ВХІД

Особи, що підлягають реабілітації

Динаміка: зміна демографічних процесів, доступність медичної допомоги, показань до реабілітації

Фактори впливу зовнішнього середовища

1. Соціальні

2. Природні

ПРОЦЕС

Керуюча підсистема

Керована підсистема

МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Інші медичні системи, з якими взаємодії система медичної реабілітації:

1. Первинна медико-санітарна допомога

2. Спеціалізовані служби

3. Допоміжні лікувально-діагностичні служби

ЗВОРОТНІЙ ЗВ'ЯЗОК

ВИХІД

1. Вилікувані пацієнти

2. Пацієнти з покращенням здоров’я

3. Пацієнти, які відновили працездатність

4. Зменшення потреби в амбулаторно-поліклінічній допомозі

5. Зменшення потреби у госпіталізації

Санаторно-курортний відбір в практиці сімейного лікаря

Основним лікувально-профілактичним за­кладом у системі санаторно-курортного лікування є санаторій — спеціалізова­ний стаціонарний заклад із використанням у лікувальних комплексах клімато-, бальнео- або пелоїдотерапії, апаратної фізіотерапії, лікувальної фізкультури в умовах активного відпочинку, спеціально впорядкованого ритму життя та про­ведення процедур.

Існують санаторії для таких категорій пацієнтів:

• із захворюваннями системи кровообігу;

• із хворобами органів дихання (нетуберкульозного походження);

• із захворюваннями жіночих статевих органів;

• із захворюваннями органів руху та опори;

• із хворобами шкіри;

• із захворюваннями нирок і сечових шляхів;

• з порушеннями обміну речовин.

Є також санаторії для дітей, підлітків, хворих на туберкульоз внутрішніх ор­ганів, спастичні паралічі тощо.

Класифікація курортів. Курорт — це місцевість із природними лікувальними факторами, що має певні бальнео- та гідротехнічні споруди і низку лікувально-профілактичних закладів. На території України налічується близько 100 курортів усіх типів та понад 500 мінеральних джерел — аналоги майже всіх мінеральних вод, що були в колишньому СРСР. Курорти поділяють на кліматичні, бальнео­логічні та грязьові. Здебільшого вони є змішаними — бальнеокліматичними або кліматобальнеологічними.

Кліматичні курорти поділяють на гірські, приморські, лісові, степові, рівнинні. Основними засобами лікування на кліматичних курортах є аеротера­пія, геліотерапія, морські купання (таласотерапія), купання в озерах та ріках, кумисотерапія, лікування виноградом.

Бальнеологічні курорти. Основний лікувальний засіб — мінеральна вода відповідної температури з особливим хімічним складом, мінералізацією, на­явністю біологічно активних газів (сірководень, вуглекислий газ, азот), радіоак­тивних елементів (радон) і мікроелементів (залізо, бром, йод, селен, кремнієва кислота). Бальнеологічні курорти поділяють на власне бальнеологічні, де міне­ральну воду застосовують лише для ванн та інших водних процедур, та бальнео-питні (Трускавець, Моршин, Поляна).

На території України виокремлюють такі провінції різних видів мінеральних вод:

1. Провінція вуглекислих вод областей молодої магматичної діяльності — Закарпаття:

• води типу нарзан (НС0₃, S0₄—НС0₃, Mg—Са) з мінералізацією 3—4 г/л;

• води типу боржомі (НС0₃—Nа) — з мінералізацією до 10 г/л (Поляна Квасова);

• води типу єсентуки (СІ—НС0₃—Na) — з мінералізацією до 12 г/л (Сойми).

2. Провінція азотних, азотно-метанових і метанових вод артезіанських сверд­ловин, платформ, крайових прогинів і складчастих областей. Мінеральні води циркулюють переважно в місцях пластових відкладень морських осадів (Мойнацьке озеро, Євпаторія).

3. Провінція холодних киснево-азотних та азотних радонових маломінералізованих вод кислих кристалічних порід розташована на території Українського крис­талічного щита, який охоплює Рівненську, Житомирську, Вінницьку, Хмельниць­ку, Київську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Черкаську, Запорізьку області.

