III. Основні учбові цілі

В результаті вивчення теми студент повинен теоретично знати:

• місце сімейної медицини в загальній структурі охорони здоров'я;

• принципи сімейного обслуговування населення, організації роботи сімейного лікаря;

• компетенції сімейного лікаря;

• основні принципи організації ПМСД на засадах сімейної медицини;

• основні моделі ПМСД, рівні надання первинної допомоги населенню;

• перелік необхідної облікової медичної документації закладів сімейної медицини;

• показники роботи сімейного лікаря;

• значення сучасних комп’ютерних технологій у практиці сімейного лікаря;

• основи інформаційного забезпечення амбулаторії сімейного лікаря.

практично вміти:

• використовувати основи законодавства України про охорону здоров’я та нормативні документи, які регламентують діяльність органів та закладів охорони здоров’я;

• застосовувати правові, економічні аспекти діяльності сімейного лікаря;

• розраховувати і оцінювати основні показники здоров’я населення;

• проводити спілкування з пацієнтом та членами його родини, збирати сімейний анамнез;

• заповнювати облікову документацію сімейного лікаря та проводити оцінку якості медичної допомоги.

IV. План та організаційна структура заняття – див. додаток 1.

V. Граф логічної структури заняття - див. додаток 2.

Vі.Матеріали для самопідготовки

1. Питання, що підлягають самостійному вивченню.

• Принципи організації існуючої системи ПМСД та її недоліки.

• Основні принципи та переваги нової моделі ПМСД.

• Доцільність переходу від дільнично-територіального надання медичної допомоги до сімейної медицини.

• Принципи сімейного обслуговування населення - безперервність надання медичної допомоги.

• Основна облікова медична документація в закладах первинного рівня.

• Основні функції та зміст роботи сімейного лікаря.

• Особливості роботи сімейного лікаря.

• Особливості спілкування сімейного лікаря з пацієнтом та його родиною.

• Психогенні, деонтологічні аспекти діяльності сімейного лікаря.

• Вирішення медико-соціальних проблем родини.

• Основи інформаційного забезпечення амбулаторії сімейного лікаря, застосування телемедицини.

2. Зміст теми заняття.

Сімейну лікувальну практику необхідно розглядати, як таку, яка забезпечує тривалу опіку за здоров'ям громадянина і всіх членів його сім'ї незалежно від характеру хвороби, стану органів і систем організму у всі періоди життя людини.

Значення первинної медико-санітарної допомоги було визначено в Алма-Атинській декларації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) у 1978 р. Алма-Атинська декларація ініціювала проведення реформ в галузі охорони здоров'я з пріоритетним розвитком первинної медико-санітарної допомоги у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні.

Процес впровадження сімейної медицини в Україні тривалий і непростий почався з експерименту у Львівській області ще у 1987 році, коли у місті Дрогобичі було відкрито першу амбулаторію загальної практики-сімейної медицини. А з 1995 року розпочато підготовку сімейних лікарів за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України.

Стратегічні напрямки впровадження сімейної медицини визначені в Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, що затверджена 7 грудня 2000 року № 1313/2000, як шлях перспективних системних змін в галузі.

На сьогодні для підвищення доступності надання медичної допомоги населенню необхідно:

– чітке структурне розмежування первинного, вторинного і третинного рівнів медичної допомоги, шляхом створення центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, госпітальних округів, високоспеціалізованих центрів, університетських клінік та їх ресурсного забезпечення;

– подальший розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги.

У 2006 р. була затверджена "Концепція Державної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2010 року" № 421-н, в якій схвалено формування національної моделі ПМСД на засадах сімейної медицини, її нормативно-правове, кадрове, науково-методичне, організаційне та матеріально-технічне забезпечення, забезпечення керованості, інформаційної підтримки і супроводу реформ.

Сучасною законодавчою базою визначено, що первинна медична допомога – медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики-сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров'я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги пацієнтові є лікар загальної практики - сімейний лікар центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги або лікар загальної практики - сімейний лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець та може перебувати у цивільно-правових відносинах із таким центром. Лікуючий лікар з надання первинної медичної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Організація роботи сімейного лікаря. Компетенції сімейного лікаря.

За визначенням Всесвітньої асоціації сімейних лікарів (WONCA), сімейний лікар є спеціалістом, який надає необхідну первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім'ї незалежно від віку, статі, характеру захворювання, з урахуванням психологічних, соціальних, культурних та індивідуальних особливостей пацієнта і сім'ї.

