1. Завдання, зміст і порядок охорони земель

Охорона земель, як визначено Земельним кодексом Украї­ни, - це система правових, організаційних, економічних, еко­логічних заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню сільськогос­подарських та лісових угідь для інших потреб, захист від шкідливого природного і антропогенного впливу, на відтворен­ня родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охороні підлягають усі землі незалежно від їх призначен­ня, форми власності і господарювання.

Вимога охорони земель торкається усіх її користувачів як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського напря­му, а також державних органів і посадових осіб, що вирішують питання землекористування.

Завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природ­них і набутих якостей земель.

Головною турботою повинна бути охорона цінних родючих сільськогосподарських угідь. Для потреб промисловості і буді­вництва дозволяється відводити землі гіршої якості. Орні та інші цінні для сільського господарства угіддя можуть вилуча­тись лише у виключних випадках, коли відсутні інші варіанти відведення.

У землеробстві охорона родючості земель - щоденний обо­в'язок сільськогосподарських підприємств, яка виявляється для них непростим завданням. Це - збереження і покращання грунтів, попередження деградації і пошкодження земель від ерозії, інших негативних наслідків господарської діяльності.

Необхідне стимулювання впровадження екологічно безпечних технологій виробництва і проведення комплексу агротехнічних, меліоративних та інших грунтозахисних заходів; повинні вво­дитись у практику науково обгрунтовані нормативи землеко­ристування, що представляють собою оптимальну структуру використання землі. З цією метою здійснюється міжгосподарсь­кий і внутрігосподарський землеустрій.

Правова охорона земель має певний зміст. Гарантом забез­печення охорони земель виступає держава. Охорона земель забезпечується шляхом проведення охоронних заходів та виз­начення видів і методів їх здійснення.

Охорона земель включає:

• обгрунтування і досягнення раціонального землекорис­тування;

• захист сільськогосподарських та лісових угідь від необг­рунтованого вилучення їх для інших потреб;

• захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочуван­ня, вторинного засолення, пересушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та раді­оактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

• охорону перезволожених земель;

• попередження погіршення естетичного стану та екологі­чної ролі антропогенних ландшафтів;

• консервацію деградованих і малопродуктивних сільсько­господарських угідь.

З метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян здійснюється стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів шля­хом прийняття комплексу взаємопов'язаних нормативних до­кументів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Згідно з вимогами Земельного кодексу України нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтво­рення родючості грунтів повинні містити:

• основні положення;

• визначення термінів і понять, класифікації земель та грунтів;

• опис методів, методик і засобів визначення складу земель та властивостей грунтів;

• вимоги до збирання, обміну, оброблення, збереження, аналізу інформації та програмування кількісних і якісних показників стану земельних ресурсів;

• метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

• інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

У галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються такі нормативи:

• екологічної безпеки землекористування;

• якісного стану грунтів;

• гранично допустимого забруднення грунтів;

• показники деградації земель та грунтів;

• технологічні нормативи використання сільськогоспо­дарських угідь.

Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів затверджуються Дер- жкомземом України.

Поліпшення стану деградованих земель здійснюється шля­хом рекультивації.

Рекультивація порушених земель, як визначається Земель­ним кодексом України, - це комплекс організаційних, техніч­них і біотехнічних заходів, спрямованих на поліпшення стану земель, відновлення грунтового покриву на певній території та продуктивності порушених земель.

Планування, проектування та виконання робіт, пов'язаних з рекультивацією порушених земель, здійснюється за умови:

• визначення мінімально необхідних розмірів земельних ділянок, які були порушені, їх якості та грошової оцінки, а також обсягів фінансування, необхідних для реалізації землеохоронних заходів;

• виконання в установленому порядку робіт, які передба­чають пошарове, відповідно до структури грунтового

профілю, зняття і роздільне складання верхнього, найбільш родючого та наступних шарів грунту;

• врахування особливо цінних продуктивних земель, а також земель, які перебувають під природно-заповідними, істори- ко-культурними і курортно-рекреаційними об'єктами;

• виявлення та попередження можливих негативних еко­логічних наслідків порушення земель, його впливу на екологічний стан і якість земельних ресурсів на прилег­лих територіях;

• виявлення та попередження можливого негативного впливу відвалів порід і грунтів, забруднених небезпечни­ми речовинами, на здоров'я людини, окремі природні ре­сурси і довкілля в цілому.

Землі, структура рельєфу, екологічний стан грунтів і мате­ринських порід та гідрологічний режим яких зазнали змін унас­лідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, бу­дівельних та інших робіт, підлягають комплексній рекультивації і мають бути приведені у стан, придатний для суспільно корис­ного їх використання.

Земельне законодавство України передбачає певні вимо­ги щодо охорони земель від забруднення небезпечними ре­човинами.

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднен­ня земель і грунтів понад встановлені гранично допустимі кон­центрації небезпечних речовин, забороняється.

Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпеч­них речовин у грунтах, а також перелік цих речовин затверд­жуються органами виконавчої влади у галузі охорони довкілля і санітарно-епідеміологічного нагляду за погодженням з органа­ми виконавчої влади з питань аграрної політики, лісового і вод­ного господарства.

Забруднені небезпечними речовинами земельні ділянки використовуються з встановленими обмеженнями, з обо­в'язковим дотриманням вимог щодо запобігання їх небез­печному впливу на здоров'я і добробут людини, природні ресурси та довкілля.

Результати обстеження і вимірювання рівнів забруднення грунтів враховуються під час прийняття рішень щодо надання земельних ділянок у користування або їх вилучення з обороту, зміни характеру і режиму використання земель, а також щодо за­лучення нових земельних ділянок для цільового використання.

Умови використання та охорони забруднених земель обо­в'язково узгоджуються з органами санітарно-епідеміологічно­го нагляду.