1. Право постійного і тимчасового користування землею

Земельний кодекс України передбачає право постійного і тимчасового користування землею.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування без встановлення строку зе­мельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності.

Право постійного користування земельними ділянками із земель права державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також державні сорто­випробувальні станції і сортодільниці, державні елітно-на­сінницькі господарства.

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації одержують земельні ділянки у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та організації товарного сільськогосподарського виробництва. У разі ліквідації державного чи комунального сільськогосподарсь­кого підприємства, установи, організації землі, які перебували у їх постійному користуванні, повертаються власнику.

У разі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій зе­мельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, ус­танов та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визна­ченням земельної частки (паю) кожного з них.

Прибудинкові земельні ділянки, на яких розташовані бага­токвартирні житлові будинки, що перебувають у державній або комунальній власності, є державною або комунальною власні­стю і передаються в постійне користування організаціям або будинковим кооперативам, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації багатоквартирних житлових будинків і утворенні при цьому житлового товариства прибу- динкові земельні ділянки передаються безоплатно у власність або надаються в оренду цим товариствам на вибір. Порядок використання прибудинкових земельних ділянок, на яких роз­ташовані багатоквартирні житлові будинки, визначається спец­іально уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та з питань містобудування і архітектури.

Крім того, у постійне користування земельні ділянки нада­ються релігійним організаціям; установам для потреб оборони; спеціалізованим підприємствам для ведення лісового та водно­го господарства; організаціям відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; установам оздоровчого, рек­реаційного та історико-культурного призначення тощо.

Право тимчасового користування земельними ділянками із земель права державної та комунальної власності набувають не лише перераховані вище підприємства, установи та організації, а й окремі громадяни. Це право тимчасового користування вони набувають за договором оренди.

Згідно з вимогами Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погод­женням сторін, але не більш як на п'ятдесят років.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юри­дичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у ко­мунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у дер­жавній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольсь­ка міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних діля­нок зазначені органи державної влади приймають при поперед­ньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Орендарями земельних ділянок можуть бути:

• районні, обласні, Київська і Севастопольська міські дер­жавні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республі­ки Крим та Кабінет Міністрів України;

• органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради;

• громадяни України, юридичні особи, релігійні, громадські організації, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.

Землекористувачі, якщо інше не передбачене законом або договором, мають право:

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації;

• використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а та­кож експлуатувати інші корисні властивості землі;

• на відшкодування збитків у випадках, передбачених за­коном;

• споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, необхідні для використання земельної ділянки за призначенням.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Землекористувачі зобов'язані:

• забезпечувати використання землі за призначенням;

• не допускати будь-яких спроб порушення права користу­вання земельною ділянкою;

• додержуватися вимог законодавства щодо охорони довкілля;

• своєчасно сплачувати земельний податок або вносити орендну плату;

• не порушувати права власників суміжних земельних діля­нок, землекористувачів та інших осіб;

• додержуватися вимог законодавства щодо використання природних ресурсів;

• додержуватися під час здійснення будівництва на зе­мельній ділянці державних стандартів, норм і правил, а також місцевих правил забудови;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої вла­ди дані про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів у порядку, встановленому законом;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем.

Землекористувачі можуть нести інші зобов'язання, передба­чені законом або договором оренди.