Серед різноманітних водних джерел в Україні є також термальні (40 °С) мі­неральні води (Мойнацьке озеро, Євпаторія) — гідрокарбонатно-натрієво-кальцієва та хлоридно-натрієва води.

Загальна мінералізація вод є досить важливим показником. Так, води серед­ньої мінералізації (1 —10 г/л) належать до найцінніших питних вод, тоді як води високої мінералізації (10—50 г/л) використовують тільки для ванн. Розсоли (з мінералізацією більше ніж 50 г/л) використовують винятково для ванн.

Уживання мінеральних вод призначають при захворюваннях травного кана­лу, хворобах нирок, порушеннях обміну речовин. У разі підвищеної секреторної функції шлунка зазвичай застосовують гідрокарбонатні води в теплому вигляді за 1—2 год до вживання їжі, при зниженій кислотності — хлоридно-натрієві води в холодному вигляді за 15—30 хв до їди. За наявності захворювань печін­ки і жовчних шляхів найчастіше рекомендують сульфатно-магнієві води. У разі вживання всередину мінеральні води нормалізують секреторну функцію шлунка, вимивають слиз, зменшують катаральні прояви, справляють жовчогінну дію, по­ліпшують перистальтику й обмінні процеси. Найбільш відомими бальнеопитними курортами є Трускавець, Моршин, Миргород, Східниця, Шкло, Березовські Мінеральні Води, Поляна, Шаян.

Трускавець — бальнеопитний курорт, розташований у передгір'ї Карпат. Має 11 мінеральнихджерел, частина з яких використовується для ванн, а частина—для пиття. Найбільш відомі джерела № 1 (Марія), № 2 (Софія) та джерело унікаль­ної води — нафтусі. Нафтуся, маючи низьку мінералізацію, справляє виражену сечогінну дію. Рекомендована в разі патології сечових шляхів і порушень обміну речовин, при хворобах печінки. Мінеральна вода джерел № 1 і 2 — хлоридно-сульфатно-карбонатно-натрієво-кальцієва — широко застосовується при хворо­бах шлунка. Джерело № 4 (Барбара) дає сульфатно-магнієву воду, з якої отриму­ють сіль «Барбара». Окрім мінеральних вод, на курорті застосовують озокерит.

Моршин — бальнеопитний курорт. Мінеральна вода джерела № 1 (Боні-фацій) — хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієва, дуже високої мінералізації (близько 40 г/л), її застосовують для пиття, розбавляючи до різної концентрації. Після випаровування води отримують «гірку» (так звану моршинську) сіль. Мі­неральну воду джерела № 2 (Магдалена) — хлоридно-натрієву (мінералізація 34,3 г/л)— здебільшого призначають для ванн. На курорті використовують та­кож торф'яну грязь та озокерит.

Серед бальнеологічних процедур найчастіше використовують ванни. Вугле­кислі ванни зумовлюють поліпшення кровообігу, розширення судин. Надходячи у кров, вуглекислий газ безпосередньо діє на дихальний центр і спричинює по­глиблення дихання та зменшення кількості дихальних рухів. Подразнення шкі­ри приводить до депонування крові у периферичних судинах. За рахунок цього полегшується робота серця, пульс стає рідшим, артеріальний тиск знижується, підвищується вентиляційна здатність легень. Вуглекислі ванни застосовують пе­реважно для лікування пацієнтів із серцево-судинною патологією.

Фізіологічна дія сірководневих ванн проявляється гіперемією шкіри, підви­щенням шкірної температури на 0,5— 1 °С, зниженням збудливості нервової сис­теми, інтенсивним впливом на обмін речовин. Сірководневі води використовують при захворюваннях системи кровообігу, атеросклерозі, запальних захворюваннях суглобів, обмінно-дистрофічному артриті, хворобах шкіри (псоріаз, екзема), ура­женнях периферичної нервової системи (радикуліт, неврит, невралгія).

Любінь Великий — бальнеологічний курорт із цілорічним сезоном. Роз­ташований він у великому тінистому парку з басейном. Основний лікувальний фактор — мінеральна вода, що належить до газових сірководневих вод типу сульфатно-кальцієвих. Вода придатна лише для ванн, які рекомендовано за на­явності хвороб системи кровообігу без вираженої декомпенсації, уражень су­глобового апарату різної етіології, ендартеріїту, облітеруючого атеросклерозу, флебіту, радикуліту, міозиту.

