2. Функції філософії

Визначенню ролі, яку відіграє філософія у суспільстві, сприяє й з'ясування її основних функцій. До постійних, "інваріантних" функцій належать: світоглядна, методологічна та культурологічна функція. На першому місці серед цих функцій у відповідністю з пріоритетною значущістю проблеми людини серед усіх інших проблем філософії стоїть світоглядна функція. Втрата вищих світоглядних орієнтирів у житті може призвести до самогубств, наркоманії, алкоголізму, злочинів. На думку видатного мислителя-гуманіста Альберта Швейцера (1875-1965) для суспільства, як і для індивіда, життя без світо­гляду є патологічним порушенням вищого чуття орієнтування. оглядна функція пов'язана передовсім з абстрактно-теоретичним, понятійним Світ поясненням світу, на відміну від усіх інших видів і рівнів світогляду. Філософія прагне знайти найзагальніші принципи буття, пояснити вихідні поняття нашого мислення. Світогляд має зорієнтувати людину на певну діяльність у сфері практики і пізнання.

Найважливішим, основним питанням філософії є питання про відношення мислення до буття. Це питання окреслює позицію кожного філософа відносно решти питань і проблем, що виника­ють у процесі філософського осмислення світу. Ті філософи, що ви­ходять із первинності буття, природи, тіла, називаються ма­теріалістами, ті ж, що визнають первинність духу, свідомості, мис­лення, - ідеалістами. Оскільки ці позиції протилежні, то між ма­теріалізмом і ідеалізмом протягом усієї історії філософії точиться боротьба. У різні історичні епохи як матеріалізм, так і ідеалізм от­римували різноманітні форми конкретного виявлення. Історії філо­софії відомі спроби «обминути» основне питання філософії, віднай­ти якесь інше його вирішення. Однією з таких спроб є так званий дуалізм (від лат. - два), який прагне витлумачити матерію і свідомість у вигляді двох, незалежних один від одного, паралельно співіснуючих основ (Р. Декарт, І.Кант).

На основі виконання світоглядом регулюючої дії виростає методологічна функція філософії.

Методологія - це світогляд, що виступає у вигляді методу і теорії методу. Це система вихідних, основних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу та оцінки явищ, характер відношення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності. Ці принципи містять в собі виражені в загальній формі уявлення про сутність світу і людини, про граничні засади їх буття, про відношення людини до світу і до себе. В різних філософських системах інтерпретація цих вихідних принципів неоднакова. Становлення методології як зрілого і всебічного вчення про принципи, методи і прийоми пізнання відбулось в XVII — ХVІІІст. Сучасна класифікація методів і прийомів пізнання нараховує як своєрідні, так і зв'язок різних методів: конкретних наук, загальнонаукових, емпіричного пізнання, загально філософських.

Щодо розуміння світу і людини у світі з початку виникнення філософії сформувалися ще дві позиції. Одна стверджувала мінливість усього сущого, друга - його непорушність і сталість. Обидві позиції проходять через усю історію філософії аж до наших днів. Перша відома в історії філософії як діалектика, друга - як метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу, її підходу до пізнання і впливу на навколишній світ, відображають діяльний методологічний аспект філософствування.

Філософія завжди включає в свої картини образ людини (прямо чи посередньо), намагається цей образ конкретизувати, прагне оцінити можливості людини в її взаємодіях зі світом. Через низку опосередковуючих ланок (література, мистецтво, система освіти тощо) філософія просичує наш світогляд додатковими смислами, обґрунтовує одні норми й цінності та заперечує інші.

Ним вона допомагає розрізняти важливе та неважливе, дійсне та належне в перебігу подій. У такий спосіб вона сприяє свідомій вибудові нашої життєвої стратегії. Філософія, за Кантом, існує як особлива наука про останні цілі людського розуму: лише вона надає цінність усім іншим видам знань, виявляючи їхнє місце в житті людини, тобто місце знань у системі культури, пояснюючи їх екзистенціальний зміст для людини. Значну увагу філософія приділяє забезпеченню широти фундаментальної науки. Вчений, як, правило, завжди прагне пов'язати свої відкриття із загальними уявленнями про світ і місце в ньому людини. Це дозволяє більш активно оцінювати значення і недоліки власної науки, виявляти тенденції її розвитку, сфери перетину з іншими галузями знань та іншими способами духовного осягнення буття.

Сьогодні філософія все більше відіграє роль своєрідного універсального комунікатора, посередника між сферами науки, культури, практики, і все більше розходяться, роль носія критичного рефлексивного начала і разом з тим організатора міжпарадигмальних дискусій. Філософія дійсно має парадоксальний статус: будучи особливою спеціальністю, вона разом з тим від всіх інших відрізняється через те, що є унікальним способом самопізнання культу­ри в її цілісності та розмаїтті. Саме тому філософія не може не бу­ти відкритою до інших сфер діяльності, виявляючись способом їхньої рефлексії та легітимації. Завдяки тому, що філософія постійно здійснює в культурі смисловий синтез, вона слугує на­уці, релігії, мистецтву, моралі своєрідним дзеркалом, в якому во­ни можуть бачити і свою цілісність, і своєрідність, і свою неповноту.

ВКНЗ "Коростишівський педагогічний коледж імені І.Я. Франка"