3. Форми безготівкових розрахунків
Оскільки всі підприємства та організації повинні обов’язково зберігати свої грошові кошти на рахунках у банках, то на практиці їх взаємовідносин мають використовуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і є для банку розпорядженням по списанню чи переведенню грошових засобів на рахунок підприємства.
Організація безготівкових розрахунків здійснюється в неоднакових формах. Вони відрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їхнього руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є:
а) платіжне доручення;
б) платіжна вимога-доручення;
в) чек;
г) акредитив;
д) вексель.
Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.
Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший.
Безготівкові розрахунки тісно пов'язані з усіма видами господарської діяльності і все ж основна частина цих розрахунків припадає на розрахунки за товарними операціями.
З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки підприємств і організацій з органами управління, з бюджетом, органами соціального страхування і т. ін., пов'язана приблизно одна четверта частина всіх безготівкових розрахунків.
Організація безготівкових розрахунків передбачає певний документообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних документів установлюються певні терміни. Вони визначені Верховною Радою України в постанові від 25.06.1993 р. і становлять З дні для документів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів — у межах України. У разі порушення даних термінів платник може стягнути з обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 % від суми затриманих документів за кожний день затримки. Пеня стягується в безакцептному варіанті, а якщо затримка здійснена не з вини банку, то банк повинен установити винуватця і стягнути з нього суму пені в безакцептному порядку.
Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне доручення; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив; д) вексель; є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпорядження).
Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — це письмове розпорядження власника рахунка банку про перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в дорученні особи вказаної суми. Воно виписується на бланку установленої форми і має свої реквізити. Платіжні доручення виписуються в кількох примірниках, кожний із яких має свою назву.
Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями показано на схемі 1
Схема 1 Розрахунки платіжними дорученнями
1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);
2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги;
3 — покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення;
4 — банк покупця списує з його рахунку кошти;
5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунку про списання коштів;
6 — банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника;
7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника;
8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунку.
За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як з товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації безготівкових розрахунків належить до найбільш поширених. Це пов'язано з тим, що дану форму розрахунків найчастіше використовують тоді, коли мають місце сталі, добре налагоджені зв'язки між господарюючими суб'єктами. Дана форма характеризується простим і швидким документообігом і сприяє прискоренню руху коштів. Певним недоліком цієї форми платежу є неповна гарантія здійснення платежу на користь постачальника продукції.
Другою формою організації безготівкових розрахунків є розрахунки за допомогою платіжних вимог-доручень. Ця форма передбачає при здійсненні розрахунку особисту участь двох суб'єктів: постачальника, який має право на здійснення на його користь платежу, і платника, котрий має право доручити банку зробити платіж зі свого розрахункового рахунка.
Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований документ, що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню частину після виконання своїх зобов'язань перед замовником заповнює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих замовнику послуг, виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними і транспортними документами пересилається платнику, минаючи банк.
Платник, упевнившись у відповідності документів договірним зобов'язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її нижню частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розрахункового рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні документи банку постачальника для зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Якщо платник цілком, або частково відмовляється від платежу, то він повинен до вимоги-доручення додати всі документи і заяву про відмову від платежу. Найчастіше у практиці причини відмови в платежі пов'язані з тим, що товар не замовлявся; він уже був раніше оплачений; товар відвантажений не за належною адресою і т. ін.
Документообіг при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями подано на схемі 2.
Схема 2 Розрахунок платіжною вимогою-дорученням
Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями включає такі операції:
1 — постачальник відвантажує продукцію покупцеві;
2 — разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату;
3 — покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів;
4 — банк покупця (платника коштів) списує з рахунку покупця кошти;
5 — банк покупця сповіщає випискою покупця — власника рахунку про списання коштів з його розрахункового рахунку;
6 — банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення;
7 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів);
8 — банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунку) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).