Широке застосування отримали радонові мінеральні води. Вони спричинюють посилення функції системи кровообігу, органів кровотворення, підвищують основ­ний обмін, поліпшують вуглеводний та пуриновий обмін. Використання їх рекомен­доване в разі неактивної стадії ревматизму, патології нервової системи, при радику­літі, міозиті, хворобах серця (кардіосклероз, вади серця в стадії компенсації).

Грязьові курорти. На грязьових курортах основним лікувальним факто­ром є грязі. Є курорти, де вони використовуються як допоміжні лікувальні фак­тори (Любінь Великий, Трускавець).

З бальнеологічно активних речовин у грязях містяться вітаміни, ферменти, гормони, бактеріофаги, антибіотики, речовини типу холіну, гістаміну. Вони за­безпечують бактеріостатичні властивості грязі.

Показання до грязелікування: хвороби опорно-рухового апарату; захво­рювання суглобів ревматичного характеру (через 6—8 міс. після стихання про­цесу в міокарді); артрит інфекційного походження (бруцельозний — не раніше

ніж через 3 міс. після нормалізації температури тіла та стихання всіх гострих явищ; ревматоїдний артрит у хронічній стадії, дегенеративно-дистрофічний полі­артрит); наявність рубців, спайок, зрощень, інфільтратів, гематом і випоту; ра­дикуліт у хронічній стадії або після закінчення гострого періоду; наслідки травм периферичних нервів, спинного мозку та його оболонок; поліомієліт та його на­слідки; хронічні гінекологічні захворювання.

Широко відомий грязьовий курорт Саки (у західній частині Криму за 4 км від берега Чорного моря), де використовують грязь Сацького озера, застосовують ропні ванни.

В Євпаторії (кліматичному і грязьовому приморському курорті) застосову­ють мулову грязь і ропу Мойнацького озера.

У Куяльнику (поблизу Одеси) мулову грязь з лиману застосовують у вигляді аплікацій і тампонів.

Медичний відбір на курорти та в санаторії. Згідно з чинним поло­женням, медичний відбір хворих для санаторно-курортного лікування належить до обов'язків лікаря-куратора і завідувача відділення, а там, де його немає, — головного лікаря лікарні, поліклініки, диспансеру, медико-санітарної частини. Лікарі-куратори несуть відповідальність за правильність відбору для санаторно­го й амбулаторного лікування на курортах та в місцевих санаторіях.

Установлено обов'язковий перелік досліджень і консультацій, необхідних для призначення санаторно-курортного лікування: клінічні дослідження крові та сечі, рентгеноскопія грудної клітки. Для уточнення показань повинні бути про­ведені додаткові дослідження: електрокардіографія при захворюваннях серця; висновок гінеколога в разі направлення на курорт жінок, незалежно від характе­ру захворювання; висновок психіатра за наявності в анамнезі нервово-психічних розладів; висновки інших спеціалістів при супутніх захворюваннях.

Лікар-куратор видає хворому на руки для отримання путівки медичну довідку (Додаток 16), в якій зазначає рекомендовані курорти або місцеві санаторії, їхню спеціалізацію, необхідність санаторного або курсового лікування. Довідку хворий пред'являє у профспілкову організацію; дійсна вона протягом 2 міс. Після отримання путів­ки лікар контролює її відповідність рекомендованому курорту і видає пацієнто­ві санаторно-курортну картку (Додаток 16), без якої путівка не дійсна. Для обґрунтованості лікарського контролю після санаторного лікування пацієнтові видають на руки курортну книжку, де вказано, яке лікування він отримав у санаторії і з яким ре­зультатом виписаний. У курортну книжку записують також рекомендації щодо подальшого лікування та режиму пацієнта.