Моделі роботи сімейного лікаря: індивідуальна чи групова практика в існуючій амбулаторії чи поліклініці; індивідуальна практика в самостійній установі сімейної медицини; групова практика в самостійній установі; об`єднання декількох групових практик в центрах здоров’я. Переваги групової практики полягають у забезпеченні кращих для діагностики та лікування можливостей, у взаємозаміні лікарів (при виникненні такої потреби) та прове­денні консультацій, повноцінному використанні матеріально-технічної бази (для придбання чи оренди приміщення, медичного та іншого обладнання), в можливості залучення для її забезпечення не тільки середнього медичного персоналу, але й соціальних працівників, юриста, економіста.

Визначення загальної практики/сімейної медицини зроблено  Всесвітньою асоціацією сімейних лікарів  (WONCA) в 2002 та підтверджене в 2005 рр.

Загальна практика-сімейна медицина є академічною, клінічною і науковою дисципліною з власним освітянським змістом, дослідницькою роботою, доказовою базою, клінічною активністю, та клінічною спеціальністю, спрямованою на первинну медико-санітарну допомогу.  

Головні принципи сімейної медицини:

• довготривалість і безперервність спостереження;

• багатопрофільність первинно-медичної допомоги;

• відношення до сім'ї, як до одиниці медичного обслуговування;

• превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря;

• економічна ефективність і доцільність допомоги;

• координація медичної допомоги;

• відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покращення його здоров'я.

Згідно з характеристиками  WONCA (2002, 2005), загальна практика - сімейна медицина як дисципліна:

• зазвичай є пунктом першого медичного контакту пацієнта з системою охорони здоров'я, забезпечуючи відкритий і необмежений доступ її користувачам з усіх проблем здоров'я, незалежно від віку, статі або інших характеристик людини;

• забезпечує ефективне використання ресурсів системи охорони здоров'я через координування допомоги, співпрацю з іншими фахівцями первинної ланки; координує зв'язки з іншими спеціалістами, виступає в разі необхідності в ролі захисника інтересів пацієнта;

• розвиває зосереджений на людині (пацієнтові) підхід, орієнтований на пацієнта, його сім'ю та громаду;

• відрізняється унікальним консультативним процесом, який встановлює довготривалі стосунки завдяки ефективному спілкуванню між лікарем та пацієнтом;

• забезпечує тривалу та безперервну медичну допомогу, на підставі потреб пацієнта;

• відрізняється специфічною системою прийняття рішень, яка базується на епідеміологічних даних поширеності та захворюваності в суспільстві;

• розв'язує як гострі, так і хронічні проблеми здоров'я окремих пацієнтів;

• забезпечує ведення пацієнтів із захворюваннями на самих ранніх, недиференційованих стадіях їх розвитку, включаючи в разі необхідності невідкладну медичну допомогу;

• просуває здоровий спосіб життя  належними та ефективними втручаннями;

• має особливу відповідальність за здоров'я громади;

• займається проблемами здоров'я в його психічних, психологічних, соціальних, культурних  та екзистенціальних аспектах.

Ці одинадцять характеристик визначають суть сімейної медицини як дисципліни і описують одинадцять здатностей, якими повинен володіти кожен сімейний лікар. Оскільки вони взаємопов'язані, їх згрупували в шість незалежних категорій компетентностей.

Компетентність сімейного лікаря (Європейська академія викладачів сімейної медицини EUROACT, 2002; WONCA, 2005):

• Управління (менеджмент) первинною медичною допомогою;

• Зосереджена на людині (пацієнтові) допомога;

• Навички розв'язання спеціальних (медичних) проблем;

• Всебічний, комплексний підхід;

• Орієнтація на громаду;

• Холістичний підхід.

Управління первинною медичною допомогою передбачає здатність:

• здійснювати первинний контакт із пацієнтом стосовно ще не визначених  проблем;

• охоплювати повний діапазон проблем здоров'я;

• координувати допомогу з іншими професіоналами первинної ланки та іншими спеціалістами;

• ефективно і належним чином використовувати можливості системи охорони здоров'я;

• забезпечувати доступну для пацієнта допомогу в системі охорони здоров'я;

• діяти як захисник для пацієнта.

Зосереджена на людині допомога передбачає здатність:

• прийняти зосереджений на людині підхід, що розглядає пацієнта і його проблему в контексті обставин пацієнта:

• використовувати консультацію в загальній практиці - сімейній медицині для створення ефективних стосунків лікар-пацієнт, зберігаючи повагу до автономії пацієнта;

• спілкуватися, встановлювати пріоритети і діяти на умовах партнерства з пацієнтом;

• забезпечувати та координувати безперервну медичну опіку, тривалість якої визначається потребами пацієнта.

