Загальна частина Розділ і Предмет, метод і система земельного права

1. Предмет і метод земельного права

Земельне право України є однією з важливих галузей на­ціонального права. В даний час воно перебуває в стані станов­лення як самостійної та інтегрованої галузі національного пра­ва, котрій притаманні свій предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предме­том правового регулювання. Таким своєрідним предметом зе­мельного права є земельні правовідносини, які, по-перше, вип­ливають із спеціальної правосуб'єктності суб'єктів земельного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по- друге, складаються в сфері використання землі, її обігу.

Кожний з видів цих відносин має притаманний йому суб­'єктивний склад (наприклад, орган управління), об'єкт та зміст правового регулювання. Земельні відносини, що складаються при цьому, своєю соціально-економічною основою мають власність і право власності, засноване на членстві. Останнє позначається не лише на характері трудових, управлінських відносин, а й на сутності земельних відносин, що виникають під час розподілу прибутків між членами формування, зокрема у ході одержання членами колективного сільськогосподарсько­го підприємства (КГСП), виробничого сільськогосподарського кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС) свого земельного паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі ці відно­сини за своїм предметом і суттю є земельними.

Відмова від монополії державної власності та підвищення значення приватної власності у сфері сільськогосподарського виробництва через створення селянських (фермерських) госпо­дарств привели до розширення предмета земельного права. Цим предметом, наприклад, є відносини приватної власності се­лянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва. Правосуб'єктність цього аграрного то­варовиробника визначається (поряд із загальними нормативни­ми актами) також Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", яким урегульовано відносини, що за предметом і суттю є земельними.

Самостійним видом земельних відносин як різновиду пред­мета земельного права є відносини, що виникають у ході при­ватизації земель сільськогосподарського призначення, що здійснюється через визначення частки (паю) кожного члена колективу у спільній власності на землю без виділення земель­них ділянок у натурі (на місцевості). Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств прово­дять після перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства.

Складовою предмета земельного права є відносини, які охоплюють порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а та­кож питання організаційно-управлінського забезпечення раці­онального використання й охорони земель сільськогосподарсь­кого призначення.

Отже, предметом земельного права являється певна група суспільних відносин, що виникають у зв'язку з розподілом, використанням та охороною земель і регулюються нормами земельного права.

Із зміною змісту суспільних відносин щодо землі відбу­вається зміна у предметі і завданнях земельного права. В умо­вах земельної реформи та удосконалення управління економі­кою розвивається самостійність користувачів землі, демократизація суспільних відносин, розширюються права влас­ників землі, в тому числі і орендаторів, розвиваються інститу­ти права приватної власності на землю і ринкові відносини, створюються селянські (фермерські) господарства. Державне управління земельним фондом поєднується з широкою само­стійністю господарств - користувачів землі. У зв'язку з цим змінюється сам предмет і завдання земельного права.

Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета зе­мельного права зумовлює потребу в різновидах методів земель­ного права. На думку професора С.С. Алексєєва, метод право­вого регулювання об'єднує чотири тісно пов'язані між собою ланки: правосуб'єктність, яка відображає загальне юридичне становище сторін; юридичні факти; зміст правовідносин; юри­дичні санкції.

Визначення методів правового регулювання земельних відносин, що існують у процесі функціонування агропромисло­вого комплексу, має теоретичне і практичне значення. Теоре­тичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість земель­ного права як галузі права. Практичне ж значення виявлення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань земельного права, в додержанні його прин­ципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефективними, вип­равдовують себе у правозастосовній практиці.

У земельному, як і в інших галузях права, методи правово­го регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права - учасників земельних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб­'єктами агропромислового комплексу. Предмет правового регу­лювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулю­ються нормами земельного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні земельні відно­сини чи їх група регулюються нормами земельного права.

Методи правового регулювання - це такі способи, за допо­могою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин тощо.

Методи правового регулювання, що застосовуються в прак­тиці правового забезпечення суспільних земельно-правових відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом земельного права. Це правило не вик­лючає використання в земельних правовідносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках одно­рідності та спорідненості суспільних відносин.

В Україні з часу проголошення її незалежності прийнято закони, в яких передбачено державну реєстрацію сільськогос­подарських підприємств-землевласників чи землекористувачів. Відповідну правову норму вміщено в законах "Про підприєм­ства в Україні" (ст.6), "Про підприємництво" (ст.8), "Про гос­подарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст.3), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст.6), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст.9) тощо. Державна реєстрація власників і користувачів землі як юридич­них осіб є неодмінною умовою їхньої участі в ринкових земель­них відносинах. Вона становить собою юридичний факт, з мо­менту виникнення якого землевласник чи землекористувач набуває правоздатності суб'єкта земельних, майнових фінансо­вих, аграрно-договірних правовідносин. Державна реєстрація є тим юридичним фактом, який призводить до виникнення або припинення юридичної особи, має безпосереднє відношення до виникнення у суб'єкта правовідносин здатності нести юридич­ну відповідальність або притягти контрагента до юридичної відповідальності. Таким чином, державна реєстрація сільсько­господарських підприємств має ознаки правового методу в зе­мельному праві.

Наявність Статуту є неодмінною умовою державної реєст­рації колективних сільськогосподарських підприємств (КГСП, ВСГК, СпС, АСГТ). Статут є правовим актом, який визначає зміст правоздатності юридичної особи, регламентує органі­заційні, членські, земельні, трудові та соціальні питання, влас­тиві такому підприємству. На цій підставі Статут належить розглядати як статутний метод правової регламентації в земель­ному праві.

Надання (виділення) землі для господарського користуван­ня здійснюється на підставі рішення компетентного державно­го органу. Той же орган виносить рішення про вилучення землі. Виникнення, зміна і припинення земельних правовідносин здійснюються на підставі адміністративно-правового акта - рішення державного органу. Так, адміністративно-правовим методом регулюються виділення і вилучення земель з метою охорони природи, оборони, прокладання комунікацій тощо.

В умовах демократизації управління економікою самостійність землекористувачів, у тому числі і державних підприємств, набу­ває ще більшого значення, як було раніше, так як вона необхідна для розвитку і зміцнення матеріальної зацікавленості.

Нове законодавство розширює права всіх землекористу­вачів, забороняючи втручатися в їхню господарську діяльність. На відміну від адміністративно-правового методу тут застосо­вується метод дозволу. Земельне право дає землекористувачу змогу вільно діяти, в той час як орган державного управління зобов'язаний утримуватись від будь-яких рішень, що обмежу­ють господарську свободу землекористувача.

Існує змішаний метод - коли адміністративно-правове втру­чання пов'язане з вжиттям заходів щодо боротьби з ерозією грунтів чи боротьбою з бур'янами.

Наведені вище методи правового регулювання головним чином застосовуються в системі внутрішніх земельних право­відносин. Зовнішні земельні правовідносини перебувають одно­часно у тісному зв'язку з цивільними, аграрними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться ме­тодами відповідних галузей права, де вони і визначаються.

Юридичним інструментом впливу на землевласників і земле­користувачів з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в земельному праві.