Протипоказання до санаторно-курортного лікування:

• системні захворювання крові;

• хвороби внутрішніх органів за наявності вираженої органної та системної недостатності;

• паразитарні та інфекційні хвороби;

• психічні хвороби;

• наркоманія;

• кахексія різного походження;

• хронічні захворювання у фазі різкого загострення;

• злоякісні новоутворення (в окремих випадках після радикального лікуван­ня в разі задовільного стану можна направляти пацієнтів у місцеві санаторії для загальнозміцнювального лікування);

• патологічна вагітність протягом усього терміну;

• вагітність будь-якого терміну для бальнео- та грязелікування з приводу гі­некологічних захворювань, для лікування радоновими ваннами. Не дозволяється направляти жінок, що проживають у рівнинних місцевостях, на гірські курорти, які розташовані на висоті понад 1000 м над рівнем моря;

• після абортів (до першої менструації) та в період лактації;

• гостропрогресуючі форми туберкульозу легень і хронічний туберкульоз у період дисемінації, зі схильністю до кровотеч.

Страхова медицина в Україні

Страхова медицина — це складна система товарно-ринкових відносин у сфері охорони здоров'я, де «товаром» є наперед оплачувана, гарантована, якіс­на й достатня за обсягом медична послуга, яка надається медичними закладами чи лікарями, а «покупцем» її може бути держава, заклади та установи різних форм власності чи фізичні особи, на користь яких укладаються страхові угоди.

Мета страхової медицини — гарантувати громадянам право на отри­мання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів та фінансування про­філактичних заходів, незалежно від соціального статусу і місця проживання застрахованого.

Страхова медицина має такі особливості:

• властива більшості країн світу;

• існує на рівні з державною та приватною системами охорони здоров'я;

• надання всім залученим до системи медичного страхування однакової за обсягом та якістю необхідної медичної допомоги — принцип солідарності (пла­тять всі, а одержує той, хто її потребує на даний момент);

• висока кваліфікація спеціалістів, які надають медичні послуги;

• базується на прозорих, договірних стосунках між учасниками;

• гарантує свободу вибору для пацієнта лікувального закладу чи лікаря;

• зосереджує населення на власну відповідальність за своє здоров'я;

• орієнтує медичних працівників на комунікабельність, ініціативність, пра-цьовитість, ввічливість, постійне підвищення професійного рівня та поліпшення власного соціального становища.

Медичне страхування — це система організаційних і фінансових заходів щодозабезпечення діяльності страхової медицини,

Мета медичного страхування полягає в забезпеченні громадянам у разі погіршення їхнього здоров'я можливості одержання медичної допомоги за раху­нок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

Медичне страхування розглядається як система заходів, що спрямовані на покриття витрат (частіше у вигляді компенсації медичних послуг, надання ам-:аторної допомоги та/чи стаціонарного лікування хворих у медичних закладахвідповідно до страхової угоди у випадку настання подій (страхових випадків), щозавдали шкоди здоров'ю фізичній особі (застрахованому). Відшкодування здійснює спеціалізована страхова організація (страховик) шляхом створення особливого спеціального грошового фонду (страхового фонду) за рахунок нових внесків громадян чи юридичних осіб (страхувальників).

Тобто з економічної точки зору медичне страхування необхідно розглядати якфінансовий інструмент збирання коштів на медичну допомогу населенню та справедливого фінансування медичних закладів чи оплату праці окремих лікарів за остаточним результатом, обсягом і якістю медичних послуг незалежно від особ­ливостей національних моделей охорони здоров'я.

Основні завдання медичного страхування:

1. Оплата за виконану роботу медичним закладам, соціальним установам і приватним лікарям згідно з угодою через страхові організації, які формуються за рахунок грошових внесків громадян, підприємств, органів влади.

2. Посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм надання медичної допомоги населенню.

3. Контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями.

Важливою особливістю, яка відрізняє медичне страхування від інших видів страхування, є те, що це єдиний вид страхування, за якого відшкодування збитків застрахованому в разі виникнення страхового випадку здійснюється в основному не грошима, а медичними послугами.

При медичному страхуванні страховими випадками є захворювання, травми, преморбідні та патологічні стани, деякі природні фізіологічні процеси (вагітність, пологи, клімакс тощо), що призводять до фактів:

• отримання медичних послуг;

• тимчасової або стійкої, часткової чи повної втрати працездатності та/чи соціальної активності;

• незапланованих витрат на зміну умов, стилю та способу життя з метою оздоровлення, включаючи кардинальні зміни місця проживання, праці, характе­ру харчування, відпочинку тощо.

