- •Тема 1. Українська літературна мова План
- •1. Мова та мовлення в житті людини
- •2. Функції мови
- •5. Поняття мовна норма
- •Види мовних норм.
- •Тема 2. Орфографічні мовні норми. План
- •2. 1. Правила вживання апострофа
- •2.2. Правила вживання м’якого знака
- •2. 3. Правила написання найуживаніших префіксів
- •4. Подвоєння та подовження приголосних.
- •5. Чергування приголосних при слово- та формотворенні
- •6. Спрощення в групах приголосних
- •2. 7. Правопис слів іншомовного походження
- •8. Праивла вживання великої літери
- •Тема 3. Стилі сучасної української мови Характеристика офіційно-ділового та наукового стилю План
- •3. 1. Визначення поняття «стиль мови»
- •3. 2. Стилі сучасної української мови
- •3. 3. Найважливіші риси офіційно-ділового стилю
- •3. 4. Типові помилки в офіційно-діловому стилі
- •3. 4. Найважливіші риси наукового стилю
- •Тема 4. Найтиповіші науковаі тексти.
- •4.1. Поняття про текст
- •1. Визначення поняття «текст», вимоги до тексту.
- •4.2. Тези
- •4. 3. Конспект
- •4.4. Анотація
- •4.5. Реферат
- •6. Загальні відомості про курсову, дипломну та магістерську роботи
- •7. Правила опису використаної літератури. Дописати
- •4. 8. Стаття
- •9. Рецензія
- •Тема 5. Українська мова в аспекті культури мовлення. Культура усного фахового мовлення. План
- •5. 1. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •5. 4. Орфоепічні норми усного професійного мовлення
- •Акцентуаційні норми усного професійного мовлення
- •5.6. Засоби милозвучності української мови.
- •Тема 6. Види, форми та жанри усного фахового мовлення. Риторичні основи професійної комунікації.
- •6. 2. Форми (монолог, діалог, полілог) та жанри (доповідь, промова, виступ, повідомлення, ділова бесіда, телефонна розмова) усного фахового мовлення
- •Послідовності дій при підготовці промови.
- •Основні етапи підготовки тексту промови
- •Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам.
- •Структрура промови
- •Тема 7. Етикет усної та писемної форм мовлення
- •7. 1. Зміст поняття «етикет». Мовленнєвий етикет.
- •7. 2. Норми етикету при усному професійному мовленні.
- •7. 3. Етикет писемної форми мовлення
4.2. Тези
Часто прочитаний матеріал доводиться записувати у формі плану, тез, окремих виписок, конспекту. Такі записи допомагають упорядкувати думки, виділити головне в тексті і таким чином краще його запам’ятати.
Найпростішою формою записів є план, пункти якого найчастіше формулюються простими реченнями. План допомагає уявити будову тексту, визначити його основні теми, а тези – розкривають суть всієї інформації тексту. Тези відрізняються від повного тектсу відсутністю деталей, пояснень, інформації.
Тези ( від лат. thesis – положення, твердження) – коротко сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді тощо, що висвітлюють суть повідомлюваного.
Тези можуть бути складені у вигляді:
цитат (авторських висловлювань із тексту);
формулювань основних положень статті чи монографії власними словами.
Як складати тези статті:
1. Попередньо перегляньте статтю, продумайте мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до її опрацювання.
2. Уважно прочитайте статтю, визначте її основну думку.
3. Поділіть статтю на смислові частини, визначте всі мікротеми.
4. Сформулюйте пункти плану, логічно пов’яжіть їх між собою.
5. Сприймаючи текстову інформацію, намагайтесь чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас як читача.
6. Вибирайте для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, запишіть їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності
7. Керуйтесь найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускайте перекручень змісту.
4. 3. Конспект
Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Виокремлюють конспекти почутого і конспекти прочитаного.
Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів У конспекті слухач має можливість записати почуте, висловити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Скорочувати доцільно часто вживані терміни, слова, але так, щоб їх можна було потім прочитати.
Конспект прочитаного складати легше – читач не обмежений у часі й може кілька разів прочитати незрозуміле.
Читаючи працю, слід вирізняти в ній головне, а також те, що варто процитувати. Виокремлюють такі прийоми конспектування:
– вільні – думки автора передаються своїми словами;
– текстуальні – текст записують у вигляді цитат;
– змішані – вільний виклад поєднано з цитуванням.
Рекомендації щодо ведення конспекту:
Конспект слід вести в окремому зошиті;
У конспекті прочитаного слід записати паспортні дані книжки, над якою працюєте (бібліографічний опис книжки: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, у якому книга видана, видавництво, рік видання, кількість сторінок);
Бажано скласти план конспекту;
Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше;
Для стислого запису думок варто користуватися: 1) скороченням окремих слів (часто вживаних термінів): ін-т, вид-во; ф-т, у т. ч. тощо; 2) умовними позначеннями, символами, математичними знаками;
Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано цитуючи, не допускайте неточностей у передачі авторського тексту (якщо є виділення, курсив – усе це потрібно позначити відповідними підкресленнями: напівжирний шрифт – прямою лінією, курсив – хвилястою, розрядку – пунктиром;
Система конспектування має відповідати одній із найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.
Слід використовувати мовні засоби, що виражають хід думок автора та логіку викладу:
Книга присвячена темі (проблемі питанню…).
У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється…).
Книга складається з… .
У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання… .
Автор доходить висновку…
Із сказаного випливає…
На закінчення робить висновок…
Оцінку з боку читача (слухача) можна записати за допомогою слів: автор слушно зауважує; переконливо доводить; поділяє точку зору; слід визнати помилковість тощо.
