3. Розмежування норм земельного, цивільного та інших галузей права

Предметом цивільного права, як відомо, є майнові і особисті немайнові відносини, а предметом адміністративного - уп­равлінські відносини. На відміну від них предметом земельно­го права є земельні відносини, які становлять собою комплекс майнових і управлінських відносин. Згадані три види суспіль­них відносин не можна ототожнювати, хоча в деякій мірі вони зближуються.

Особливість предмета земельного права полягає в тому, що, з одного боку, земля - майно, відносини щодо використання якого в певній частині можуть регулюватися нормами цивіль­ного і земельного законодавства, а з іншого боку, коли земля виступає об'єктом владних повноважень, до регулювання зе­мельних відносин залучається метод адміністративного права з його владними приписами про порядок проведення держав­ного земельного кадастру, землеустрою, державної реєстрації прав на землю, ведення державного земельного контролю.

Питання про розмежування сфери дії норм цивільного, зе­мельного і адміністративного законодавства під час регулювання земельних відносин виникає тому, що не до всіх земельних відносин допустиме застосування норм цивільного чи адміні­стративного права. У зв'язку з тим, що закон допускає угоду з землею і вона стає об'єктом товарного обігу, то можливість за­стосування до земельних відносин норм цивільного права знач­но розширюється.

Іноді в земельному законодавстві робиться відсилання до цивільного законодавства, якщо ті чи інші відносини, пов'язані з використанням землі, регулюються цивільним законодав­ством. Однак для застосування норм цивільного законодавства не завжди вимагається обов'язкова вказівка про це в законі. Засто­сування їх буває не лише бажаним, а й необхідним, якщо в земель­ному праві існує прогалина, а відповідні земельні відносини в силу їх майнового змісту і однорідності з цивільними відносинами можуть бути врегульовані нормами цивільного права.

Безумовно, норми цивільного законодавства не можуть за­стосовуватись у випадках, коли земельні відносини, хоча і близькі за характером до цивільного, врегульовані безпосеред­ньо нормами земельного законодавства. Так, земельний закон встановлює порядок плати за земельні ділянки, вказує, кому вони надаються і в яких розмірах. Ці питання вирішені в Зе­мельному кодексі. Таким чином, необхідності в застосуванні цивільного законодавства нема і не може бути. Інша справа, наприклад, відносини, пов'язані з відшкодуванням збитків ко­ристувача землі, у разі визначення яких завжди застосовують­ся вихідні положення Цивільного кодексу про повне відшко­дування збитків і про можливість неповного відшкодування лише у випадках, спеціально окреслених у законі.

Розмежування сфери дії норм цивільного і норм земельно­го законодавства може проводитись по лінії як предмета, так і методу регулювання суспільних відносин. За предметом - коли вирішується питання про можливість чи неможливість засто­сування до однорідних з цивільними земельними відносинами норм Цивільного кодексу; за методом - коли земельні відно­сини регулюються в адміністративному порядку і до них не­можливо застосувати норми Цивільного кодексу.

Норми адміністративного права застосовуються до тих зе­мельних відносин, учасники яких перебувають у стані влади і підлеглості. Це відбувається, наприклад, у випадку захоплення землі, коли компетентний орган державної влади, опираючись на закон, у порядку покарання вирішує питання щодо вилучен­ня земельної ділянки. Отже, державний орган приймає управл­інське рішення, тобто адміністративно-правовий акт, на підставі якого припиняється право користування землею. Дане рішен­ня є обов'язковим для органів землевпорядної служби, які ви­ясняють межі земельної ділянки на місцевості і передають його іншому користувачу (власнику) землі. Воно є обов'язковим і для колишнього користувача земельною ділянкою, так як ос­танній не має права ігнорувати вимоги, що містяться в доку­менті державного органу. Однак, враховуючи, що власник зе­мельної ділянки став її законним володарем, отримав свою ділянку в натурі, він починає самостійно господарювати на землі, ніхто не має права втручатися в цю його діяльність. Внут­рігосподарське використання земельної ділянки регулюється, як правило, нормами земельного законодавства.

Зв'язок земельного права з водним, лісовим, гірничим пра­вом обумовлено тим, що земля - найважливіша частина всієї біосфери, на якій розташовані інші природні об'єкти: ліси, води, тваринний і рослинний світ, корисні копалини тощо. Без ви­користання землі практично неможливе використання інших природних ресурсів. У даному випадку безгосподарність відносно землі негайно буде наносити шкоду всьому навколиш­ньому природному середовищу, не лише призведе до руйну­вання грунтів, їх ерозії, засолення, заболочення, хімічного заб­руднення, а й супроводжуватиметься погіршенням умов використання інших природних ресурсів ( забруднення вод продуктами ерозії грунтів, втрата запасів води при зрошуваль­ному землеробстві, нераціональні вирубки та скорочення площ лісів під час невиправданого вилучення земель лісового фонду для будівництва і промисловості тощо). Тому норми законодав­ства про раціональне і комплексне використання земель підви­щують ефективність норм інших природоресурсних галузей законодавства: водного, лісового, гірничого тощо.

Із викладеного випливає також нерозривний зв'язок зе­мельного права з охороною природи. Земельно-правові норми приводяться у відповідність з екологічними вимогами, відбу­вається екологізація норм земельного права. Це проявляється за багатьма напрямами: під час планування, прогнозування використання земельного фонду; в ході землеустрою; при на­данні і вилученні земель; у разі накладення стягнення за пору­шення земельного законодавства; в ході здійснення державно­го контролю за правильним використанням і охороною земель. У зв'язку з цим земельно-правове регулювання є комплексним.

Екологізація галузі земельного права - лише один бік вир­ішення проблеми охорони природи і комплексного природоко­ристування. Всебічні екологічні зв'язки в природі ведуть до того, що господарське використання одного природного ресур­су справляє вплив на стан інших природних об'єктів і в цілому природного навколишнього середовища. Тому стоїть завдання забезпечення охорони природи в процесі господарської експ­луатації окремих її складових частин: земель, вод, лісів, надр. Адже природні ресурси становлять матеріальну базу розвитку суспільного виробництва. В ході господарського використання природних об'єктів виникає необхідність охорони не лише кож­ного окремого природного ресурсу, а й природної системи в цілому, екологічних зв'язків у природі.