Об'єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов'язані з порушен­ням стану здоров'я застрахованої особи, а саме — витрати на отримання ме­дичної допомоги або медичних послуг, зумовлених хворобою та втратою праце­здатності застрахованої особи. Отже, об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян.

Суб'єктами медичного страхування є: 1) страховик; 2) страхувальник; 3) органи державної влади та місцевого самоврядування; 4) застраховані особи; 5) медичні заклади; 6) сімейні лікарі; 7) асистувальні організації.

В основу соціального страхування покладено принципи автономності та са­моуправління його суб'єктів, їхня взаємодія на добровільній основі. Суб'єкти соціального страхування відповідають тільки за свої зобов'язання, крім тих, які можуть бути визначені умовами договорів, що укладаються, або спеціальними положеннями, що встановлені законодавством. Важливою ознакою демокра­тичності системи соціального страхування є принцип організаційного само­управління, відносна незалежність від державного управління, що передбачає розподіл владних функцій між суб'єктами системи.

Страховиками є юридичні особи (страхові організації, компанії, фонди), які створені та функціонують відповідно до чинного законодавства України для здійснення страхової діяльності, а також отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення цієї діяльності. Страховиком може бути фонд охорони здоров'я, який створюється державою.

Страхова установа може бути створена у будь-якій організаційно-правовій формі. Однією з цих форм є акціонерна. Акціонерна форма організації страхової компанії дозволяє їй сконцентрувати значні фінансові ресурси і забезпечити ді­євий контроль за діяльністю страхових компаній та медичних закладів. У деяких європейських країнах важливе місце посідають компанії взаємного страхування. Особливість їхньої діяльності полягає в тому, що в них немає акціонерів, а при­буток вони розподіляють між тими, кого страхують.

Страхові заклади мають право займатися медичним страхуванням тільки в тому випадку, коли воно є їхньою основною діяльністю. Допускається поєднання медичного страхування зі страхуванням громадської відповідальності медичних працівників і закладів, громадської відповідальності будь-яких юридичних осіб, діяльність яких створює підвищену небезпеку для здоров'я населення, а також з іншими видами страхової, інвестиційної та кредитної діяльності.

Страхові медичні компанії за рахунок сформованих страхових фондів здій­снюють оплату медичної допомоги застрахованим, а також інші види діяльності з охорони здоров'я громадян.

Під час проведення медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма людьми, які страхуються, вирішувати з клієнтами питання з приводу виникнення страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових забезпечень.

Страховики мають право:

1. В установленому порядку отримувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, лікувально-профілактичними закладами, організацій, фізичних осіб інформа­цію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.

2. Вимагати від страхувальників своєчасної сплати страхових внесків, здій­снювати контроль за сплатою страхових внесків і дотриманням законодавства у сфері медичного страхування.

3. Здійснювати перевірку органами медичного контролю страховика діяль­ності медичних закладів щодо виконання умов надання медичної допомоги за­страхованим особам на належному рівні.

4. У судовому порядку вимагати та отримувати регресні відшкодування збит­ків, яких зазнав страховику разі заподіяння шкоди здоров'ю застрахованим осо­бам третьою стороною, застосовувати інші стягнення, передбачені законом.

5. Брати участь у формуванні цінової політики та подавати пропозиції щодо розвитку системи обов'язкового медичного страхування (ОМС).

Страховики зобов'язані:

1. Укладати договори зі страхувальником та видавати страхові медичні полі­си застрахованим.

2. Укладати договори з медичними закладами на надання медичних послуг з обов'язкового і добровільного медичного страхування.

1. Своєчасно проводити розрахунки з медичними закладами за надану ними медичну допомогу застрахованим особам.

2. Захищати інтереси застрахованих, здійснювати контроль за вчасністю, якістю, достатністю та доцільністю медичної допомоги, яка надається застрахо­ваним особам.

3. Безоплатно надавати застрахованим особам і страхувальникам консульта­ції з питань ОМС.

