект.

4.4. Анотація

4. 5. Реферат.

4. 6. Загальні відомості про курсову, дипломну та магістерську роботи.

4. 7. Правила опису використаної літератури.

4. 8. Стаття.

4. 9. Рецензія.

4.1. Поняття про текст

Термін «текст» у сучасному мовознавстві є багатозначне слово. Воно позначає: 1) реально висловлене (написане) речення або сукупність речень: 2) уся сукупність актів мовлення, створених колективом носіїв цієї мови; 3) текст – водночас і процес вирішення екстралінгвістичних завдань мовними засобами, і продукт цього вирішення; 4) текст – об’єднана смисловим зв’язком послідовність одиниць: висловів, абзаців, розділів тощо.

«Текст (від лат - зв’язок, поєднання, тканина) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формотворчо-граматиними зв’язками, а в загально композиційному, дискантному плані – спільною темою і сюжетною заданістю» (Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000, С. 627).

За формою реалізації текст поділяються на усні та писемні. Як усними, так і писемними можуть бути публіцистичні, наукові та інформаційні тексти. Інші тексти можуть бути лише в одній формі:

в усній – розповіді, фольклорні твори, судові промови тощо;

у письмовій – епістолярні твори, твори художньої літератури, офіційні документи: резолюції, накази, протоколи, характеристики, акти, телеграми.

Наукове знання може бути виражене в різних видах текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової проблеми серед фахівців); письмових (доповідь, дисертація, стаття, монографія тощо)

У тексті є: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних наукових

1. Визначення поняття «текст», вимоги до тексту.

Текст – це основний реквізит документа, який має чітко й переконливо викладати причину та мету його написання, відображати справжній стан речей.

Термін текст – латинського походження і перекладається як «тканина, сплетіння, з’єднання». У мовознавстві існує кілька пояснень цього поняття. Але більшість вчених вважає, що текст – це мовний витвір, який складається із сукупності речень, послідовно об’єднаних змістом, темою, засобами зв’язку і побудований за правилами певної мовної системи.

У сучасному діловодстві сформувалися такі загальні вимоги до тексту: – достовірність та об’єктивність інформації;

– повнота й точність;

– стислість та переконливість.

Достовірним вважається текст документа тоді, коли викладені в ньому акти відображають реальний стан речей.

Об’єктивність змісту документа проявляється у формах вираження в ньому громадських інтересів, які відповідають нормам чинного законодавства.

Службові папери оформляються переважно від юридичної особи (установи або її структурного підрозділу), тому особистий момент в оцінці фактів, подій не повинен бути . Повна об’єктивність досягається високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі інформації.

Повним називають такий текст документа, зміст якого вичерпують всі обставини справи.

Точність опису і якість викладу – це дві пов’язані між собою вимогами тексту. Точність мовлення може бути за умови знання предмета мовлення, точного добору потрібних сів, правильного користування термінами, синонімами, омонімами, невживанням вузьковідомчої лексики.

Переконливість викладу інформації в тексті забезпечується обґрунтуванням висловленої в документах думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних. Переконливим вважається текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, що викладені в документі.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори.

Текст – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить послідовність висловлень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі й часі.

Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту – це його смисл. План вираження – мовне оформлення.

Основні ознаки тексту:

• зв’язність,

• цілісність – смислова цілісність полягає в єдності теми тексту, а структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, прислівники, дієслова одного часу тощо; комунікативна цілісність – смислове і граматичне підпорядкування кожного наступного речення попередньому, від відомого до нового.

• членованість – рос. лінгвіст І. Гальперін розрізняв два види членування тексту: об’ємно-прагматичне (найбільша структурна одиниця тексту – том, книга, далі – частина, глава, главка, абзац, висловлювання) і контекстно-варіативне (мовлення автора, чуже мовлення, невласне пряма мова);

• лінійність,

• інформативність,

• структурно-смислова завершеність.

Зв’язність – є три пласти показників зв’язності:

• сегментні

• лексичні (повтор, синоніми, антоніми, однокореневі слова)

• морфологічні (сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, ступені порівняння);

• синтаксичні (порядок слів, порядок зчеплення частин, послідовність)

• стилістичні (синтаксичний паралелізм, еліпс, градація, питальні речення тощо)

  • суперсегментні (інтонація, паузи, наголос)

  • ситуативні (ситуації, асоціації)

Виокремлюють такі типи зв’язності:

• логічну зв’язність: наявна у причиново-наслідкових відношеннях між елементами тексту, при аналізі й синтезі його частин, розгортанні індукції (від окремого до загального) і дедукції (від загального до окремого) тексту;

• асоціативну зв’язність: основні теми, ключові слова, метафоричні тропи, синтаксичний паралелізм тощо;

• образну зв’язність: забезпечується системою образів (позитивних, негативних, головних, другорядних) та наскрізними образами-символами; основними мовними засобами є тропи і фігури;

• композиційно-структурну зв’язність: виявляється в будові тексту, диспозиції його частин, залежності композиційних елементів, несуперечливості змісту логічних і граматичних зв’язків та реалізується різнорівневим мовними одиницями. Спеціалізованим засобами вираження є сполучники, повторювальні іменники, особові і вказівні займенники, деякі прислівники, вставні конструкції, що показують, як розгортається зміст тексту, як пов’язані його частини. Наприклад, модально-логічна особливість офіційно-ділового стилю зумовлює використання таких прислівників, як щоденно, дотепер, тому, звідки, доти, досі, а також вставних слів і конструкцій типу наприклад, на нашу думку, по-перше, по-друге, з одного боку, оте, нарешті, підкреслюємо, за даними, дозвольте, як відомо та ін.;

• стилістична зв’язність – полягає в однорідності та гармонійності його стилістичної системи та у відповідності її стильових параметрів певному стилю, підстилю, жанровому різновиду;

• ритмоутворювальна зв’язність – ґрунтується на повторюваності образів, тем, на рівномірному чергуванні спів мірних елементів, паралелізмі конструкцій, на вживанні речень з однаковими рядами тощо. Цей тип зв’язності наявний у поечтиних і прозових художніх творах.

Між частинами тексту розрізняють:

• лінійний (ланцюговий) зв’язок – коли частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною. Цей зв’язок реалізується за моделлю “дане – нове”, а в наступному реченні “нове” стає даним” і йому знову приписується нова ознака.

• паралельний зв’язок (за структурною співвіднесеністю); паралельні зв’язки за своєю природою призначені для описів і розповідей. Характерними ознаками речень з паралельними зв’язками є синтаксичний паралелізм структури і єдність видо-часових форм присудків.

• приєднувальний зв’язок виявляється в тому, що частина висловлювання у вигляді окремої додаткової інформації приєднується до основного повідомлення. За допомогою цого зв’язку імітується жива розмовна мова з її розкутістю, невимушеністю.

Цілісність тексту полягає в єдності кількох видів цілісностей:

Змістової (єдність ідеї, теми, змісту);

Комунікативної (єдність)