Навички розв'язання спеціальних (медичних) проблем передбачають здатність:

• співвідносити специфічні рішення з епідеміологічними характеристиками (поширеність та захворюваність) громади;

• вибірково збирати й інтерпретувати інформацію від анамнезу, фізикального обстеження і досліджень та складати адекватний план дій у співробітництві з пацієнтом;

• здійснювати термінові інтервенції, коли це необхідно; лікувати захворювання на ранніх етапах їх розвитку, коли вони проявляються недиференційованим способом, толерантно ставитись до тимчасової непевності в діагнозі;

• ефективно використовувати діагностичні та терапевтичні втручання. Всебічний підхід включає здатність:

• справлятися одночасно як з різноманітними скаргами, так і патологіями, як гострими, так і хронічними проблемами індивідума;

• просувати здоров'я та якість життя, належно застосовуючи превентивні стратегії;

• проводити та координувати просування здоров'я, профілактику, лікування, опіку, паліативну та реабілітаційну допомогу.

Орієнтація на громаду включає здатність узгоджувати медичні потреби індивідума з медичними потребами громади, в якій він живе, в балансі з відповідними ресурсами цієї громади.

Холістичне моделювання включає здатність використовувати біопсихосоціальну модель, що враховує культурні та екзистенціальні характеристики пацієнта.

Оскільки сімейна медицина орієнтована на інтереси пацієнта, в її розвитку основне значення повинно відводитись трьом базовим особливостям:

• Контексту: використання індивідуальних особливостей та культурного рівня пацієнта, його сім'ї, в якій проживає пацієнт.

• Позиції лікаря:   професійний рівень, взаємостосунки, етичні уявлення лікаря.

• Науковому підходу: впровадження в практичну діяльність критичного і науково-орієнтованого підходу, збереження його шляхом безперервної професійної освіти та підвищення кваліфікації, використання даних з доведеною ефективністю.

Затверджені МОЗ України (наказ № 686 від 05.08.2013) оновлені компетенції сімейного лікаря, які відповідають класифікатору професій, наведені у додатку 1.

Приклади основної документації сімейного лікаря та інструкції щодо її оформлення наведені у додатках 2-18.

Рівні надання медичної допомоги населенню:

Згідно сучасних принципів реформування охорони здоров’я передбачається структурне розмежування рівнів надання медичної допомоги населенню.

Первинна медико-санітарна допомога є основною, найбільш наближеною до населення ланкою медичної допомоги, що надається в амбулаторних умовах за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає консультацію, діагностику, лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (при вагітності) станів; проведення індивідуальних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, медичної профілактики захворювань, гігієнічного виховання та санітарної просвіти населення, реалізацію прав людини щодо охорони здоров'я дитини, матері та батька, а також направлення пацієнтів на отримання вторинної, третинної медичної допомоги та санаторно-курортного лікування; направлення пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги для надання вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги при гострих розладах фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, які не потребують екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як структурні підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, фельдшерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети. В рамках компетенцій, які визначені відповідно до кваліфікаційної характеристики, лікар загальної практики - сімейний лікар виступає основним координатором медичних маршрутів пацієнта.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітацію та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (при вагітності та пологах) станів, які можуть бути надані лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів); направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або для надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, спеціалізована медична допомога, що подається у разі захворювання, яке потребує спеціальних методів діагностики та лікування. Вторинна медична допомога подається в лікарняних і позалікарняних умовах лікарями, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики-сімейні лікарі.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається: в стаціонарних умовах - багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування, лікарнями відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспісами, спеціалізованими медичними центрами; в амбулаторних умовах - консультативно-діагностичними підрозділами лікарень, центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами). Амбулаторна консультативно-діагностична допомога у закладах вторинного рівня може надаватись дистанційно (з використанням телемедичних консультацій) або безпосередньо у закладі

Для забезпечення ефективного надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги на території пілотних регіонів створюються госпітальні округи, до складу яких входять заклади охорони здоров’я відповідного профілю та спеціалізації.

Госпітальний округ — організаційно-функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я пілотного регіону, які задовольняють потребу населення однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць такого регіону у вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних та патологічних станів (при вагітності та пологах) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги забезпечується високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я. Амбулаторна консультативно-діагностична допомога у закладах ТМД може надаватись дистанційно (з використанням телемедичних консультацій) або безпосередньо у закладі.

Екстрена медична допомога — вид медичної допомоги, що передбачає ряд організаційних, діагностичних та лікувальних заходів з надання своєчасної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим, які перебувають у невідкладних станах на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах.

Організація надання екстреної медичної допомоги повинна здійснюватися шляхом створення у кожному регіоні центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф з мережею його відділень та пунктів тимчасового базування виїзних бригад швидкої медичної допомоги або станцій, підстанцій швидкої медичної допомоги з розрахунку виконання нормативу прибуття бригад швидкої медичної допомоги до пацієнта у термін не більш як 20 хвилин.