Страховик відшкодовує витрати з надання медичної допомоги за страховою програмою в повному обсязі. Розрахунок відшкодування проводиться на підставі кошторису витрат, який надає медичний заклад. Кошторис витрат складається на надання кожної конкретної медичної допомоги, на кожну застраховану особу. Витрати мають бути аргументованими та документально підтвердженими. Ко­шторис витрат за поточний місяць медичний заклад подає страховику в першу декаду наступного місяця.

У разі, якщо страховик не згодний із розміром заявлених медичним закладом витрат, він відшкодовує такі витрати та подає позов до господарського (третей­ського) суду з метою корегування розміру витрат на надання медичної допомоги. У випадку, якщо медичний заклад надав недоброякісну медичну допомогу або надав допомогу в неповному обсязі (що було підтверджено в судовому порядку), страхова медична організація має право частково або повністю не відшкодовува­ти витрати за надання медичних послуг.

У будь-якому випадку страховик зобов'язується організувати і фінансувати надання застрахованим особам медичних послуг певного переліку та відповідної якості в обсязі страхових медичних програм (лікувальних, діагностичних, про­філактичних тощо), обраних застрахованими особами і страхувальником. Право на отримання медичних послуг мають тільки ті особи, на користь яких укладено договір страхування.

Страхувальники — юридичні особи та дієздатні фізичні особи. Юридичні особи укладають з вибраним ними страховиком договір страхування і сплачу­ють внески за громадян, але громадяни мають право, за бажанням, самостійно укласти договір з будь-яким страховиком.

Страхувальник має право:

• Брати участь у всіх видах медичного страхування.

• Вибирати страховика, призначати громадян або юридичних осіб для отри­мання страхових сум (страхового відшкодування) і змінювати їх до настання страхового випадку при укладанні угод страхування.

• Отримувати консультації про порядок та умови сплати страхових внесків, використання страхових коштів, а також з інших питань обов'язкового медично­го страхування.

• Здійснювати контроль за виконанням умов договору медичного страхування.

• Захищати права та законні інтереси застрахованих таким страхувальни­ком осіб, у тому числі в суді, у разі згоди на це такої застрахованої особи.

Страхувальник зобов'язаний:

• Укласти договір зі страховиками, згідно з яким застраховані особи мають право на одержання медичних послуг.

• Сплачувати страхові внески в розмірах та порядку, що встановлені угодою та законодавством.

• Надавати на вимогу застрахованої особи відомості про сплачені страхові внески.

• Надавати страховикам інформацію про здоров'я, умови праці та побуту контингентів населення, які підлягають страхуванню.

• Вживати залежних від нього заходів щодо усунення несприятливих факто­рів впливу на здоров'я застрахованих осіб.

Найважливішим суб'єктом медичного страхування є застраховані особи.

Застраховані особи — це фізичні особи, на користь яких укладаються дого­вори страхування, а їхні життя, здоров'я та працездатність виступають об'єктом страхового захисту.

Застрахована особа має право на:

• Обов'язкове та добровільне медичне страхування.

• Вільний вибір страхової медичної організації, медичного закладу та лікаря відповідно до угоди про обов'язкове та добровільне медичне страхування.

• Отримання медичної допомоги відповідно до угоди за якістю та обсягом на всій території країни, у тому числі й за межами постійного місця проживання.

• Отримання у страховика безкоштовних консультацій про порядок та умо­ви надання медичної допомоги, сплату страхових внесків, використання страхо­вих коштів, а також з інших питань медичного страхування.

• Подання позову страхувальнику, страховій медичній організації, медично­му закладу, у тому числі на матеріальне відшкодування збитків.

• За будь-якого виду медичного страхування пацієнт має право на вільний ви­бір сімейного лікаря, незважаючи на те, що за ним закріплюється певна територія

Застрахована особа зобов'язана:

• Укласти договір ОМС, отримати страховий медичний сертифікат (страхо­ву медичну картку) та пред'являти його в разі звернення по медичну допомогу.

• Піклуватись про власне здоров'я, дотримуватися профілактичних реко­мендацій.

