1. Правовий режим земель фізичних осіб

Правовий режим земель фізичних осіб - це сукупність пра­вових норм земельного та іншого законодавства. Суб'єктами даного правового режиму є громадяни, які складають основну масу власників і користувачів землі в державі.

Громадяни і організації (юридичні особи) відносяться до різних видів суб'єктів земельного права. Лише декілька загаль­них ознак у правовому регулюванні використання земель гро­мадянами і організаціями дає змогу в навчальних цілях визна­чити їх місце в одному розділі даного видання.

До прикладу, згадаємо, що колишній прийнятий поділ форм землекористування на індивідуальне та громадське практично зник. Так само невизначеними виявилися і межі цілей викори­стання землі громадянами й організаціями. Розвиток інститу­ту приватної власності на землю і підприємницької діяльності призвів до того, що як на громадян, так і на організації розпов­сюджується цілий ряд загальних правових норм, що регулюють відносини стосовно землі як майна. Це є регулювання угод щодо землі, прав і обов'язків власників та користувачів землі тощо. Раніше такої кількості законодавства не існувало.

Проте в даному випадку є і відмінність. Юридичні особи (організації) використовують землю у відповідності з вимогами не лише законодавства, але й установчих документів (уставу чи установчого договору). Це обумовлює земельну правосуб'єктність юридичних осіб. Громадяни ж використовують землю на основі земельної правоздатності, встановленої для них тільки законо­давством. Законодавством зафіксовані відмінності і в справлянні платежів за землю та з метою використання землі.

Земельна правоздатність громадян - це здатність мати пра­ва і нести певні обов'язки відповідно до земельного законодав­ства. Отже, правоздатність - це сукупність прав і обов'язків суб'єкта, закріплених правовими нормами.

Відповідно до норм Земельного кодексу України право­здатність громадян складають такі права:

• мати землю у власності чи користуванні;

• успадковувати і заповідати землю;

• реалізовувати права на землю, передбачені законодав­ством;

• вчиняти у відповідності з законом угоди щодо земельних ділянок і самостійно приймати участь у зобов'язаннях.

Порушені права власника земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

До обов'язків власників і користувачів земельних ділянок відносяться:

• забезпечення ефективного використання землі у відпов­ідності з цільовим призначенням, підвищення її родю­чості, застосування природоохоронної технології, недопу­щення погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

• додержання вимог законодавства щодо сплачування зе­мельного податку;

• додержання під час здійснення на земельній ділянці буд­івництва державних стандартів, норм і правил забудови;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої вла­ди дані про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів у порядку, встановленому законом, тощо.

Права і обов'язки, що складають земельну правоздатність, виникають у громадянина з народження і зникають після його смерті. Однак реалізувати їх у повному обсязі громадянин може, лише володіючи певною дієздатністю.

Дієздатність - це здібність особи своїми діями створювати для себе права і обов'язки відповідно до законодавства. Дієздатність громадянина у повному обсязі настає під час по­вноліття, тобто у разі досягнення ним вісімнадцятирічного віку.

Громадяни, що володіють повною дієздатністю, реалізують свої земельні права і обов'язки самостійно чи через посередниц­тво довірених осіб згідно з законодавством.

Дієздатність громадян у віці від чотирнадцяти до вісімнад­цяти років у випадках складання угод стосовно землі підлягає загальним вимогам Цивільного кодексу України, відповідно до яких дані угоди можуть бути вчинені з письмової згоди їх за­конних представників - батьків чи піклувальників.

Недієздатними визнаються громадяни, які внаслідок психі­чного розладу не можуть розуміти значення своїх дій чи керу­вати ними. Недієздатним визнає громадянина суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Над таким громадянином встановлюється опіка.

Таким чином, якщо громадянин не володіє повною дієздат­ністю, необхідною для розпорядження земельною ділянкою, від його імені і на підставі законодавства керівництво земельною ділянкою здійснюють його законні представники - батьки, уси­новителі, опікуни (для малолітніх і недієздатних), піклувальни­ки (для неповнолітніх від чотирнадцяти до шістнадцяти років та осіб, обмежених у дієздатності). Опікун і піклувальник при­значаються органом опіки та піклування за місцем мешкання підопічного.