Дана схема документообігу при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями є універсальною, хоча можливий і варіант, за якого постачальник передає документи платнику через свій банк. До здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реальним ризик помилки у відправленні вантажу. Це може бути ситуація, коли у постачальника часто змінюються замовники, їх кількість велика і т. ін. У цьому випадку рух документів, що, як правило, швидше руху товару допомагає з'ясувати помилку, якщо вона є, й тим самим запобігти марним витратам, пов'язаним з транспортуванням вантажу, котрий фірма-адресат не замовляла, термін постачання якого вже вийшов, або з якихось інших причин.
Важливою й досить поширеною формою організації розрахунків є розрахунки за допомогою чеків. В Україні чеки використовуються для розрахунків між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами. Розрахунки між фізичними особами за допомогою чеків заборонено.
Чек — це документ суворої звітності і бланки чеків (а вони звичайно брошуруються в чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів) виготовляються за зразками, затвердженими Національним банком України.
Чек характеризується тим, що він має ряд обов'язкових реквізитів, наприклад, зазначення суми платежу за чеком, найменування одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо. Для його обігу встановлено термін 10 днів (не враховуючи дня його виписки), після якого він уже не приймається банком.
На чековій книжці банк проставляє ліміт, що визначає суму заброньованих за чеком коштів або розмір банківської гарантії. На окремому чеку може бути зазначена та гранична сума, на яку даний чек може бути виданий.
Документообіг при розрахунку чеками подано на схемі 3.
Схема 3 Розрахунок чеком
Порядок здійснення платежу за допомогою чеків включає такі операції:
1 — постачальник передає товар покупцеві;
2 — покупець передає чек постачальнику;
3 — постачальник передає чек у свій банк;
4 — банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця;
5 — банк платника списує кошти з рахунку покупця товару;
6 — банк платника повідомляє платника про списання коштів;
7 — банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти;
8 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
9 — банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Розрахунки за чеками мають певні переваги. Вони, передусім, у тому, що досягається досить висока швидкість розрахунків, а це означає прискорення обігу й скорочення дебіторської заборгованості. Чек дає переваги не тільки постачальнику, але й замовнику, бо він гарантує надходження товару, виконання робіт, надання послуг і т. ін., оскільки чек виписується після отримання товарів чи надання послуг.
Проте чекова форма розрахунків має і певні недоліки. Серед них слід назвати такі:
- не завжди повна гарантія оплати чека, якщо у чекодавця на рахунку не буде грошей на момент пред'явлення чека;
- неможливість розрахунків чеками на великі суми;
- можливість підробки чека.
Широке застосування має і така форма розрахунків, як акредитив. Вона дає змогу максимально наблизити момент відвантаження і момент платежу, а головне — максимально балансує інтерес як покупця, так і продавця.
Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк платника (банк емітент) за дорученням свого клієнта зобов'язаний перерахувати гроші в банк замовника (виконуючий банк), який здійснить платіж відповідно до складеної акредитивної угоди.
В укладанні і реалізації акредитива бере участь кілька суб'єктів: клієнт, який дає доручення банку про відкриття акредитива; банк, що розробляє і видає акредитив (банк-емітент); банк, який виконує акредитив (виконуючий банк), і особа, на користь якої здійснюється платіж за акредитивом (бенефіціар).
Загальна технологія організації акредитива така. Покупець-платник звертається у свій банк із заявою про відкриття акредитива. Сума, призначена для оплати за акредитивом, утворюється або за рахунок залишку коштів на рахунку покупця, або за рахунок кредиту банку. Банк платника повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива із зазначенням терміну, суми, імені постачальника й умов платежу. Постачальник у міру відвантаження товарів або надання послуг подає відповідні документи у свій банк на оплату.
Рух документів при організації безготівкових розрахунків за допомогою акредитива досить складний. Його основні складові подані на схемі 4.
Схема 4 Розрахунок з використанням акредитива
У процесі здійснення платежу виконуються такі операції:
1 — покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив;
2 — банк покупця відкриває акредитив;
3 — банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива;
4 — банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму;
5 — банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива;
6 — відвантаження товару;
7 — покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива;
8 — банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива;
9 — банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника;
10 — банк постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Акредитиви можуть мати різну форму. Найбільш поширені такі їх види: відзивний і безвідзивний, а також покритий та непокритий.
Відзивний акредитив — це такий акредитив, за яким платник до моменту розрахунку з постачальником може відкликати з банку гроші, призначені для оплати згідно з даною акредитивною угодою. Такий акредитив захищає інтереси платника на шкоду інтересам постачальника і тому останні погоджуються на такий акредитив не дуже охоче.
Акредитив безвідзивний — це акредитив, за яким гроші, призначені для розрахунку, платник не може забрати (відкликати) з банку без взаємної згоди покупця і постачальника. При цьому на акредитиві має бути вказівка на те, що він є безвідзивним акредитивом. Якщо такого запису немає, то він вважається відзивним акредитивом.
Покритий акредитив ще називають депонованим. Він має місце тоді, коли банк-емітент бронює кошти, необхідні для оплати за акредитивом у повній сумі і на окремому рахунку в комерційному банку.
На відміну від покритого, непокритий акредитив відрізняється тим, що за ним необхідні кошти не бронюються, а оплата за акредитивом гарантується банком і здійснюється за рахунок кредиту за умови виконання постачальником своїх зобов'язань.
У розвинених країнах поширеною формою організації безготівкових розрахунків виступають і розрахунки за допомогою векселів.
Вексель – це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.
За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов’язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов’язань, як наприклад, акредитив. Боржник зобов’язаний оплатити виданий (акцептований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов’язань, пов’язаних з видачею (акцептом) даного векселя. Відтак вексель є самостійним платіжним зобов’язанням.
Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.
Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.
Класифікація векселів за суб’єктом, що здійснює оплату визначає два види векселів: простий і переказний.
Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (трасант).
Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату — особі-боржнику векселедавця — сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.
Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.
Розрахунки за допомогою векселів різноманітні й припускають широку участь у цьому процесі банків.
Загальна схема розрахунку векселем може бути подана у такому вигляді (схема 5).
Схема 5 Розрахунок за простим векселем
Документообіг і операції при розрахунку за допомогою простого векселя мають такий вигляд:
1 – укладання угоди між продавцем і покупцем з установленням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою простого векселя,
2 – поставка товару (надання послуг, виконання робіт) покупцю,
3 – виставлення боржником векселя,
4 – пред’явлення кредитором векселя для оплати в момент, визначений як термін розрахунку за векселем,
5 – переказ грошей боржником на користь кредитора (продавця),
6 – повернення погашеного векселя.
Дещо складнішим є схема руху документів за умови розрахунків переказним векселем. Послідовність цих операцій зображено на схемі 6.
Схема 6 Розрахунок за переказним векселем
Рух документів і операції в цьому випадку мають такий вигляд:
1 - Угода між постачальником і покупцем про поставку товару (надання послуг, виконання робіт і т. ін.) з розрахунком через виставлення переказного векселя.
2 - Поставка товару покупцю (боржнику).
3 - Виставлення векселя кредитором (трасантом) третій особі, яка й отримує вексель (ремітент).
4 - Пред'явлення ремітентом векселя боржнику для акцепту.
5 - Акцепт векселя боржником (трасатом).
6 - Пред'явлення векселя боржнику для оплати.
7 - Оплата векселя.
8 - Погашення векселя.
У даному випадку розглянуто рух векселя за умови, що він нікому (окрім ремітента) більше не передається. Якщо ж така передача має місце, то схема доповнюється тільки актом передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту, а далі останній векселедержатель (індосат) здійснює ті самі операції, що й ремітент у нашому випадку.
У процесі організації безготівкових розрахунків можуть використовуватися ще й платіжні вимоги, а також інкасові доручення. Вони застосовуються тоді, коли має місце безакцентне списання грошей. Ці випадки передбачені законом і дуже часто пов'язані з рішенням суду та органів, які мають право накладати штраф. Серед останніх слід назвати податкову адміністрацію, Антимонопольний комітет і деякі інші установи.
Ті підприємства, що мають постійні господарські зв'язки у процесі поставки товарів, виконання робіт або надання послуг, можуть здійснювати розрахунки між собою способом взаємного заліку вимог. У цьому разі розрахунки здійснюються тільки за різницею (сальдо) зустрічних вимог.