• Проходити профілактичні медичні огляди та щеплення в передбачених чинним законодавством випадках.

• Вірогідно інформувати страховика про зміни стану здоров'я та можливі наявні ризики щодо його погіршення.

• Свідомо не створювати ризику для власного здоров'я.

Медичними закладами як суб'єктами медичного страхування є ті з них, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг: ЛПЗ, науково-дослідні інститути, медичні університети, інші заклади, що надають різні види медичної допомоги, у тому числі й приватної форми власності.

Медичні заклади мають право:

• Видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність застра­хованих.

• Укладати угоди зі страховими медичними організаціями на предмет надан­ня медичної допомоги за програмами обов'язкового та добровільного медичного страхування.

• Отримувати відповідну оплату медичних послуг, які надано застрахованим особам.

Медичні заклади зобов'язані:

• Мати ліцензію на медичну практику та акредитаційний сертифікат.

• Надавати застрахованому медичну допомогу та послуги згідно зі стандар­тами в обсягах, видах і формах, зазначених у програмі страхування.

• Подавати страховику звіти про обсяги надання медичної допомоги застра­хованим.

Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і со­ціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризу­ють загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування. Обом формам властиві свої переваги та недоліки. Однак, обов'язкове медичне страхування має суттєву перевагу для національних систем охорони здоров'я — воно забез­печує регулярність надходження грошових коштів, створюючи тим самим мож­ливість планувати медичну допомогу.

Основні терміни:

Агенти страхові- громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Агентська угода - договір між страховим агентом (брокером) і страховою компанією про аквізиційно-посередницькі дії, що здійснюються від імені і за дорученням страхової компанії.

Випадок страховий - подія, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Добровільне страхування- страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови порядку проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Договір страхування - письмова угода між страхувальником і страховиком,згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якого укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу, тощо, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та інші умови договору.

Ліміт страхування - максимальна грошова сума, на яку можна застрахувати матеріальні цінності, життя чи здоров’я.

Медичне страхування - страхування на випадок втрати здоров’я від хвороби або внаслідок нещасного випадку, що передбачає надання медичної допомоги.

Обов’язкове страхування - страхування, яке здійснюється на підставі законодавства України.

Поліс - документ, який засвідчує факт укладання договору страхування.

Соціальне страхування - гарантована державою система заходів державного забезпечення трудящих і членів їх сімей у старості, прихворобах, втраті працездатності, підтримки материнства і дитинства, а також охорони здоров’я членів суспільства.

Страховий випадок - подія, з настанням якої страховик зобов’язаний за законом (обов’язкове страхування) або за договором (добровільне страхування) виплатити страхову суму.

Страховик - юридична особа, яка здійснює страхування на підставі отриманої від певних державних органів ліцензії.

Страхувальник - юридична або фізична особа, яка вступила в страхові відносини із страховиком, сплачує страхові внески і претендує на страхове відшкодування збитків за застрахованими подіями.

Страхування- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян чи юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Відповідно до джерел фінансування медичне страхування поділяють на дві форми:

Обов'язкове медичне страхування, що базується на суспільних принципах фінансування, де кошти системи страхування формуються за рахунок обов'язкових внесків, які залежать від рівня доходів (а не ризику) і не входять до складу бюджету. Воно відповідає принципу соціальної солідарності (здоровий платить за хворого, молодий — за старого, багатий — за бідного).

Добровільне медичне страхування, засноване на особистих внесках громадян, розмір яких залежить від рівня стану здоров'я конкретного застрахованого (від рівня медичного ризику). Обсяг медичної допомоги в разі приватного страхування залежить від певної, обраної програми страхування та розміру страхового внеску.

3. Тестові завдання для самопідготовки і самокорекції початкового рівня знань

1. Профілактика захворювань це –

1. Комплекс медичних, санітарно-технічних, гігієнічних, педагогічних та соціально-економічних заходів, спрямованих на попередження захворювань та усунення факторів ризику.

2. Здоровий спосіб життя.

3. Усунення наслідків хвороби.

4. Реабілітація хворих.

2. Первинна профілактика захворювань включає:

1. Попередження подальшого розвитку хвороби та її ускладнень.

