Висновки і пропозиції.

В результаті проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

За     рівнем     розвитку   природоресурсного  потенціалу  Україна   належить   до  середньорозвинутих країн світу. В цілому Україна є   багата на  природні   ресурси, але їх видобуток і використання в країні є нераціональним.

 Найбагатша  Україна  на земельні та деякі види мінеральних ресурсів. В  країні  налічується  близько 650  видів грунтів, 55 %  території держави займають чорноземні грунти, які  є найродючішими в світі. Запаси  мінеральних ресурсів  в  країні  є  великі, а  саме  з нерудних корисних копалин  це  самородна  сірка,  калійні  і  кухонна  солі, фосфатні  руди, вогнетривкі і бентонітові глини, графіту   глини,     цементної сировини, будівельного  каменю.  Паливними   ресурсами Україна не є досить добре забезпечена, тому   потрібно  їх  імпортувати з сусідніх  держав. Із рудних корисних копалин країна багата на марганцеві  та   залізні руди і експортує  їх в інші країни світу Іншими   природними  ресурсами  Україна не є досить добре забезпечена. Так  водними  ресурсами  держава забезпечена дуже погано і в  Європі  посідає  одне  із  останніх місць. Лісовими ресурсами країна себе забезпечує тільки на 30 % і повинна імпортувати ліс   із   сусідніх   держав. Клімат   в   країні  є  сприятливий   для   життя  і  господарської  діяльності людини.

 З вищенаведеного видно, що Україна досить багата на природні ресурси: зокрема на земельні та окремі види мінеральних ресурсів. Разом з цим відчувається гостра нестача паливних ресурсів, лісових ресурсів.

Важливим питанням стає ресурсозберігаючий момент.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість.

Однією з найбільш загальних макроекономічних категорій, що дають уявлення про наявні ресурси і потенціалу розвитку країни, є національне багатство. Для України володіючої значними об’ємами національного багатства в період визначення її стратегічних пріоритетів проблема його комплексної оцінки стає особливо актуальною. Відсутність системних досліджень національного багатства не дає можливості у повній мірі використати його з метою оптимізації структури економіки, активізації факторів економічного росту, вирішення соціальних проблем і зростання благоустрою нації.

Посилення негативних тенденцій у природно-ресурсному секторі національної економіки, пов’язаних із надмірною експлуатацією природних систем, нераціональним використанням ресурсного потенціалу аграрної сфери, необґрунтованим лісокористуванням, зумовило необхідність пошуку нових форм підприємницької діяльності у сфері природокористування. Саме ці фактори мають сприяти раціоналізації використання природних ресурсів через більш прогресивні методи та способи освоєння ресурсної бази і розподілу прибуткових надходжень.

Важливим чинником активізації природно-ресурсних складових соціально-економічного розвитку є введення в систему природокористування нових форм кредитних відносин, що частково ліквідували б дефіцит інвестиційних ресурсів.

Не менш важливою ланкою інституційних перетворень у сфері природокористування є розбудова ринкової інфраструктури, а також інших інфраструктурних ланок, що ефективно обслуговували б природно-ресурсний сектор господарського комплексу.

До елементів ринкової інфраструктури на сучасному етапі розвитку слід віднести екологічні банки, біржі природних ресурсів, інвестиційні фонди екологічної спрямованості, страхові компанії, консалтингові фірми і аудиторські компанії, інноваційно-рекламні агенції, посередницькі, аукціонні, а також виставкові структури і комплекси, що охоплюють коло питань стосовно вирішення проблем природокористування та забезпечення ресурсно-екологічної безпеки.

Людство може подолати сучасну екологічну кризу лише спільними зусиллями. Але задля успішної діяльності у цьому напрямку необхідно виокремити та прийняти певну стратегію, аби збільшення фінансової, економічної, культурної, технологічної, політичної інтеграції у глобалізації справляло переважно позитивний вплив на всі аспекти життя та стан навколишнього середовища.

Концепція сталого розвитку повинна базуватись на принципах, що забезпечують успішність переходу до політики самостійного розвитку, а саме:

- гармонійній взаємодії людини і довкілля;

- раціональному використанні природного-ресурсного потенціалу та потенціалу географічного положення;

- збереженні та відтворенні природних ресурсів як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутнього поколінь;

- зменшенні частки природо експлуатуючих галузей матеріального виробництва і прискореному розвитку сфери послуг та об’єктів інфраструктури;

- ефективному і екологічно безпечному функціонуванні економіки.

У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.