Закон суворо регламентує дії законних представників підо­пічного щодо розпорядження його майном. У відповідності з нормами Цивільного кодексу України доходи підопічного гро­мадянина від управління його майном витрачаються опікуном або піклувальником в інтересах підопічного і з попереднього дозволу органу опіки і піклування. Крім того, опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки і піклування вчи­няти, а піклувальник давати дозвіл на укладання угод стосов­но відчуження, в тому числі і обміну чи дарування майна підо­пічного, здавання його в оренду, заставу, угод, що тягнуть за собою відмову від належних підопічному прав, поділ його май­на, а також вчинення інших угод, що призводять до зменшен­ня майна підопічного. Опікун, піклувальник, їх подружжя та близькі родичі не мають права укладати угоди з підопічним, за винятком передавання майна підопічному в якості подарунка чи в безоплатне користування, а також представляти підопіч­ного під час укладення угод чи ведення судових справ між підо­пічним і дружиною опікуна або піклувальника і його близьки­ми родичами.

Все це однаково відноситься і до управління земельною ділянкою, що знаходиться у власності недієздатної особи. На­гляд за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється орга­нами опіки і піклування.

Земельне право виділяє декілька видів використання землі громадянами, зокрема:

• для ведення приватного підсобного господарства;

• для ведення садівництва, городництва, тваринництва, сінокосіння і випасання худоби;

• житлового, дачного і гаражного будівництва;

• для ведення іншої, крім приватного підсобного господар­ства, підприємницької діяльності.

До різновидності використання земель громадянами відно­ситься і використання службових земельних наділів, хоча в загальний перелік це використання традиційно не включаєть­ся, а розглядається в межах правового режиму земель промис­ловості і транспорту.

Згідно з нормами Земельного кодексу України громадяни можуть одержувати земельні ділянки у власність для ведення приватного підсобного господарства без створення юридичної особи. Земельні ділянки надаються громадянам із земель, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. Це мо­жуть бути землі населених пунктів або землі запасу, придатні для сільськогосподарського використання.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; приватизації зе­мельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; одержання у спадщину; виділення в натурі належної їм земель­ної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств. Громадяни набувають та- 446 кож право приватної власності на земельні частки (паї) внасл­ідок паювання земель сільськогосподарських підприємств, ус­танов та організацій.

Відзначальною ознакою земельних ділянок, що надаються для ведення приватного підсобного господарства, є їх розташу­вання, як правило, біля будинку. Але законодавством допус­кається можливість надання частини земельної ділянки за ме­жами житлової зони населеного пункту. Це можливо у разі компактної забудови населених пунктів відповідно до їх гене­ральних планів та проектів планування і забудови. Землі для ведення приватного підсобного господарства надаються грома­дянам тими органами місцевої адміністрації, у віданні яких зна­ходяться дані земельні ділянки.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції можуть надавати в оренду земельні ділянки для випасання худоби і заготівлі сіна жите­лям сіл, селищ і міст за рахунок земель права державної і кому­нальної власності.

Громадянам із земель права державної і комунальної влас­ності передаються у власність або надаються в оренду земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва. Громадяни використовують земельні ділянки, надані їм для садівництва, для закладання насаджень дерев і кущів, винограду, хмелю, спорудження необхідних будинків, будівель і споруд тощо.

Окремим громадянам за їх бажанням можуть надаватись в оренду земельні ділянки для городництва із земель держав­ної і комунальної власності. Закладання багаторічних плодо­вих насаджень на земельних ділянках, наданих для город­ництва, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. У разі необхідності на даних земельних ділянках можуть будуватися тимчасові споруди для зберіган­ня інвентаря та захисту від негоди. Після закінчення строку оренди земельної ділянки, наданої для городництва, побудо­вані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.