2. Попередження виникнення захворювань та вплив факторів ризику.

3. Оптимізацію способу життя.

4. Поліпшення соціально-економічних умов.

5. Медико-санітарну допомогу хворим на запальні гострі хвороби.

3. Вторинна профілактика захворювань включає:

1. Попередження подальшого розвитку хвороби та її ускладнень.

2. Попередження виникнення захворювань та вплив факторів ризику.

3. Оптимізацію способу життя.

4. Поліпшення соціально-економічних умов.

5. Медико-санітарну допомогу хворим на запальні гострі хвороби.

4. Поняття «здоров’я» з позицій індивідуального теоретичного підходу:

1. Стан організму людини, при якому він здатний повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції.

2. Стан організму людини,коли всі його функції врівноважені з навколишнім середовищем.

3. Стан повного соціального,біологічного та психологічного благополуччя людини «одночасно з відсутністю хвороби та фізичних дефектів».

4. Умовне статистичне поняття,яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників захворюваності,фізичного розвитку і інвалідності та частоти до нозологічних станів.

5. Інтервал у межах якого коливання біологічних процесів утримують організм на рівні функціонального оптимуму.

5. Рівень здоров’я населення залежить від способу життя (в %):

1. 49-53%

2. 18-22%

3. 17-20%

4. 8-10%

5. 55-64%

6. Обсяг, якість медичної допомоги та неефективність профілактичних заходів негативно впливають на рівень здоров’я населення (в %):

1. 49-53%

2. 18-22%

3. 17-20%

4. 8-10%

5. 55-64%

7. Здоровий спосіб життя - це така усвідомлена поведінка людини (групи людей) в певних умовах праці, побуту і відпочинку, яка забезпечує:

1. Збереження здоров'я;

2. Високу працездатність;

3. Активне довголіття;

4. Усе вище зазначене.

8. Диспансеризація відноситься до:

1. Первинної профілактики.

2. Вторинної профілактики.

3. Третинної профілактики.

9. Реабілітація відноситься до:

1. Первинної профілактики.

2. Вторинної профілактики.

3. Третинної профілактики.

10. Показниками оцінки первинної профілактики є:

1. Динаміка первинної захворюваності;

2. Зниження частоти гострих захворювань;

3. Динаміка первинної захворюваності та збільшення частоти здорових осіб у популяції.

4. Тестові завдання для самопідготовки і самокорекцїї заключного рівня знань:

1. Основними завданнями медичної реабілітації є:

1. Допомога у виборі нової професії;

2. Набуття навичок у користуванні транспортом, побутовими приладами;

3. Адаптація до звичного способу життя;

4. Максимальне відновлення працездатності людини;

5. Лікарсько-трудова експертиза.

2. Види профілактичних оглядів, що здійснюються в лікувально-профілактичних закладах:

1. Періодичні, цільові;

2. Лікарські, щоквартальні;

3. Щорічні, амбулаторні;

4. Попередні, періодичні, цільові;

5. Попередні, лікарські, щоквартальні.

3. За класифікацією ВООЗ особи 60-74 років належать до:

1. Довгожителів;

2. Похилого віку;

3. Старечого віку;

4. Старшого віку.

4. Поняття «здоров’я» з точки зору індивідуального практичного підходу:

1. Стан організму людини, при якому він здатний повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції.

2. Стан організму людини, коли всі його функції врівноважені з навколишнім середовищем.

3. Стан повного соціального, біологічного та психологічного благополуччя людини «одночасно з відсутністю хвороби та фізичних дефектів».

4. Умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників захворюваності, фізичного розвитку і інвалідності та частоти до нозологічних станів.

5. Інтервал у межах якого коливання біологічних процесів утримують організм на рівні функціонального оптимуму.

5. Від стану довкілля рівень здоров’я населення залежить (в %):

1. 49-53%

2. 18-22%

3. 17-20%

4. 8-10%

5. 55-64%

6. Медико-біологічні фактори впливають на рівень здоров’я населення (в %):

1. 49-53%

2. 18-22%

3. 17-20%

4. 8-10%

5. 55-64%

7. У структурі захворюваності населення в Україні перше місце посідають: