1.2. Класифікація природних вод та їх домішок

Природну воду класифікують за рядом ознак, найпростіші з них: вміст солей, загальна мінералізація:

прісна вода – до 1 мг/л;

солонувата – 1-10 мг/л;

солона – більше 10 мг/л.

Інша класифікація – за переважаючим у воді аніоном:

• гідрокарбонатний клас (НСО₃^-);

• сульфатний клас (SO₄^2-);

• хлоридний клас (Cl^-);

За переважаючим катіоном води поділяються на 3 групи:

• кальцієву (Са²⁺);

• магнієву (Mg²⁺);

• натрієву (Na⁺).

Домішки природних вод за ступенем дисперсності (крупності) поділяють на групи: істинно-розчинні (іонно- або молекулярно-дисперсні), колоїдно - дисперсні (від 1 до 100 нм), грубодисперсні (більше 100 нм ). Грубодисперсні домішки називаються зависями або завислими речовинами.

Якість води природних джерел визначається наявністю в ній речовин неорганічного та органічного походження, а також мікроорганізмів і характеризується різними фізичними, хімічними, біологічними і бактеріологічними показниками.

До фізичних показників відносяться: каламутність, прозорість, кольоровість, t⁰, запах, смак і електропровідність.

Хімічні показники: сухий залишок, рН, окиснюваність, лужність, вміст газів, сполуки азоту (NH₄⁺, NO₂^-, NO₃^-), Cl^-, SO₄^2-, Fe, Mn, Ca, Mg та інші.

Бактеріологічні показники характеризують загальну бактеріальну забрудненість води, а також вміст в ній бактерій кишкової палички (бактерій coli).

Біологічні показники визначаються наявністю водних організмів, що знаходяться у завислому стані у товщі води (планктон), або розміщуються в природному шарі (бентос).

Вибір і оцінка якості джерел централізованого водопостачання здійснюється у відповідності з вимогами Держстандарту 17.1.3013-77 «Правила вибору і оцінка якості джерел централізованого господарсько-питного водопостачання».

До нормативної бази оцінювання якості води входять загальні вимоги до якості і складу води та значення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) речовин у воді водних об’єктів.

Загальні вимоги визначають допустимі склад і властивості води, які оцінюють найважливішими фізичними, узагальненими хімічними й бак­теріологічними показниками. Вони можуть задаватися у вигляді конкрет­ної величини, зміни величини показника в результаті дії зовнішніх фак­торів або у вигляді якісної характеристики показника.

Установлено два види нормативів. Санітарно-гігієнічні нормати­ви якості води (для потреб населення) — науково обґрунтовані вели­чини концентрації забруднювальних речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають пря­мо або опосередковано на життя та здоров'я населення. Рибогоспо­дарські нормативи якості води — це науково обґрунтовані величини концентрації забруднювальних речовин та показники якості води (за­гальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не впливають на збе­реження і відтворення промислово цінних видів риб.

ГДК — максимальний вміст речовини у воді, який не знижує праце­здатності й самопочуття людини, не шкодить її здоров'ю у разі постій­ного контакту та не зумовлює небажаних (негативних) наслідків у на­щадків. Якщо концентрація будь-якої речовини у воді перевищує ГДК, то вода вважається непридатною для певного виду водокористування. ГДК наведені у Санітарних правилах і нормах, ДСанПіН № 136/1940 та в Узагальненому переліку ГДК шкідливих речовин для води рибо­господарських водойм.

Нормативи складу і властивостей води (ГДК та ГДЗ) водних об'єктів встановлені залежно від виду водокористування, яке може бути господарсько-питним (ГП), коли ВО - джерело господарсько-питного водопостачання, комунально-побутовим (КП), якщо ВО використовується для купання, заняття водними видами спорту, відпочинку населення, рибогосподарським (РГ), в разі використання ВО для промислового добування риби та інших об'єктів водного промислу або для відтворення їх запасів. Водні об’єкти рибогосподарського призначення поділяють на вищу, першу і другу категорії. Різні ділянки одного водного об’єкта можуть належати до різних категорій водокористування.

За характером негативної дії всі речовини поділяють на групи, причо­му кожна група поєднує речовини однакової ознаки дії, які називають ознаками шкідливості. Одна й та сама речовина за різних концентрацій може виявляти різні ознаки шкідливості. Ознака шкідливості, яка вияв­ляється за найменшої концентрації речовини, називають лімітуючою озна­кою шкідливості (ЛОШ). У водних об'єктах комунально-побутового і господарсько-питного водокористування розрізняють три види ЛОШ - органолептичний, загальносанітарний і санітарно-токсикологічний. У вод­них об'єктах рибогосподарського водокористування крім названих виді­ляють ще два види ЛОШ — токсикологічний і рибогосподарський.

Під час оцінювання якості води у водоймах комунально-побутового і господарсько-питного водокористування враховують також клас не­безпечності речовини. Його визначають залежно від токсичності, кумулятивності, мутагенності і ЛОШ речовини. Згідно з ГОСТ 12.1.007 — 76 розрізняють чотири класи небезпечності речовин (табл. 1.7).