Дослід 6. Визначення каламутності води.
Каламутність поверхневих вод спричиняють складові частини ґрунтів та гірських порід, що утворюють русла річок, а також тверді частинки, які змиваються дощовими водами тощо. Величина каламутності залежить від характеру живлення водойми, властивостей берегових порід, кліматичних і погодних умов.
В ґрунтових водах каламутність спричинена головним чином нерозчинними мінеральними речовинами.
Вода, оброблена методом коагуляції, іноді буває каламутною через надлишок введеного коагулянту. Іноді підвищення каламутності буває викликане виділенням твердих частинок різноманітних речовин, наприклад, деяких карбонатів (за рахунок зменшення концентрації вільної карбонової кислоти), гідроксиду феруму(Ш) (за рахунок окислення киснем солей Ферума(II)) та ін.
Каламутність питної води не повинна перевищувати 1,5 мг/л (у повінь - до 2 мг/л)[4].
Поверхневі
води поділяють по каламутності на
малокаламутні (
50мг/л),
середньої каламутності (50–250 мг/л), каламутні (250–1500) мг/л і дуже каламутні (> 1500 мг/л).
Якщо вміст завислих у воді речовин менше 3 мг/л, то визначати прозорість її досить важко, через необхідність проводити вимірювання у дуже високих циліндрах. У таких випадках визначають каламутність води (поняття протилежне прозорості), яка посередньо характеризує вміст завислих речовин. Для чого порівнюють досліджувану воду з еталоном за однакового освітлення.
Принцип визначення:
Каламутність досліджуваної води визначають візуальним порівнянням або фотометричним методом, порівнюючи світлопропускання проби з світлопропусканням стандартного розчину SiO2 (або каоліну).
Каламутність води слід визначати в день відбору проби.
Хід визначення (фотометричне визначення):
В кювету наливають збовтану пробу води і вимірюють оптичну густину на фотоелектроколориметрі з червоним світлофільтром. Каламутність води в мг/л оцінюють за калібрувальним графіком, який будують визначаючи оптичну густину стандартних суспензій, котрі містять різні концентрації SiO2 або каоліну ( 1, 2, 4,… мг/л). Графік будують в координатах оптична густина – концентрація SiO2 (мг/л).
Дослід 7. Визначення вмісту завислих речовин.
Завислі речовини. Для характеристики вмісту твердих домішок у природних і стічних водах використовують інший показник – концентрація завислих речовин. Під завислими речовинами розуміють кількість забруднень, які затримуються на фільтрі під час фільтрації проби.
Вибір методу визначення завислих речовин залежить від їх концентрації у воді. Якщо вміст завислих речовин не перевищує 100 мг/л застосовують фотометричний метод або гравіметричний з мембранними фільтрами, а якщо завислих у воді речовин більше 100 мг/л – гравіметричний метод з паперовими фільтрами.
Принцип визначення фотометричним методом ґрунтується на порівнянні досліджуваної води із стандартним розчином, концентрація завислих речовин в якому відома. Стандартні розчини готують з осаду, виділеного з досліджуваної води.
Під час визначення гравіметричним методом, завислі речовини, що містились у виміряному об'ємі води, відокремлюють фільтруванням і визначають їх масу після висушування при 105°С.
Хід визначення (гравіметричний метод):
Паперові фільтри висушують близько 1 години при 105°С до постійної маси і зважують у бюксі. Пробу води збовтують, відмірюють певний об'єм і фільтрують через підготовлений фільтр. Осад на фільтрі промивають невеликою кількістю дистильованої води і переносять фільтр з осадом у бюкс. Бюкси з фільтрами висушують до постійної маси при 105°С і зважують.
Об'єм проби, яку беруть для дослідження, коливається від 1,5-2 до 0,1 л при зміні концентрації завислих речовин від 10 до 500 мг/л.
Обчислення результатів вимірювання:
Вміст завислих речовин розраховують за формулою
Сзр = (m2 – m1)· 1000/V,
де Сзр – концентрація завислих речовин, мг/л; m2 – маса бюкса з фільтром і осадом після висушування, мг, m1 – маса бюкса з висушеним паперовим фільтром, мг, V – об'єм проби води, мл.
Результати всіх вимірювань, що проводились під час лабораторної роботи заносять у таблицю (табл.2.3).
Таблиця 2.3