23. Забезпечення цільової продукційно-виробничої конкурентоспроможності підприємства

Продукційно-виробнича КП – це здатність задовольняти попит споживачів продукції, витримуючи конкурентний вплив інших підприємств, які здійснюють або можуть здійснювати випуск подібної продукції на 1 ринку.

Зростання обсягів діяльності підприємства, на ринках що розвиваються, може відбуватися без їх зменшення у конкурентів, проте, це не може бути єдиним джерелом його стратегічного розвитку. Дія закону конкуренції передбачає міграцію споживачів від одного виробника до іншого, хто виробляє кращу продукцію і надає якісніші послуги при меншій ціні. Тому збільшення споживчої бази підприємств за рахунок конкурентів слід вважати вагомим результатом реалізації набутих конкурентних переваг. Більше того, цей процес є пріоритетним у порівнянні з екстенсивним збільшенням нових споживачів з наступних причин:

• перехід покупця від конкурента не лише сприяє зростанню обсягу діяльності компанії, а й забезпечує подвійний ефект зростання конкурентоспроможності, оскільки у конкурента вона знизилась, а у даної компанії - зросла;

• залучений покупець конкурента, який мав досвід діяльності, в меншій мірі проявляє зайву обережність при укладенні нової угоди, що економить час і сприяє розширення спектру підприємницьких стосунків;

• порівняльні витрати на трансфер такого споживача, як правило, є меншими за ті, що несе компанія при створенні нового споживача і залучення його до споживання нової для нього продукції підприємства.

Тому, переслідуючи мету посилення продукційно-виробничої конкурентоспроможності, необхідно:

1. Об’єктивно оцінити власний конкурентний потенціал;

2. Достеменно знати конкурентів, за рахунок яких будуть нарощуватись обсяги діяльності;

3. Визначитись з інтенсивністю конкурентного впливу на суперника;

4. Обрати придатний формат конкуренції.

Можна виокремити наступні формати конкуренції з суперниками.

1. Обрати відкриту конфронтацію з конкурентом за його сегмент ринку;

2. Уникати відкритого протистояння, обравши тактику покрокового латентного прирощення своєї частки за рахунок слабкості лідера в окремих сегментах;

3. Відмовитися від конкурентного протистояння як такого, зосередивши увагу на позиційному проникненні і закріпленні в сегментах, які з певних причин (можливо, управлінської недалекоглядності) були виключені з переліку стратегічних інтересів конкурента.

Вибір варіанту управління продукційно-виробничою конкурентоспроможністю організації має виключно суб’єктивний характер. Але прийняття такого відповідального рішення не повинно бути спонтанним. Запропонований підхід щодо структуризації складових підвищення конкурентоспроможності компанії на основі методу матричного позиціонування сприятиме обґрунтованості управлінських рішень і економії витрат на ведення результативного конкурентного протистояння на цільовому конкурентному ринку.

24. Напрями зростання інвестиційної конкурентоспроможності та визначення їхньої пріоритетності

Управління інвестиційною конкурентоспроможністю має безпосередній зв'язок з діяльністю основних конкурентів, оскільки нарощування обсягу діяльності компанії, за ефективного менеджменту, обумовлює зростання маси прибутку, а отже, і рентабельності капіталу.

Якщо виходити виключно з теоретичних позицій, нарощування рентабельності капіталу може здійснюватися двома шляхами:

• збільшенням маси прибутку при фіксованому обсязі капіталу;

• зменшенням капіталу при стабільному прибутку.

З практичної точки зору діяльність з фіксованим обсягом капіталу і, тим більше, його зменшення, для підприємств, що переслідують мету зростання продукційно-виробничої конкурентоспроможності - неприпустима.

Реальним шляхом зростання інвестиційної конкурентоспроможності підприємства є зростання маси його прибутку, яке може бути забезпечено за наступних варіантів динаміки обсягів діяльності і сукупних витрат:

1. Незмінність обсягу діяльності і зменшення витрат (зниження рівня витрат);

2. Незмінність витрат і зростання обсягу діяльності (зниження рівня витрат);

3. Більше прирощення обсягу діяльності - Δобяг діяльності > Δвитрат.

Імовірність реалізації першого і другого варіантів низька за рахунок фактично неможливої структурної динаміки витрат.

Пріоритетним напрямом зростання прибутку підприємства слід вважати третій варіант, що передбачає обопільну динаміку обсягу його діяльності і сукупних витрат.

Первинним чинником реалізації даного напряму слід вважати зростання обсягу діяльності. Цьому є щонайменше дві причини:

• зростання обсягу діяльності обумовлює підвищення Кп – головної детермінанти комплексної конкурентоспроможності компанії;

• навіть за пропорційного зростання обсягу діяльності і сукупних витрат прибуток буде збільшуватись, що підкреслює важливість росту першого показника. За випереджаючого зростання обсягу діяльності прирощення прибутку буде ще більшим за рахунок зростання рентабельності діяльності.

В практичній діяльності підприємств важливо знати граничні витрати, за яких буде забезпечено зростання прибутку при заданому/можливому зростанні обсягу діяльності.

Умовою зростання прибутку є наступна нерівність:

Д₁ - В₁ > Д₀ – В₀.

Після її перетворення отримуємо формулу розрахунку граничних витрат, за якими досягається збільшення прибутку:

В₁ < В₀ + Д₁ - Д₀; В₁ < В₀ + ΔД.