2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Установлений Земельним кодексом України правовий ре­жим земель сільськогосподарського призначення має мету не­допущення виведення із сільськогосподарського обігу цих зе­мель; забезпечення збереження і підвищення їх родючості у поєднанні з найбільш ефективним господарським використан­ням. З урахуванням цього земельним законодавством закріп­лено важливий принцип про те, що землі сільськогосподарсь­кого призначення надаються перш за все для сільськогосподарських цілей.

Для будівництва промислових підприємств та інших не- сільсько-господарських потреб земельні ділянки несільськогос- подарського призначення чи не придатні для сільського госпо­дарства надаються за згодою з власником землі.

До складу правового режиму земель сільськогосподарсько­го призначення входить:

• надання земель у власність та користування;

• вилучення сільськогосподарських земель із користуван­ня;

• надання прав громадянам та юридичним особам щодо користування земельними ділянками;

• визначення обов'язків сільськогосподарських землекори­стувачів.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського госпо­дарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випа­сання худоби, а також для організації товарного сільсько­господарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям та об'єднанням гро­мадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації одержують земельні ділянки із земель права державної та комунальної власності у постійне користу­вання для науково-дослідних, навчальних цілей та організації товарного сільськогосподарського виробництва.

У разі ліквідації державного чи комунального сільськогос­подарського підприємства, установи, організації землі, які пере­бували у їх постійному користуванні, повертаються власнику.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі із земель права державної і кому­нальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

• одержання у спадщину;

• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств.

Громадяни України можуть одержувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства без створен­ня юридичних осіб. Використання ними цих земель здійснюєть­ся відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції можуть надавати в оренду земельні ділянки для випасання худоби, заготівлі сіна жителям сіл, селищ і міст за рахунок земель права державної і комуналь­ної власності.

Громадянам із земель права державної і комунальної влас­ності передаються у власність або надаються в оренду земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садів­ництва. Використання земельних ділянок садівничих товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Об'єднанням громадян та окремим громадянам за їх бажан­ням надаються в оренду земельні ділянки для городництва із земель державної та комунальної власності. Закладання багато­річних плодових насаджень на земельних ділянках, наданих для городництва, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. У разі необхідності на даних земель­них ділянках можуть будуватися тимчасові споруди для збері­гання інвентаря та захисту від негоди. Після закінчення стро­ку оренди земельної ділянки, наданої для городництва, побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власника­ми цих споруд за їх рахунок.

Підприємства, установи та організації несільськогосподарсь- кого профілю можуть придбати у власність землі сільськогос­подарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Підприємства харчової і переробної галузі та фізичні особи, які займаються переробленням сільськогоспо­дарської сировини, можуть отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення з метою створення влас­ної сировинної бази.

Несільськогосподарські підприємства, установи, організації для своїх працівників і пенсіонерів з їх числа, що проживають у сільській місцевості, можуть отримувати у власність земельні ділянки для організації особистих селянських господарств, сіно­косіння і випасання худоби. Зазначені підприємства, установи і організації можуть передавати у власність та надавати в орен­ду придбані ними земельні ділянки своїм працівникам і пенс­іонерам з їх числа.

Вилучення земель сільськогосподарського призначення для державних і місцевих потреб перебуває під особливим контро­лем держави. Хоча такі випадки повинні бути зведені до мініму­му, все ж необхідність у цьому інколи виникає: треба розшири­ти, наприклад, територію міст і селищ, і не завжди для цього знаходяться інші несільськогосподарські землі.

Вилучення сільськогосподарських земель з кадастровою оцінкою вище середньо-районного рівня з метою їх надання для несільськогосподарських потреб допускається лише у виключ­них випадках, пов'язаних з виконанням міжнародних зобов'я­зань, розробкою цінних корисних копалин, будівництва об'єктів культури та історії, охорони здоров'я, освіти, доріг, магістраль­них трубопроводів, ліній зв'язку, електропередач та інших лінійних споруд при відсутності інших варіантів можливого розміщення цих об'єктів.

Окремі ділянки продуктивних земель можуть бути визнані особливо цінними для певного регіону. Це, в першу чергу, дослідні поля і ділянки науково-дослідних установ та учбових закладів, землі природно-заповідного фонду, історико-культур- ного призначення, інші землі.

Перелік таких земель встановлюється органами державної влади. Вилучення земель взагалі не допускається.

У кожному випадку в ході вилучення земель сільськогоспо­дарського призначення здійснюється не лише компенсація збитків, завданих внаслідок такого вилучення власникам чи ко­ристувачам землі, а й витрат сільськогосподарського виробницт­ва в розмірі вартості освоєння рівновеликої площі нових земель.